Навечір’я Різдва Христового: літургійне наповнення і народні інтерпретації

Серед українського народу поширилась назва Святвечір, що зміщує акцент на родинну вечерю, до якої згідно з народним звичаєм прийнято сідати, коли на небі з’явиться перша зірка. Натомість якщо приглянутись до богослужінь, які приписує устав на цей день, то зможемо розширити родинний вимір до масштабів вселенної.

Історія святкування Навечір’я Різдва

Про звичай особливих літургійних святкувань в переддень Різдва дізнаємося з Великого Грузинського Лекціонаря. Це джерело V-VIII ст. зберегло певні фрагменти богослужінь цього часу в Єрусалимській Церкві. Згідно з ним, святкування починалися опівдні 24 грудня в церкві Пастирів, побудованій на місці, де згідно з переказами з’явився ангел пастухам, сказавши: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах” (Лк. 2, 10-12).

Чування опівдні супроводжувалися характерним передріздвяним співом: “Слава в вишніх, на землі мир. Ти, Якого небу не забракло, на землю прийшов, Боже, і нас радістю наповнив: Господи, слава Тобі!”, що відображає ангельську хвалу Новонародженому. Щоб самим пережити цю подію, вірні вирушали до Вифлеєму, до храму Різдва — місця народження Ісуса Христа — на молитву Вечірні з Літургією.

Далі відбувалося опівнічне чування, яке складалося з читання одинадцяти старозавітних уривків та співу стихир до них. Закінчувалося воно Утренею на світанку, після чого ще передбачалася святкова Божественна Літургія. Цей порядок богослужінь 24-25 грудня чимось нагадує теперішній, який однак зазнав певних зміщень.

В наш час багато звичаїв і текстів втратилися, але дещо збереглося, що дозволяє простежити певний динамізм у наближенні дня, присвяченого Христовому Воплоченню.

Збільшення інтенсивності приготування до Різдва

Протягом сорока днів Різдвяного посту (Пилипівки) вірні готувалися до Різдва, і це приготування ставало все інтенсивнішим. З наближенням свята на щоденних богослужіннях (особливо Вечірніх та Утреніх) все частіше з’являлися згадки про народження Спасителя. Навіть служби на честь святих останніх тижнів перед Різдвом органічно поєднували їхню пам’ять з цією подією. Особливо завершальні стихири структурних частин богослужінь, традиційно присвячені Богородиці, в ці дні зосереджувалися на народженні від неї Ісуса Христа.

Дві останні неділі, Праотців та Отців, через старозавітні пророцтва, життєві історії праведників та їхнє місце в родоводі Ісуса Христа сповіщали, що ось, уже близько. З 20 грудня почалося передсвяття Різдва, яке майже повністю витіснило з ужитку щоденні служби Октоїха на користь молитовних текстів, присвячених приготуванню Діви Марії, мудреців зі сходу, вертепу та цієї вселенної до Воплочення Сина Божого.

Врешті настало 24 грудня — останній день Різдвяного посту, Навечір’я Різдва. В цей день приписується строгий піст щодо страв — крім м’ясних слід також стримуватися і від набілу. Однією з функцій посту є приготування до великого свята. А строгий піст в цей день сигналізує, що приготування досягло кульмінації, і скоро здійсниться очікуване.

Суть будь-якого свята — участь у події, яку воно пригадує. Не історичне пригадування про те, що десь і колись сталося, а саме участь. І для цього існує багата спадщина літургійних текстів.

Богослужіння, приписані на кожен день року, в Навечір’я Різдва набувають своїх особливостей. Добовий цикл, який починається з вечора попереднього дня, вже майже повністю зосереджений на тому, що “ось, час наблизився спасіння нашого: готуйся, вертепе, Діва наближається родити” (стихира Вечірні).

Продовжується молитва спеціальних передріздвяних канонів на малому Повечір’ї. Їхній заклик до вірних брати участь у Народженні Спасителя набуває конкретики: “Відкиньмо, всі вірні, сон лінивства з повік, у молитві чуваймо, відкидаючи спокуси, що від лукавого, щоб разом із пастирями стати нам свідками слави Христа рожденного”, “Утримуймо свої уста від нечестивих слів, напоумившись же, принесімо нині слова божественні Христу, Який від безсловесся звільнив нас і в яслах безсловесних лежить”, “Стараймося відмовитись від плотських пристрастей і розкошів мирських, тримаючись турбот духовних” (переклад майстерні “Трипіснець”).

Сучасне зміщення богослужінь

На жаль, сучасна парафіяльна практика робить недоступними ці засоби відкидання сну лінивства, чування в молитві, принесення божественних слів Христу, звернення свого погляду від плотських пристрастей до турбот духовних. Мале Повечір’я напередодні та Утреня 24 грудня на парафіях не пропонуються взагалі, і вірні можуть хіба що завдяки технічним засобам їх молитися приватно.

“Ранковими” богослужіннями в сам день Навечір’я Різдва Христового традиційно є Великі Царські Часи та, як це не парадоксально звучить, Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яка насправді є Вечірнею вже самого свята Різдва. Пізно ввечері (а по деяких парафіях зранку 25 грудня) служиться Велике Повечір’я з Литією.

