На порозі третього тисячоліття християнської ери варто було б усвідомити, що Україна володіє великою святинею — одним з найдавніших християнських храмів світу, якому не менше 1250 років.
Керч — унікальне стародавнє місто, історія якого сягає шостого сторіччя до Різдва Христового, коли іонійські греки дісталися Боспора Кіммерійського і, заселивши тутешню гору, що згодом була названа іменем царя Митридата, заснували місто Пантікапей — столицю могутнього Боспорського царства. Після нищівної гуннської навали міське життя концентрується здебільшого на береговій смузі між горою і морем, де згодом виникло нове місто Боспор, яке перебувало під візантійською, а потім хазарською владою. Християнська община з’явилася тут ще у IV ст.; про це свідчить той факт, що місцевий єпископ Кадм брав участь у І Вселенському соборі в Нікеї, де вчення Христа було офіційно визнано державною релігією. Пізніше єпископи цього міста брали участь у Вселенських соборах в Ефесі та Константинополі.
Отже, християнство мало в цьому древньому місті глибоке коріння, тому не випадково саме тут зберігся найдавніший християнський храм на теренах України — церква Іоанна Предтечі. Це трьохапсидна хрестовобанна споруда з однією центральною банею на високому барабані. За допомогою парусних склепінь баня спирається на підпружні арки, підтримувані чотирма хрещатими в плані стовпами. Внизу стовпи спираються на тонкі мармурові колони з коринфськими капітелями. Церква монументальна й водночас напрочуд ошатна: її стіни складено з чотирьох-рядних смуг каменю й тонкої цегли-плінфи, що чергуються між собою, фасади декоровано численними перспективними арками, пілястрами й різьбленими кам’яними прикрасами. Храм органічно вписаний у ландшафт: у його вікнах мерехтять відблиски морських хвиль, а вхід звернений до гори Митридат, що наче могутній вартовий застигла в німій величі давнини і слави.
Історія Керчі сповнена бурхливих і драматичних подій. Після падіння Хазарського каганату Боспор — вже під назвою Корчев — уходить до складу Тмутараканського князівства — віддаленої окраїни Київської Русі, яке було знищене кочовиками. У ХIII-ХІV ст. місто перебувало під владою генуезців і було відоме як порт св. Іоанна. З XIV ст. воно підпало під владу Османської держави, а з кінця XVIII ст. входило до складу Російської імперії.
З часу приєднання до Росії Крим, у тому числі Керч, стають місцем паломництва наших і зарубіжних прочан, які із захопленням описують церкву Іоанна Предтечі, обов’язково згадуючи при цьому чотири мармурові колони храму з грецькими написами, а також старовинне пергамінне Євангеліє, грецькі ікони та камінь з відбитками ступень людини, котрі, на думку багатьох, «належали праведному мужу, бо не здавалися зробленими штучно». Древній храм сприймався християнами як священний паладіум Криму, чудесно збережений Богом для нащадків.
Церква Іоанна Предтечі є єдиною пам’яткою візантійського зодчества у Криму, що майже повністю збереглася. Проте жодних письмових джерел про час спорудження храму немає. На північно-західній колоні написано грецькою: «Тут лежить раб Божий Кіріак, син Георгія, внук Виндира (?). Помер місяця червня 3-го, індикта 10-го, в літо від Адама 6265». Вперше цей напис опублікував В. В. Латишев у 1896 р. Названа в ньому дата відповідає 757 р. сучасного літочислення. Якщо взяти до уваги, що у християнських церквах часто ховали ктиторів, тобто людей, які давали кошти на їх спорудження, то можна реконструювати перебіг подій. Церкву ймовірно було зведено коштом якогось Кіріака в першій половині VIII ст; його згідно із заповітом поховали під західною колоною храму. І сталося це 757 р... Та не все так просто, як викладено. Дата на колоні спричинила наукову дискусію; дослідники поділилися на її прихильників і противників, серед тих і тих було чимало відомих вчених.
