На порозі автокефалії Охридської Архиєпископії

10 травня, 09:36
Аналітика
Автор: Ілля Бєй
Катедральний собор святого Климента Охридського в Скоп'є  - фото 1
Катедральний собор святого Климента Охридського в Скоп'є
Джерело фото: Вікіпедія
9 травня 2022 р. було прийняте вкрай важливе для світового православ'я рішення. Патріарх Варфоломій ще раз увійшов у історію: він зцілив ще один розкол! Але способом, відмінним від українського: визнавши канонічність Охридської архиєпископів, він хоче, щоб Сербська та Охридська Церкви домовилися між собою. Адже відповідно до Томосу про автокефалію Сербської Церкви, котрий ґрунтується на утворенні Королівства Югославії, це була канонічна територія Белграду.

Історія новітніх змагань за автокефалію Македонської Православної Церкви – Охридської архиєпископії починається з 1945 р., коли 4-5 березня в Скоп’є пройшов Перший македонський церковно-народний собор у присутності 300 делегатів (клірики та парафіяни), котрий прийняв Резолюцію про оновлення Охридської архиєпископії як Македонської Православної Церкви. Сербський Патріархат відкинув цю резолюцію, заявивши, що не може надати автокефалію, а сам Собор оголосив неканонічним. Наступного року, 9-10 травня була прийнята нова резолюція, у котрій македонці просили Сербський Патріархат надати автономію, проте і вона не була прийнята.

На Другому Македонському церковно-народному Соборі, що проходив в Охриді 4-6 жовтня 1958 р. була відновлена автономна Македонська Православна Церква, її предстоятелем з титулом «архиєпископ Охридський і Скопський, митрополит Македонський» був обраний єпископ Досіфей (Скойковський). Собор прийняв наступні рішення:

  • Сербський Патріарх визнаний предстоятелем цілої Федеративної Народної Республіки Югославія;
  • обрані два нові архиєреї;
  • прийнятий Статут МПЦ.

24 червня 1959 р. свою позицію щодо рішень цього Собору висловив і Архиєрейський Собор СПЦ, що прийняв наступне рішення (№ 47/1959 і 6/1959 – протокол № 57 від 17/04 червня 1959 р.) «Скопська, Охридсько-Бітольська та Злетово-Струмицька єпархії, що на Церковно-народному соборі 4-6 жовтня 1958 р. в Охриді відокремилися в самостійну Македонську Православну Церкву, котра керуватиметься Статутом, прийнятим на згаданому соборі, і надалі залишаються в канонічній єдності з Сербською Православною Церквою через її предстоятеля». Станом на кінець 1962 р. МПЦ мала трьох архиєреїв, 221 священиків, 80 монахів, 745 храмів і 70 монастирів.

Попри адекватні стосунки, що склалися між СПЦ та МПЦ, Собор СПЦ вирішив на своєму засіданні 23 травня 1966 р. переглянути своє попереднє рішення від 1959 р. про автономію МПЦ у бік її зменшення.

Заручившись підтримкою македонської республіканської влади, що тяжіла до автокефалії, 18 листопада 1966 р. македонські архиєреї зустрілися з Патріархом Сербським Германом для остаточного врегулювання статусу МПЦ. Після цих перемовин македонський Синод звернувся з листом № 226 від 3 грудня 1966 р. про визнання автокефального статусу. Синод СПЦ розглянув цей лист на черговому засіданні 9 грудня і передав це питання на розгляд Архиєрейського Собору.

Союзна комісія з питань віросповідань на засіданні 23 січня 1967 р. також висловила свою позицію: «бажання Македонської Православної Церкви здобути автокефалію – нормальна позиція, що ґрунтується на очікуваннях віруючих і духовенства СР Македонія мати власну автокефальну Церкву», а також, що «питання проголошення і визнання автокефалії – виключно церковне питання».

Проголошення автокефалії 1967 р.