Великі Царські Часи

Великі Царські Часи в Навечір’я Різдва є розширеною за рахунок читань пророків, Апостола, Євангелія та спеціальних стихир версією щоденних Першого, Третього, Шостого і Дев’ятого Часів. Дещо зміненим є і підбір псалмів на цих богослужіннях, щоб зосередити свою увагу саме на Різдві. Крім 24 грудня, Великі Царські Часи служаться в Навечір’я Богоявлення і у Велику П’ятницю. Дослідники вважають останню взірцем, на який згодом спиралися ці богослужіння в Навечір’я Різдва і Богоявлення, що виражає певне намагання наслідувати Пасху.

Особливі стихири Царських Часів приписують св. Софронію Єрусалимському, хоч багато дослідників піддають його авторство сумніву. Перші згадки цих богослужінь містяться у Великому Грузинському Лекціонарі. Існує припущення, що первісно стихири становили діалогічну драму між Марією та Йосифом через її несподівану вагітність, однак згодом ця цілісність втратилася, і тепер вони як незалежні молитовні тексти на різдвяну тематику зайняли своє місце у Царських Часах.

Ці стихири підсилюють те, про що мовиться у псалмах та пророцтвах на кожному Часі. Наприклад, стихира Першого Часу каже: “Нині має сповнитись пророче слово, таїнственно провіщене: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не меншим назвешся між містами, бо готуєш вертеп. Із тебе бо мені вийде Володар народів у плоті, від Діви отроковиці, Христос Бог, який пастиме людей своїх, нового Ізраїля”. Вона випереджає читання з пророцтва Міхея: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий, щоб бути між тисячами Юди, але з тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі” (Міх. 5, 1) і показує, що Народжений від Діви Христос є тим обіцяним Володарем, посланим не тільки до Ізраїля, а до всього людства.

Велике Повечір’я з Литією

Ще одним богослужінням, притаманним для 24 грудня, є Велике Повечір’я з Литією, яке однак насправді вже є різдвяною службою. Цей чин походить з єрусалимської традиції і початково був Утренею.

Велике Повечір’я з Литією служиться тричі в літургійному році: Навечір’я Різдва і Богоявлення, а також на празник Благовіщення. Ще приписане Велике Повечір’я на понеділок, вівторок, середу і четвер кожного тижня Великого Посту, звідки можна вивести походження покаянних його елементів, які суттєво вибиваються зі святкової служби Різдва. Натомість піснеспів “З нами Бог, розумійте, народу”, який починає Повечір’я, надзвичайно вдало підкреслює тематику свята, адже є переспівом окремих стихів пророцтва Ісаї про народження Еммануїла.

Нечисленні змінні тексти власне різдвяної тематики (тропар, кондак і стихири) про прихід Спасителя говорять вже в доконаному виді. “Бог бо в тілі появився тим, що сиділи в темряві і тіні. Народженого з Діви - вертеп і ясла прийняли” (стихира на Литії). Тепер вірним і усьому світові залишається прославляти Того, Хто заради їхнього оновлення прийшов, здійснивши те, на що вони самі були нездатні. “На небі ликують ангели, і люди нині радіють, та веселяться всі створіння з народженого у Вифлеємі Спаса Господа. Бо всяка омана ідольська скінчилася, Христос же панує навіки” (стихира на Литії).

Народні звичаї

Звільнення Христом людства від ідольської омани — одна з головних тем Різдва. Чого варті постаті трьох мудреців зі сходу, про яких канон Утрені Навечір’я Різдва оповідає: “Люди, що колись у темряві сиділи, нехай побачать сяюче Світло невечірнє; про Нього ж зірка в давнину сповістила царям із Персії, що вогню поклонялися”.

Приходячи на землі язичницьких народів, християнство не знищувало повністю їхніх звичаїв, а надавало їм значення, пов’язаного з Ісусом Христом (інкультурація). Це стосувалося і святкувань Різдва. На зміну поклонінню зорям і сонцю прийшло звеличення істинного Бога, котрого багато літургійних текстів алегорично називають Сонцем: “Різдво Твоє Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі — Сонцю правди” (тропар Різдва).

Так на Русі Різдво витіснило дохристиянське хліборобське свято Корочуна, від якого зберігся Святвечір. Його символіка дванадцяти страв на честь дванадцяти місяців року стала пригадуванням про дванадцять Христових апостолів. Декорації домівки із сіна, які давнім слов’янам нагадували про духів померлих (звідси “дідо” або “дідух” — дідівський дух) та очікування врожаю, тепер мали зображати вертеп і ясла, де народився Ісус. Традиційна страва кутя поєдналася з ранньохристиянським звичаєм готувати коливо в дні пам’яті мучеників, в якому чітко простежується есхатологічна символіка: пшениця як вічність для тих, хто віддав своє життя Христу: “Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Йо. 12, 24) і мед як щастя праведників у Небесному Царстві.

Елементом інкультурації в українському народі є також колядки. Мотиви давніх дохристиянських обрядових пісень тепер сповіщають богословські істини, що “Бог предвічний народився”.

Тому поєднання пережиття Різдва через тексти богослужінь з емоційним співом колядок та щедрим столом святої вечері (через те названої ще в народі Багатою кутею) нагадують, що Воплочення Сина Божого здійснилося, аби “уся наша істота — дух і душа, і тіло — була збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа” (пор. 1 Сл. 5, 23).

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.