Нам поможе святий Юрій. Унікальні українські ікони святого Змієборця та інших святих воїнів представлені у Львові
Нову виставку підготувала команда реставраторів та дослідників Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького під керівництвом Марії Гелитович, завідувача музейного відділу давнього мистецтва. Левова частка ікон представлена вперше.
Серед найбільш унікальних експонатів можна виокремити найдавнішу ікону ХІV століття св. Юрія зі с. Станилі на Львівщині, єдину у збірці музею ікону св. Євстахія. Вперше експонують ікону св. Юрія Змієборця з житієм із с. Потелича початку XVІІ століття, яка дотепер перебувала під пізнішим записом. Окрім зразків давнього українського мистецтва також представлені відомі барокові ікони Жовківської іконописної школи та майстрів Івана Рутковича, Йова Конзелевича. Заслуговують уваги поодинокі зразки народної ікони, яка, на думку мистецтвознавиці Марії Гелитович, є «найпершим зразком модерну в українському мистецтві», що більш яскраво представлений вже починаючи з ХVІІІ століття.
Перші дві зали виставки присвячені іконам св. Юрія, особливе почитання якого відоме серед візантійських імператорів вже від V століття. Проте чому саме св. Юрій став покровителем Львова достеменно сказати не можна. Сам святий жив у другій половині ІІІ століття на території сучасної Туреччини в Каппадокії. Він був зі знатного роду і досяг великих військових успіхів за часів правління імператора Діоклетіана. Та через свою віру у Христа відмовився поклонятися поганським богам, за що загинув мученицькою смертю близько 303 року. Одним із найбільш відомих чуд св. Юрія вважають «Чудо зі змієм», що часто зображають у житійних іконах святого. Подія сталася тоді, коли Юрій проїжджав на коні попри місто, яке тримав у страху лютий змій. Мешканці цього міста були змушені віддавати чудовиську своїх юнаків та дівчат. Юрій прибув якраз тоді, коли черга надійшла до доньки царя. Отже, воїн відважився побороти змія, якого і переміг у бою. Після чуда містяни прийняли християнство.
Отже, на виставці представлені твори, які відображають різноманіття іконографії св. Юрія на українських землях, здебільшого – на Західній Україні. Окрім традиційних ікон, де св. Юрій зображений вершником-змієборцем, також можна ознайомитися з житійними іконами та образами з молільного ряду (деізісу), де св. Юрій представлений не у військових обладунках, а в хітоні та гіматії з хрестом в руках, що вказує на нього як на мученика (свідка віри).
Власне, якщо звернутися до найціннішої ікони виставки св. Юрія Змієборця зі с. Станилі, то цей твір вартий уваги не тільки завдяки своїй давності, але й завдяки неординарній мистецькій роботі. Сам образ дуже лаконічний із характерною стрункістю іконічних ліній. Що цікаво, для глядача кінь під святим виглядає вороним (чорним), та насправді він – гнідий, тобто покритий коричневою умброю, що створює особливу гру і взаємодію кольорів на левкасі. До того ж, варто зауважити, що зазвичай св. Юрія зображали на білому коні, проте в зразках української іконографії зустрічається і темний кінь, і сірий «в яблуко».
До Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького ця унікальна своєю одночасною лаконічністю та експресивністю ікона надійшла у 1940 році з Музею Богословської Академії, куди її передав о. Петро Мекелита, який проголошений новомучеником УГКЦ у ХХ столітті.
Наступні дві зали присвячені іконографії архангела Михаїла, якого з княжих часів вважають покровителем Києва. Святого арх. Михаїла, подібно як і св. Юрія Змієборця, шанують як поборювача нечистих сил. Проте якщо св. Юрій у битві зі змієм зображений на коні, то арх. Михаїла зазвичай пишуть фронтально з мечем в руках, підніжком йому слугують хмари чи позем. У пізній бароковій іконографії арх. Михаїл може переможно стояти на змії (дияволі), або на вісімці. Саме арх. Михаїл, за старозавітнім переданням, був першим, хто постав проти відпалого архангела Люцифера і переміг його. І саме Михаїла вважають заступником людей перед силами зла, охоронцем врат Раю та захисником на Страшному Суді, тому нерідко в його руках зображені ваги із душею людини та бісом, що спокушає. Також зображення архангела є в молільному ряді, де він разом із арх. Гавриїлом представляє ангельські чини.
Окрім вищезгаданих типів ікон, на виставці також представлені образи з клеймами-діяннями архангела, які є напрочуд різноманітними, адже базуються не тільки на Біблії, але й на апокрифах.
Найдавнішими збереженими зображеннями св. Михаїла в українському мистецтві вважають фрески Софії Київської.
В останній залі експонують ікони перших українських святих Бориса і Гліба, котрі загинули як воїни у братніх міжусобицях Володимировичів. Культ цих святих зародився після їхньої канонізації у 1072 році. Сам акт канонізації був покликаний підвищити міжнародний авторитет Руської держави, а також авторитет самої князівської влади. Тому й образи стали дуже поширеними. Крім іконопису, зображення святих є частими в книжкових мініатюрах, фресках, кам’яних іконах, на складних металевих хрестах-енколпіонах.
Зазвичай обидвох братів зображають разом у парній повнофігурній іконі. Такий тип більш притаманний візантійській традиції іконографії мучеників та воїнів, який якраз склався у Х-ХІ століттях. Вкінці ХІІ століття іконографія святих Бориса і Гліба увібрала в себе риси зображення мученика, воїна та князя.