На засіданні 24 травня 1967 р. Собор СПЦ відмовив у наданні автокефалії, що призвело до скликання Третього Македонського церковно-народного Собору, що пройшов у Скоп’є 17-19 червня і був приурочений до 200-ої річниці скасування Охридської архиєпископії. Архиєреї на своєму засіданні в рамках Собору 18 червня прийняли історичний документ – Рішення про проголошення автокефалії Македонської Православної Церкви.

Синод СПЦ розглянув ситуацію, що склалася, на засіданні 15 серпня. Архиєреї прочитали лист Синоду МПЦ. Патріарх оголосив, що повідомив предстоятелів усіх православних Церков про рішення попереднього Архиєрейського Собору. Синод ухвалив провести позачергове засідання Собору 14 вересня 1967 р., де було ухвалено наступне рішення: «Оскільки вища єрархія Македонської Православної Церкви порушила прийняте належним чином рішення Святого Архиєрейського Собору Сербської Православної Церкви АС № 44/прот. 10 від 24/11 травня 1967 року, самовільно і нелаконічно відколовшись від своєї Матері-Церкви і розкольницьку релігійну організацію, відповідно до Соборного рішення припиняється з цією єрархією богослужбове і канонічне спілкування, а Святий Архиєрейський Собор Сербської Православної Церкви має застосувати до винуватців розколу заходи». Це рішення Собору було виконане Синодом СПЦ 19 березня 1968 р.

Розуміючи хиткість одностороннього проголошення власної автокефалії, Синод МПЦ-ОА неодноразово звертався до СПЦ з проханням підтвердити автокефалію, наприклад листом від 22 квітня 1977 р. Були створені двосторонні комісії, що засідали в 1978-1979 роках, але оскільки СПЦ вимагала покаяння в проголошенні автокефалії, для МПЦ позиція Сербського Патріархату була неприйнятною. Листом від 1 лютого 1982 р. вже новий предстоятель МПЦ-ОА архиєпископ Ангеларій просив СПЦ надати автокефалію, але знову безуспішно.

Після кількох раундів безплідних перемовин, зокрема після Нишської угоди від 17 травня 2002 р, підписаної делегацією МПЦ-ОА, але не ратифікованої пізніше Синодом МПЦ-ОА, Архиєрейський Собор СПЦ в 2003 р. утворив на території Північної Македонії паралельну церковну структуру, що визнавала юрисдикцію Белграда: автономну Охридську архиєпископію. Суть Нишської угоди: серби визнавали автономію македонців з правом обирати Охридського архиєпископа, котрого потім затверджує Патріарх Сербський. На сторону сербів з МПЦ-ОА перейшов один єпископ – Йован (Вранишковський), котрий згодом і очолив Охридську архиєпископію СПЦ. Пізніше, 24 травня 2005 р., ця структура отримала від Сербського Патріархату Томос про автономію. Таким чином, на території Північної Македонії утворилася паралельна церковна структура, що підкорюється Белградському престолу.

В 2007 р. представник Болгарської Православної Церкви митрополит Варненський і Великопреславський Кирило заявив, що македонське питання має бути вирішене за допомогою Вселенського Патріархату: «Найкращим було б, якби зібралися представники всіх Православних Церков і на всеправославному рівні вирішили всі ті питання, які, незважаючи на багатий історичний досвід, поки що не мають вирішення».

Новітні часи: естафету приймає Константинополь

Десяті роки ХХІ були для МПЦ-ОА насиченими: її єрархію de facto визнала одна з помісних Церков, а Вселенський Патріархат серйозно вивчає можливість надання їй автокефалії від себе.

Так, 11 травня 2015 р., в день пам’яті св. рівноап. Кирила і Мефодія в Софійському патріаршому соборі св. Олександра Невського відбулося спільне богослужіння архиєпископа Охридського Стефана, предстоятеля МПЦ-ОА, та Патріарха Болгарського Неофіта.

