„Найбільшим ресурсом людини є людина”
Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 44-46
У глобалізації є свої прихильники й вороги. Численні захисники ринкової економіки вбачають у ній своєрідний універсальний засіб для розширення можливостей збільшувати статки, зайнятість і свободу в усьому світі.
Інші, навпаки, вважають її проявом несправедливої системи, що робить багатих ще багатшими й доводить до зубожіння бідних, викривлює соціальну політику та нівелює місцеві культурні особливості.
Щоб глибше розібратися в цих питаннях, інформаційна агенція «Zenit» звернулася із запитаннями до отця Роберта Сиріко, президента Ектонського інституту у штаті Мічіган (США).
ZENIT. Як Ви ставитеся до антиглобалістського руху?
ОТЕЦЬ СИРІКО. Звичайно, в західній культурі є багато речей, вартих критичного ставлення: деградація в розумінні людської сексуальності, особливо жіночої, як ми її бачимо у засобах масової інформації; плутанина між поняттями «мати» й «бути»; перебільшення значення прав поряд із занепадом відчуття соціальної відповідальності. Це лише кілька виявів західної цивілізації, вартих критики.
Але проблема антиглобалістів полягає в тому, що у своїй критиці вони ставлять знак рівності між цією моральною культурною слабкістю й системою вільної міжнародної торгівлі. Я не переконаний у тому, що ринок творить культуру, скоріше він її відображає або, можливо, посилює її вияви. У процесі вільної торгівлі цінності, яких дотримуються люди, знаходять своє вираження в необхідних товарах або послугах. Значною мірою культура й цінності визначають, що саме купується і продається. Таким чином формування культури чеснот, як от протистояння надмірному споживацтву, є набагато моральнішим починанням, ніж економічний аспект, і саме на цьому рівні необхідно здійснювати зміни.
ZENIT. Якими є переваги й недоліки процесу економічної і культурної глобалізації?
ОТЕЦЬ СИРІКО. Переваги глобалізаційного процесу є численними й очевидними.
Розширення поділу праці веде до зниження вартості речей, від яких залежить людський добробут. Це надає можливість тим, хто живе в бідніших частинах світу, більш повно брати участь у процесі, який Святий Отець називає «колом обміну», вибудовуючи підприємницькі структури всередині своєї країни й тим самим роблячи людей менш залежними від політичного керівництва своїх країн й іноземних політичних впливів на власний добробут та економічний прогрес. Водночас це підтримує взаємозалежність торговців у різних частинах світу, посилюючи культурне самоусвідомлення через взаємодію представників різних націй у бізнесі.
Недоліки походять з очікування того, що вільна економіка забезпечуватиме в суспільстві формування культури й моралі, гідних людської особистості. Але це не є функцією ринку, що мають чітко усвідомити як критики процесу вільного міжнародного обміну, так і його прихильники. Як зазначив один богослов, «ринок виставляє назовні всі ті недоліки й слабкості людини, які вона виявляє у своїй діяльності, чим, власне, і є ринок.»
ZENIT. Антиглобалісти стверджують, що зростає розділення між багатими і бідними, і багаті гладшають на важкій праці бідних. Чи так це?
ОТЕЦЬ СИРІКО. Це дуже популярне твердження, але практика цього не доводить. Насправді ринкова економіка є єдиним відомим шляхом до економічного розвитку, і не лише для багатих — для всіх. Дивно, що досі є стільки людей, які думають інакше.
Без ринку всі суспільства швидко повернулися б до варварства; варто зазначити, що в тих спільнотах, які ще перебувають у стані варварства, ринок зазнає суворих обмежень. Ринкова економіка не є замінником благодійницького сектора, однак у цього сектора ніколи не було більшого джерела пожертвувань, ніж ліберальні системи економічного обміну та підприємництва.