Цих святих більше шанували на території Великої України, тому у західноукраїнській іконографії збережено не так багато ікон. Проте цінним є образ другої половини ХVІ століття зі с. Потелич, що на Львівщині, де була церква свв. Бориса і Гліба. На представленій іконі князі зображені без мечів, а з хрестами, що мало б акцентувати увагу на їхньому мучеництві, а не войовничості. Але на виставці є тип, де князі зображені із мечам у невимушеній поставі, ніби за розмовою – це ікона першої половини ХVІІ століття зі с. Березка.
Наступними в експозиції можна побачити ікони св. Федора Тирона. З іменем цього святого дослідники пов’язують традиції вшанування святих воїнів, адже Тирон – у перекладі з грецької – «новобранець», «молодий воїн». За переказами святий належав до римського легіону новобранців. Жив у часи переслідування християн за правління імператора Максиміана в Малій Азії. Відмовившись від поклоніння ідолам, воїн зазнав мук і був спалений у вогні близько 306 року.
Один із переказів про життя св. Федора Тирона розповідає про колодязь, який охороняв змій, в рідному місті святого. За користування колодязем правитель краю був змушений приносити жертви. Якось мати св. Федора прийшла напоїти коня. Побачивши змія, вона спершу злякалася, а потім таки наважилася зачерпнути води. Змій, вражений вродою і сміливістю жінки, вкрав її. Та Федір, звільнив матір, подолавши чудовисько.
Існують два типи зображення цього святого – як мученика-воїна і як вершника-змієборця. Українській іконографії більш притаманним є тип без коня та змія, тобто як пішого воїна. З цього огляду на виставці унікальною є ікона початку ХVІІ ст. зі с. Вороблячин, яка також засвідчує, що вже на той час традиція вшанування святого була досить поширеною на західноукраїнських землях. Більш рідкісною є ікона пізнішого часу – зі с. Дорожів, на якій Федір, подібно до св. Юрія, написаний верхи на здибленому коні, перемагаючи змія. Попри загальну композицію, на цій іконі вміщений і житійний ряд.
На виставці також представлено кілька ікон святого Микити Бісоборця. Іконографія святого базується на апокрифічному переданні, згідно з яким за відмову зректися християнства імператор Максиміан посадив свого сина Микиту до в’язниці. Зазвичай на іконі св. Микита б’є диявола, який прийшов до нього у в’язниці під виглядом ангела, намовляючи поклонитися ідолам. Цей образ був популярним на українських землях з часів Київської Русі.
Найдавніші зображення цього святого збережені на змієвиках ХІІ століття та на металевих іконах і хрестах. В українській іконі св. Микита вперше показаний на «Святцях» ХІІІ століття з церкви у Яворі, але не як бісоборець, а як воїн. Найдавнішим зразком іконографії «Микити-бісоборця» в українському іконописі слід вважати ікону ХVІ століття з Ільника, де святий схопив біса за чуб лівою рукою, а правою – підносить свої окови для удару. Це ж зображення можна зустріти на стінописах Унівської лаври.
Культ св. Микити як захисника від злих духів набув поширення в українському мистецтві від ХVІІ століття. Святого зображали не тільки в іконописі, але й в гравюрі.
Серед інших експонатів на виставці єдиною є ікона св. Євстахія першої половини ХVІІ століття зі с. Плазів (тепер Польща), яка є, за свідченням мистецтвознавців, чи не найдавнішим зображенням святого воїна з оленем в українському іконописі. Це ілюстрація житійного сюжету «Видіння св. Євстахія». Святий написаний в образі молодого чоловіка, котрий, сидячи верхи на коні, цілить з лука в оленя, між рогами якого – велике трираменне розп’яття. Хоча тут Євстахій ще виступає як переслідувач Христової Церкви, його голова вже позначена німбом, виявляючи мить містичного прозріння новонаверненого.
Життя святого представляє його як воєначальника за правління римських імператорів Тита і Траяна. Ще не пізнавши Христа, Плакида (таке було його ім’я до хрещення) творив діла милосердя, допомагаючи убогим. Одного разу на полюванні цей чоловік переслідував оленя, аж раптом тварина зупинилася перед мисливцем. Плакида побачив між рогами оленя хрест із розп’яттям і почув голос: «Навіщо ти женеш мене? Я, Ісус Христос, з’явився, щоб приєднати тебе до вірних рабів моїх, бо не хочу, щоб людина, яка творить добрі справи, загинула». Після цього випадку Плакида увірував та прийняв хрещення як Євстахій.
Святий зазнав численних випробувань. А після відмови імператору Адріану скласти жертву ідолам, його разом із дружиною та двома синами, які теж прийняли християнство, піддали мученицькій смерті.
Наголошуємо, що виставка триває досить короткий відтинок часу, а після її закриття більшість ікон повернуть до фондосховищ, і лиш деякі можна буде побачити на постійній експозиції музею. Тому шанувальникам українського сакрального мистецтва та дослідникам особливостей західноукраїнської іконографії варто не зволікати. Також куратор виставки Марія Гелитович поділилася, що найближчим часом планують видати календар із репродукціями ікон, що були представлені на виставці «Юрій Змієборець і святі воїни».