Оскільки серед усіх помісних Церков лише Болгарська Православна Церква визнала МПЦ-ОА, Синод останньої 9 листопада 2017 р. звернувся до неї з наступним проханням: «Нехай Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат, беручи до уваги єдність Православної Церкви і реальні духовні та душпастирські потреби, відновить євхаристійну єдність з відновленою Охридською архиєпископією в особі Македонської Православної Церкви». При цьому зазначалося, що «МПЦ-ОА визнає БПЦ-БП Церквою-Матір'ю, яка першою прийняла і визнала її автокефалію, повідомила про неї і піклується її потребами, належить їй і захищає її інтереси перед Вселенським Патріархатом та іншими Помісними Церквами».

Відповідь Болгарської Церкви не забарилася. 27 листопада її Синод ухвалив наступне: «За умови, що МПЦ визнає БПЦ-БП своєю Церквою-Матір’ю, БПЦ-БП, усвідомлюючи свій священний обов’язок, заходиться надати повне сприяння, клопочучи та виступаючи перед помісними Православним Церквами прийняти все необхідне для визначення канонічного статусу МПЦ». Також була створена Синодальна архиєрейська комісія для перемовин з МПЦ-ОА та іншими помісними Православним Церквами для визначення канонічного статусу МПЦ-ОА.

На тлі сперечань щодо назви «Македонія» на листування між слов’янськими помісними церквами відреагував Синод Елладської Православної Церкви, котрий 14 грудня висловив занепокоєння через втручання БПЦ у юрисдикцію іншої помісної Церкви, тобто Сербської Православної Церкви, а також наголосив на провідній ролі (τον υπερέχοντα ρόλο) Вселенського Патріархату, відносячи вирішення питання македонської автокефалії до сфери компетенції Константинополя.

Під час зустрічі з викладачами та студентами Православного богословського факультету в березні 2018 р., що відбувалася в Стамбулі, Патріарх Варфоломій заявив, що лише Вселенський Патріархат може бути Церквою-Матір’ю для балканських Церков. І вже 30 травня Синод Вселенського Патріархату оприлюднив рішення про те, що питання «розкольницької Церкви Скоп’є» (σχίσματι Ἐκκλησίας τῶν Σκοπίων) приймається до розгляду.

Вселенський Патріарх намагався залучити і Сербську Православну Церкву, запросивши 17 січня 2020 р. на Фанар її делегацію, в котрій передбачалась й участь архиєпископа Охридського Йована, проте і це, і наступне запрошення були проігноровані сербською стороною.

16 вересня 2020 р. до Вселенського Патріархату звернувся президент Північної Македонії Стево Пендаровський: «Я звертаюся до Вас від імені багатьох моїх співгромадян, які ідентифікують себе як православні християни, єдине бажання і потреба яких – примиритися зі своїми сусідами і прямувати до спільного майбутнього, співіснування і справжньої свободи.

У зв'язку з цим прошу Ваше Святосте прийняти клопотання нашого благочестивого народу і нашої Церкви і скористатися своїм правом на апеляцію, щоб наші громадяни православного віросповідання нарешті отримали можливість бути рівними з іншими православними християнами світу».

У відповідях на питання видання «Εθνικός Κήρυκας» в жовтні 2020 р. Вселенський Патріархат озвучив свою стратегію щодо вирішення македонського питання, а саме, що буде застосовано ту саму модель, що в Україні: спочатку зцілити розкол, щоб македонські єпископи могли служити з єпископами Вселенського Патріархату, а потім перейти до процесу підписання Томосу про надання автокефалії.

На практиці це означатиме, що під час відновлення Вселенським Патріархатом церковної єдності єрархи МПЦ-ОА будуть допущені в літургійне спілкування. Тобто Вселенський Патріархат de facto визнає помісну Церкву такою, яка вона є. Хоча остаточний статус помісної Церкви не буде відразу визначений, це не матиме жодного впливу на Священний Архиєрейський Синод єрархів МПЦ-ОА, що збереже свою незалежність і право вирішувати та керувати, так що існуючий статус та правове, внутрішнє управління МПЦ-ОА залишиться без змін. Такий самий метод було застосовано в Україні, де перехідний період (у статусі відновленої Київської митрополії Вселенського Патріархату) тривав кілька місяців до надання автокефалії.