Уперше наукове дослідження храму було проведено А. А. Авдєєвим, котрий, зважаючи на давню форму коринфських капітелей і напис на колоні, дійшов висновку, що церква є пам’яткою візантійської архітектури VIII ст. Згодом історик А. Бертье-Делагард узяв під сумнів ідею датування за написом, вважаючи, що колони є збірними, бо капітелі за діаметром більші від них. З цього випливало, що колони з написами взято з якогось більш раннього зруйнованого храму. Вказуючи на деякі особливості архітектури, він пропонував датувати храм XIII ст. У 1889 р. знаний візантиніст Н. Кондаков, запрошений як експерт для вирішення питання консервації пам’ятки, висловив думку, що храмові передувала базиліка, матеріал якої, у тому числі й стовпи з капітелями, було використано при будівництві церкви Іоанна Предтечі, яку він датував ІХ-Х ст. На початку нашого століття історик архітектури П. Покришкін розібрав у деяких місцях забутовку апсид і під нею виявив первісну кладку стін з білого каменю й рядів плінфи. Це підтверджувало ранню дату спорудження храму. Але дослідник не прийшов до самостійного висновку щодо цієї проблеми, хоча, за свідченням його колег, схилявся до думки про доволі пізній час будівництва церкви — XIII ст. У 1927 р. блискучий знавець візантійської і давньоруської архітектури М. Брунов дійшов висновку, що за пропорціями вона близька до храмів середньовізантійського періоду (VIII-ІХ ст.), а кладка має аналогії серед пам’яток Сирії середини VI ст. і Константинополя VII ст. Брунов був певен, що напис на колоні пов’язаний з саме цим храмом і йому одночасний, отож датував споруду VIII ст. До кінця VIII ст. відносив церкву й авторитетний історик архітектури А. Якобсон.
А якої думки щодо цього дотримуються історики мистецтва? У 30-х рр. реставратор П. Юкін відкрив на хрещатих стовпах фрагменти фрескових зображень святих, які І. Грабар відніс до школи Феофана Грека (ХІV-ХV ст.). Саме це відкриття мав на увазі О. Домбровський, коли запропонував датувати храм XIV ст. Однак даний розпис не можна визнати беззаперечним датуючим фактором. Згадаймо історію. У VIII ст. у Візантії запанувало іконоборство, коли заборонялося розписувати храми зображеннями святих і прикрашати їх іконами. Зрозуміло, що зведену в той час церкву Іоанна Предтечі не було розписано. З перемогою у середині IX ст. іконошанування церкву могли розписати, але цей розпис не зберігся. Проте не виключено, що храм залишався нерозписаним ще довгі роки. У XIV ст., коли місто потрапило до рук багатих генуезьких купців, церкву, вірогідно, було розписано, і фрагменти цього розпису збереглися до нашого часу. Сучасні дослідники вирішують проблему датування храму здебільшого шляхом пошуку стилістичних аналогій його архітектури з відомими спорудами. Український вчений Ю. Асєєв вважає, що храм зведено у XII ст., а московський дослідник О. Комеч відносить його до XIV ст.
Отже, проблема часу виникнення церкви Іоанна Предтечі обговорюється вже впродовж століття, а розрив між граничними межами датування храму сягає семи віків — від VIII до XIV ст. У такій ситуації вирішальну роль могли б відіграти дані археологічних досліджень, які проводилися під керівництвом Т. Макарової у 60-70-ті рр. північніше церкви та біля східного й південного її фасадів. У північному розкопі було відкрито вулицю, орієнтовану на вхід до храму. Отже, коли цю вулицю прокладали, він або вже функціонував, або будувався. Археологи відкрили три рівні цієї вулиці, які, певна річ, відносяться до різних часів. Однак матеріалу з нижнього рівня, який міг допомогти уточнити датування, виявилося замало, і він був доволі невиразний. Тому датування вулиці, а відповідно й церкви, було зроблено за матеріалом середнього рівня, який належав до IX-X ст. У розкопі біля фасадів храму виявили численні поховання; перші з них з’явилися в ІХ-Х ст. З усього цього було зроблено висновок, що храм виник не раніше IX ст.
