Незадовго до хресних мук і смерті на горі Фавор перед своїми учнями Петром, Яковом та Іваном, Христос явив свою Божественну славу. Він враз змінив свій образ (переобразився) і апостоли побачили, що «обличчя Його засяяло наче сонце, а одежа побіліла наче світло».

«… Господи, добре нам тут бути!» - промовив до Ісуса Петро.

Так, з Господом завжди, всюди і всім добре бути, бо тільки Він є істинним найбільшим і спасенним для всіх Добром. Це Добро через порушення першої Заповіді Божої втратили наші прародичі і наслідком їхнього гріхопадіння постало всяке зло і смерть. А щоб повернути людині втрачений рай на землю приходив Спаситель світу Єдинородний Син Божий. Він все зробив, щоб кожна людина могла побороти гріх: закликав до покаяння, дав приклад як жити в праведності та святості, проклав дорогу до непроминаючої радості, дав спасенну науку і всі необхідні всесильні святі засоби і запевнив усіх у своїй всемогутній безперервній Божественній допомозі. Та, на жаль, цими всіма безцінними Божими дарами скористалися і спаслися від гріха не так вже й багато послідовників Христа, а тільки праведні та святі. Дивно, що від самого початку їх було найбільше. А далі, згідно здорового глузду. їх мало би бути все більше і більше, та, на превеликий жаль , їх ставало все менше і менше. Дивно, бо в інтелектуальному і науково-технічному розвитку, послуговуючись досвідом і досягненнями минулих поколінь, людство піднялося до небувалих висот. А в духовно-моральному – деградувало. Чому так сталося? Чому цей згубний процес триває і досі? Невже досвід і приклад святих, які своїм праведним життям сягали незвіданих небес, звершували чуда і   Божою силою переступали закони природи, переходили через поріг життя і смерті, привідкривали завісу в позаматеріальний потойбічний світ, не є важливішим за досягнення всіх земних наук і не вартий наслідування?! Безумовно, беззаперечно і незрівнянно такий досвід важливіший, як вічність важливіша за час, як воскресіння і вічне життя важливіше за коротке земне життя і вічну смерть.

Але дивно й інше, що сповідники віри в Христа і Його послідовники, які покликані переобразити все людство, не тільки не звершили це, але й самі не переобразилися і далі не переображаються. Ось як це потверджує інтерв’ю, яке  вперше в історії у 1984 р. одному журналістові дав префект Конгрегації віросповідання кард. Ратцінгер (майб. Папа Римський Бенедикт XVI), аналізуючи витоки небувалої кризи в Католицькій Церкві, він поставив вражаюче точний  діагноз: «У мене таке враження, що Церква просто тихенько перестає бути католицькою, хоча безпосередньо ніхто Їй в цьому не відмовляє. Багато хто більше не вірить, що ми маємо справу з Богом даною реальністю. Церква, в тому числі, на думку деяких теологів, постає як структура людська, інструмент створений нами, і який ми, отже, можемо самі безперешкодно перебудувати, виходячи з поточних потреб… Я говорив, але ніколи не зайве повторити: Церкві, щоб відповісти на потреби людини (суспільства – о. М. М.), потрібна святість, а не менеджмент».

А що сьогодні можна сказати про переображення християн в Церквах в Україні, а через них, про переображення нашого суспільства? На жаль, нічого доброго. За словами відомого соціолога Євгена Головахи, в Україні спостерігається «феномен аморальної більшості». Але ж це – наша катастрофа! Бо, згідно дослідження Інституту соціології НАНУ, «більшість українців готові сказати неправду (і говорять її – о. М. М.) заради підвищення по кар’єрних сходах, привласнити чуже і т. д.». А хіба в цьому числі немає християн? Та що там говорити, коли і в Церквах серед священнослужителів панує дух мамони, кар’єризму, зверхності, вихваляння, гордині, лицемірства, лукавства, дволичності, облесливості, підступності, черевоугодництва, марнославства, грошолюбства, зловтіхи, хабарництва, крутійства і всякого фальшування. Хто ж тоді може змінити, виховати і переобразити наше суспільство: влада, ЗМІ, митці, освітні заклади і т. д. і врятувати нашу Україну? А Церква (-и)? Тільки Вона в першу чергу і найбільшою мірою мала б це робити і, згідно своєї місії в духовно-моральному плані, впливати на владу й суспільство, щоби змінити і переобразити його. Та за роки Незалежності Церква сама відійшла на край суспільства і не звершила реальної євангелізації. Вона не протистояла жахливому забрудненню душ людських нечистотами, які безперешкодно всі ці роки шалено переповнювали весь інформаційний простір. Як же тоді можна вберегти, виховати (заховати від гріха і зла) майбутні покоління на засадах високої християнської моралі?! Ремонти старих і зведення нових храмів, відкриття духовних шкіл, катехизація, недільні відправи, храмові свята і найвелелюдніші прощі реально нічого не змінять, якщо наполегливо і якомога частіше не викривати гріхи і всяке поміж нами зло і не закликати до покаяння, переродження і переображення.

Є країни (Греція, Грузія, Польща, Білорусія і т.д.), де Церкви ось уже більше 20 років надзвичайно дієво впливають на все суспільство і консолідують його. Там, в першу чергу єпископи, а також професори-богослови і прості священики часто через весь інформаційний простір, а особливо через телебачення, радіо і наживо, звертаються з Божим Словом до своїх вірян, нещадно викривають всякі гріхи і зло, зокрема всеруйнівну корупцію  і застерігають всіх від жахливих небезпек нашого часу. Їх можна також часто побачити на зустрічах з професорами і студентами університетів, з військовими і працівниками правоохоронних органів, з лікарями і вчителями, тощо. Це і є реальна євангелізація, якої найбільше потребує наш народ.

 Натомість, згідно слів Папи-емерита Бенедикта XVI, і у нас є надзвичайно дієвий  менеджмент. Тобто управління, адміністрування, чиновництво, бухгалтерія, звітність про кількість охрещених, повінчаних, померлих і обрядопоклоніння, які ніяким чином не є ні духовним провідництвом, ні дорогою покаяння, ні боротьбою проти гріха і пристрастей. Та й навіть молитви і Святі Тайни будуть даремні, якщо не буде глибокого усвідомлення своєї гріховності, нечистоти свого серця і постійної боротьби - до звершення молитви і прийняття Святих Тайн - і після них, тому вони ніколи і нікого не приведуть до переображення – до спасіння. А про яке духовне життя можна говорити тоді, коли навіть ніхто з єпископів не обмовляється, не хвилюється, не вболіває і не б’є на сполох за порожні храми в неділі (бо коли вони там присутні, людей, як правило, є достатньо, а коли їх немає, то і вірних дуже мало), за дошлюбну чистоту молодих, за розлучених, наркоманів, узалежнених від алкоголю і т. д., число яких, на жаль, зростає?

Україна знову в смертельній небезпеці! Необхідно якнайскоріше, не відкладаючи нічого на завтра, всім, кому це під силу: духовним провідникам, інтелектуалам і т. д. консолідувати наше суспільство. Необхідно відкрито викривати всі причини наших криз і бід, щоби їх побороти. А вони походять від духовно-моральної кризи. Отже, найважливіше і вирішальне слово за нашими Церквами, тобто за їхніми провідниками, які найбільшою мірою відповідальні за духовно-моральний стан у суспільстві. Дорога кожного християнина, який прагне спасіння, пролягає тільки через переображення. І тільки на цій дорозі може спастися весь наш народ і наша держава.

Боже рятуй нас, Твою і нашу Україну!