Проте не усі в Північній Македонії чекають на рішення Константинополя. У великому інтерв’ю сайту «Вечер» від 4 грудня 2020 р. єпископ Куманський Григорій заявив, що він Вселенського Патріархату очікується не стільки визнання автокефального статусу МПЦ-ОА, скільки роль координатора у скликанні Вселенського Собору. Більше того, «немає такого митрополита, керівного або законодавчого органу, котрий би ініціював судовий перегляд (апеляцію) автокефальності МПЦ-ОА» у Вселенському Патріархаті. Проте Синод МПЦ-ОА швидко відмежувався від слів єп. Григорія, заявивши 15 грудня 2020 р., що «Святий архиєрейський синод МПЦ-ОА залишається на своїй вже висловленій позиції щодо вирішення церковного клопотання про свій автокефальний статус – вести перемовини з Церквою-Матір’ю – Вселенським Патріархатом».

Президент Республіки Північна Македонія Стево Пендаровський 19 червня 2021 р. відвідав Вселенського Патріарха Варфоломія і проговорив з ним питання македонської автокефалії, закликавши вирішити суперечку якнайшвидше, оскільки, за його словами, рана в Північній Македонії «шкодить всьому православному світу».

Проте церковний Белград щодо визнання Константинополем Православних Церков Македонії і Чорногорії зайняв ту саму позицію, що й Москва щодо визнання Православної Церкви України. Єпископ Моравичський Антоній, вікарій Сербського Патріарха, 11 листопада 2021 р. заявив: «Якщо будуть прийматися якісь рішення щодо Македонії, Чорногорії, то, швидше за все, нас може очікувати таке нещасне явище, яке може розірвати євхаристійне спілкування між Константинополем і Сербською Церквою». Наразі СПЦ не відмежувалася від заяви свого представника. Як показали події 2018-2019 р., така риторика неефективна, адже жодна з Помісних Православних Церков крім Московського Патріархату, не розірвала стосунків з Константинополем. Більш того, сама Сербська Церква (як і жодна інша) не розірвала спілкування з Болгарською після того, як Патріарх Болгарський співслужив з Предстоятелем МПЦ-ОА.

Сьогоднішнє рішення

Синод Вселенської патріархії - фото 92979
Синод Вселенської патріархії
Джерело фото: fosfanariou.gr

Сьогодні в Константинополі було прийняте важливе рішення: Вселенський Престол ухвалив «праксис», тобто «діяння». І хоча це ще не Томос, і цим документом Патріарх Варфоломій разом із Синодом спромоглися вилікувати ще один розкол.

Священний Синод на сьогоднішньому засіданні, в понеділок, 9 травня 2022 року, під головуванням Святішого Вселенського Патріарха Варфоломія, детально обговорив церковне питання Скоп’є, розглянувши звернення тамтешньої Церкви до Церкви-Матері, а також неодноразові звернення Держави Північна Македонія, і вирішили наступне:
1) Прийняти в євхаристійне спілкування єрархію, її духовенство та народ, що перебувають під керівництвом архиєпископа цієї Церкви Стефана, зцілюючи уразу розколу, і оплакуючи рану цих наших православних братів «вином і олією». Про що видається цей Патріарший і Синодальний праксис (діяння).
2) Передати Найсвятішій Церкві Сербській врегулювання адміністративних справ між нею та Церквою Північної Македонії в рамках священно-канонічного порядку та церковної традиції.
3) Визнати за цією Церквою назву «Охридська» (мається на увазі територія її юрисдикції лише в межах держави Північна Македонія), як це було письмово обіцяно Вселенському Патріархату та його Предстоятелю, «виключаючи» та будь-які інше похідне від слова «Македонія».
Вселенський Патріархат продовжує бути зацікавлений у зростанні, поступуванні та сталості цієї Охридської церковної структури, як це робив упродовж століть в усіх помісних православних Церквах, як «оселя любові, джерело благочестя роду православних християн» (митр. Павло Драмський).
Патріархія, 9 травня 2022 року


Отже, «македонський розкол» зцілено, але своє слово має сказати Сербська Церква, котра до цього була не в захваті від того, що цим питанням перейнявся Константинополь.