Таке датування, проте, не можна вважати беззаперечним, бо тут не взято до уваги особливостей церковної практики. Як відомо, церковний некрополь не завжди виникав одразу після побудови храму. На це потрібно було мати дозвіл церковних властей, які зазвичай керувалися своїм уставом. Були і спеціальні ктиторські устави, котрі забороняли зовсім чи на певний час ховати небіжчиків біля храму, надаючи цей привілей лише його ктитору. Таким чином, поховання IX ст., знайдені біля храму, цілком могли з’явитися тут через сто й більше років після його побудови.
У проблемі датування храму неабияку роль відіграють амфори-голосники, що їх автор цих рядків, будучи науковим співробітником Керченського історико-археологічного музею, виявив у парусах (кутах підбанного квадрата) храму. Ці амфори, вмуровані для полегшення склепінь і поліпшення акустики, датуються часом не пізніше VIII ст. Отже, дата на стовпі вже не здається неймовірною. Вона, як і вважав М. Брунов, пов’язана з історією храму і свідчить про те, що його дійсно збудовано в першій половині VIII ст. А це означає дуже важливу річ: керченська церква Іоанна Предтечі є найдавнішим християнським храмом, що зберігся на теренах України. Відзначимо, що перший київський християнський храм — Десятинна церква з’явилася майже на чверть тисячоліття пізніше.
Історичні події, що відбувалися в Криму на початку VIII ст., також опосередковано підтверджують таке датування храму. Початок VIII ст. — це час, коли Крим підпав під владу Хазарського каганату. З хазарами нарешті прийшла сильна, стабільна влада, настав довгоочікуваний мир, пожвавилися торгівля й будівництво. Хазари не перешкоджали місцевому населенню сповідувати свою віру, навпаки, вони всіляко заохочували це, будучи, як вважав відомий дослідник Л. Гумільов, «віротерпимими до повної невибагливості». Якраз тоді і з’явилися умови для заснування нової церкви, до того ж стара базиліка часів Юстиніана на цьому місці в попередні буремні роки була зруйнована.
З церквою Іоанна Предтечі, вірогідно, пов’язана цікава історична подія. 1068 р. тмутараканський князь Гліб, онук Ярослава Мудрого, відважився по замерзлій протоці (а таке трапляється вкрай рідко) виміряти відстань між містом Тмутаракань, розміщеним на таманському березі, і Корчевим, як тоді називали Керч. На згадку про цю подію тоді ж, як вважають, було зроблено напис на камені: «В літо 6576 (тобто 1068 р.) індикта 6 Гліб князь міряв м(оре) по льоду від Тмутараканя до Корчева 10000 і 400 саже(н)». Ця реліквія, що нині зберігається в Ермітажі, відома під назвою «Тмутараканський камінь». Можна гадати, що перед переходом протоки Гліб, як водилося, відслужив молебень у тмутараканській церкві Богородиці з проханням до Господа допомогти йому в цій справі. Напевно, по щасливому завершенні роботи князь побував у церкві Іоанна Предтечі, щоб подякувати Всевишньому за допомогу. Це тим більш вірогідно, що Богородиця та Іоанн Предтеча є взаємопов’язаними святими, у молитвах людей вони завжди зображаються поруч з Христом. Отже, храми Богородиці та Іоанна Предтечі, зведені на протилежних берегах протоки, наче перегукувались між собою у своїй присвяті.
Революція і громадянська війна призвели до повного запустіння церкви. На початку 30-х рр. місцеві комсомольці-активісти паяльними лампами випалили фрески й перетворили церкву на склад. Храмове начиння було частково розкрадене, а більша частина спалена. У вогнищі загинули безцінне пергамінне Євангеліє, візантійська дерев’яна ікона VI або VII ст. тощо.
У 70-х рр. храм було реставровано (автор проекту реставрації Є. Лопушинська), і тепер він постає перед численними відвідувачами й гостями міста у відновленому вигляді — таким, яким був у першій половині VIII ст.
Людина і світ. — 1998. — №9. — С. 38—40.
історик-археолог