Наше Різдво: у Львові експонують масштабну святкову виставку

Заходячи у музей, відвідувачі одразу бачать велику восьмикутну зірку, обпалену, і нависаючу над беззахисною дитиною. Говорячи про цю інсталяцію, її автор, Володимир Семків, дає відповідь на питання: “Що для мене Різдво?”.

“Містерія? Диво? Надія? Світло? Так! Зірка мусить світити. Беззахисна Дитина мусить взяти на себе всю біль світу… Дати віру… Особливо в цей чорний час…”

Уся виставка намагається розказати глядачу “Що таке Різдво”. Намагається показати Надію та Віру. Намагається дати нам Світло.

Експонати виставки зібрані як з багатьох музеїв та галерей, так і з приватних колекцій, що створює неймовірний обшир творів та витворює унікальну панораму Різдва у мистецтві, та розкриває концепцію пошанування Різдва в різних просторах: Храму – Дому – Соціуму.

Початкові зали першого поверху занурюють у простір Храму, звідки й починається Різдво, демонструють стародавні ікони та стародруки. Святкування народження Христа започаткував у четвертому столітті Василій Великий, памʼять якого вшановують у перший день року в календарі Церков грецької традиції, і згодом, стараннями інших отців Церкви воно поширилось світом.

Оскільки українська іконографія розвивалась під значним впливом візантійського церковного мистецтва, на експонованих іконах можна побачити саме ці традиції, накладені на місцеві особливості.

Деякі роботи, зокрема подвійна ікона “Святий Юрій Змієборець. Богоявлення” XVI століття, є унікальною спадщиною українського іконопису.

Різдвяний цикл не завершується самим народженням Христа, а супроводжується і Собором Пресвятої Богородиці, і Богоявленням, які відповідно також відображаються у іконах, створюючи картину життя Христа.

На що також варто звернути увагу, це авторство ікон. Якщо у середньовіччі авторів не було, то починаючи з доби Відродження, фігура автора набуває важливого значення. Авторство може пояснювати витоки тої чи іншої манери іконопису, видавати школу, з якої походив майстер, та додавати ширшого контексту. В українських іконах, представлених на виставці, автори починають зʼявлятись аж на початку вісімнадцятого століття, такі як Никодим Зубрицький чи Лука Долинський.

Окрім ікон, не менш важливим атрибутом святкування Різдва є трикирій, або трисвічник. В українській традиції підсвічник здавна був важливим елементом свята, який символізував не лише трійцю, а й тризуб, проте за радянських часів ця традиція була дещо призабута, і лише зараз знову відновлюється.

Якщо трисвічник символізував простір дому, то шопки та звізди безперечно відносяться до соціуму. Самі ж шопки виставлялись у церквах чи площах, щоб сповіщати історію Різдва. Звіздарі, тримаючи поперед себе променисті світила, сповіщали, що Син Божий Народився!

У завершальній залі першого поверху експонуються звізди з колекції Михайла Швеця, зусиллями якого у 2007 році було створено “Майстерню звізд”, яка відновлює та популяризує памʼять про традиції звіздарства в Україні.

Другий поверх можна означити “сучасним”. Роботи художників від девʼятнадцятого століття і до сьогодні. Від Труша та Новаківського, і до робіт Остапа та Тараса Лозинських, від Звіринського та Сельського до Петра Старуха та інсталяції “Вознесіння” Михайла Барабаша.

Не лише традиція Різдва, а й зображення зими, колядників, вертепу, чортів та ангелів, усіх причетних до святкового дійства.

Різдво не лише церковне свято. Воно обʼєднує та гуртує, запрошує разом співати колядки та їсти пампухи, разом ходити в гості та передавати щасливу новину.

Експозиція переповнена теплими та щирими роботами, які несуть у собі затишок, якого зараз так бракує. Виставка, яку холодними зимовими днями обовʼязково варто відвідати, щоб також відчути долученість до традиції, відчути важливість та можливість вірити, відчути надію та світло.

І триватиме вона у приміщенні Національного музею у Львові до 19 лютого.