Багато досліджень, зокрема здійснених Девідом Долларом для Світового банку, показали наявність прямого зв’язку між торгівлею, економічним зростанням і зростаючим рівнем життя, — як для бідних, так і для інших верств населення. Ці дослідження доводять, що країни, які зменшують митні тарифи, знижують податки, захищають приватну власність і розвивають фінансові інституції, щоб сприяти іноземним інвестиціям, мають більш жвавий експортний ринок. Це сприяє економічному зростанню, що у свою чергу піднімає прибутки бідних, і таким чином у країнах, які розвиваються, утворюється середній клас. Правда також і те, що торгівля допомагає й багатим країнам: суть обміну в тому, щоб вигравали обидві сторони. Але це не так, як було раніше, коли перший вигравав за рахунок останнього.
Ця схема знов і знов виявляє себе у довгостроковому аналізі економічних систем за останні три десятки років. Проте ці дослідження також показали, що сама лише торгівля не збільшить прибутки, але, спираючись саме на цю очевидність, захисники антиглобалізму взялися захищати економічний націоналізм й ізоляцію.
Однак вони не розуміють того, що торгівля сприяє ключовому кроку, а саме економічному зростанню, яке веде до збільшення прибутків. Розвиток вимагає багато часу, і найпевнішим шляхом зупинити економічне зростання всіх класів є повернення до старих ідей суворої регламентації та централізованої планової економіки.
ZENIT. Якщо вірити опонентам глобалізації, економічне зростання призводить до занепаду екологічного стану навколишнього середовища. Звідси випливає думка про те, що людина є раковою пухлиною планети. Який зв’язок між економічним зростанням і захистом довкілля і яким є ліберальне і християнське уявлення про людину?
ОТЕЦЬ СИРІКО. Насправді правильним є прямо протилежне. Коли ми поглянемо на добре розвинені нації, то помітимо, що у них екологічний стан набагато кращий, і цьому є вагома причина: вони мають ресурси, які можна витрачати на захист природи.
Отже, якщо хочете мати середовище, придатне для життя, передумовою цього має бути економічний розвиток. Поняття про людину як ракову пухлину планети випливає з положень соціалістичної економічної теорії, яка твердить, що економіка є статичною і має постійну потребу в перерозподілі. Християнська антропологія переконує, що «найбільшим ресурсом людини є людина». Розв’язання серйозних екологічних проблем необхідно шукати в системі, що дозволяє людському розуму знаходити більш ефективні шляхи використання ресурсів. Система вільного ціноутворення й захист приватної власності сприятимуть цьому більше і скоріше, ніж це зроблять урядові бюрократи.
ZENIT. Що є спільного між ідеями лібералізму і християнською соціальною доктриною? У чому вони відрізняються?
ОТЕЦЬ СИРІКО. Слово «ліберальний» є дуже неоднозначним і може вводити в оману. Його очевидним коренем є свобода (liberty — англ.), і це, безперечно, має тісний зв’язок з християнством. Можна навіть сказати, що ідея лібералізму є породженням християнства. Суттєва й винятково важлива цінність кожного людського життя, інституції правосуддя та контракту, універсальна концепція людських прав, принцип взаємодопомоги (субсидіарності) та інші базові принципи західної цивілізації мають свої корені у християнстві і втілилися в усіх ліберальних спільнотах.
Однак у добу Просвітництва уявлення про цінність людської особи було викривлено: людину оголосили не просто вінцем творіння, як сказано у книзі Буття; всупереч Творцеві її зробили остаточним мірилом істини і блага, а не істотою, яка завдяки своєму розумові несе природну й вагому відповідальність відкривати істину, явлену світові як у природі, так і через божественне одкровення.
Якщо під ліберальною ідеєю мається на увазі концепція свободи, орієнтованої на істину, в якій людина перебуває у своїй цілісності, тоді Церква цілком поділяє таку концепцію. Однак якщо ця ідея означає поняття свободи, відділеної від істини, цілком особистісної та автономної свободи, то це повністю відкидається соціальним вченням Церкви.
Лорд Ектон добре це сформулював, коли сказав, що свобода, про яку ми говоримо, це не свобода робити те, що ми хочемо, але свобода робити те, що ми повинні робити. Це, власне, католицький підхід до ідей лібералізму. Будь-яка інша концепція в нього не вписується.
Рим, 28 лютого 2002 р.
