Некомпетентність і корупція заважають боротьбі з релігійним екстремізмом в Україні
Цифри вражають! Та чи відбивають вони реальний стан безпеки суспільства та держави, рівень захисту від терористичних загроз? Важливо з’ясувати, кого насправді затримують правоохоронці, як і чому ці люди потрапляють у фокус уваги спецслужб України, чи ефективна боротьба з терористичною діяльністю, зумовленою релігійним фактором?
Інформацію про затримання осіб, пов’язаних із міжнародною терористичною діяльністю на релігійному ґрунті, українські правоохоронці, передусім СБУ, надають систематично. Буквально нещодавно, 11 лютого 2021 року, Служба безпеки України викрила на Київщині осередок міжнародної терористичної організації «Ісламська держава». Повідомляють, що «учасники осередку підробляли паспорти громадян України та РФ і здійснювали легалізацію на території нашої країни вихідців із країн Близького Сходу та Центральної Азії». За версією слідства, частина затриманих — бойовики «ІД». Проведено 9 обшуків за адресами тимчасового проживання та переховування фігурантів справи.
15 жовтня минулого року ЗМІ повідомили, що співробітники СБУ затримали в Одесі члена міжнародної терористичної організації «Ісламська держава», що перебував у міжнародному розшуку. Перед тим, 9 вересня, СБУ звітувала про затримання в Києві іноземця, підозрюваного в терористичній діяльності. Із супровідної інформації відомо, що затриманий є одним із керівників «ІДІЛ» і був наближений до виконавців теракту в міжнародному аеропорті Стамбулу 2016 року, брав участь у воєнних діях на території Сирії та Іраку.
Про ще більший успіх звітували в листопаді 2019-го. Тоді внаслідок спільної спецоперації СБУ з МВС Грузії та Центральним розвідуправлінням США в Київській області затримали одного з основних керівників «Ісламської держави» — Аль-Бару Шишані. Згодом його депортували до Грузії.
Зважаючи на систематичні, принаймні останні 5 років, повідомлення про викриття екстремістів, можна було б казати про якісні зміни в роботі спецслужб у боротьбі з тероризмом на релігійному ґрунті, удосконалення системи захисту держави та суспільства, налагодження ефективних форм боротьби з загрозами, що виникають. Але, аналізуючи факти, ми знаходимо інформацію, що ставить під сумнів не тільки ефективність роботи, а й саму систему організації захисту держави та суспільства від зовнішніх і внутрішніх терористичних загроз.
Ось приклад. У повідомленні про затримання 9 вересня в Києві підозрюваного в терористичній діяльності сказано: «У 2018-му терорист за підробленими документами прибув на територію України, створив злочинну групу та здійснював координацію організацій „Ісламської держави“ за кордоном». Тобто, виходить, що два роки (2018–2020) небезпечний терорист жив, не ховаючись, у передмісті столиці, вільно пересувався територією країни, керував бандою та координував діяльність міжнародних терористичних організацій (груп) за кордоном. І, що цікаво, обставини життя виявлених перед тим в Україні бойовиків дуже схожі.
Звісно, таку ситуацію можна списати на високий терористичний фах злочинців, а ще на нестачу кадрів і часу в розвідників, можна виправдати це війною та терористичними загрозами з боку Росії. Можливо, все так, але дальший розгляд наявної інформації дає підстави свідчити про серйозніші та системні проблеми у функціонуванні системи безпеки.
Робота спецслужби з виявлення та запобігання загрозам, передусім терористичним, полягає у визначенні самих загроз: терористів, їхньої ідеології, організацій. Потім проводять оперативні заходи: стеження, агентурну роботу, вербування, що допомагають знайти певну інформацію, дізнатися про наміри та плани зловмисників. І вже потім проводять саму операцію для знешкодження ворога чи запобігання злочину. А що в нас?
Боротьба з тероризмом, зокрема з тероризмом на релігійному ґрунті (у нашому випадку злочинцям або підозрюваним закидають використання ісламських гасел і позиціювання себе мусульманами), набула в Україні неоднозначних форм. З одного боку, є справжні затримані терористи, небезпечні злочинці. Щоправда, випадки їх виявлення поодинокі. Організованих таборів чи баз ісламських терористів в Україні немає: для цього нема відповідного соціального та релігійного середовища, політичних умов тощо. Принаймні про це свідчив колишній очільник СБУ Василь Грицак. Тож заявляти про величезний інтерес терористів до України не можна. Скоріше територія нашою країни — транзитний майданчик для терористів-одинаків.
Також зазначимо, що, відповідно до відкритих даних, трьох із чотирьох, тобто 75% підозрюваних у терористичній діяльності, прикордонники та СБУ затримують під час перетину ними державного кордону України. Цих підозрюваних затримують за інформацією іноземних спецслужб. А ось екстремісти, що опиняються в Україні, якимось чином проходять прикордонний контроль і далі без особливих перешкод оселяються у нас з вами під боком, як звичайні люди.
Хто підпадає під ознаки «ісламського терориста», чи існує база таких організацій? З документів відомо, що за терористичні організації в Україні офіційно вважають дві структури: «ДНР» та «ЛНР». Але з повідомлень правоохоронців стає зрозумілим, що до терористів зараховують і представників «Ісламської держави. Ця організація офіційно визнана терористичною РБ ООН, країнами ЄС та багатьма країнами світу. Інших затриманих часто називають просто «ісламістами», а назви груп чи рухів, до яких вони належать, не оприлюднюють — це може викликати підозри щодо реальної належності затриманих до терористів.
Інколи в документах СБУ згадують такі організації, як «Фронт ан-Нусра», «ХТШ», «Хезболла» та «Брати-мусульмани» — парадоксальна ситуація, адже ці організації офіційно не визнані терористичними в Україні. Правда, за кордоном, у Європі й США, деякі з них вважають за терористичні. І тут постає проблема, пов'язана з відсутністю єдиного узгодженого списку терористичних організацій. Ті самі «Брати-мусульмани» не вважають за терористичну організацію у країнах Європи чи США, проте вони заборонені в РФ.
Очевидно, що спецслужби часом «імпровізують», маніпулюючи назвами та характеристиками. Це свідчить про кардинальні проблеми функціонування: брак відповідних фахівців, відсутність якісної експертно-наукової бази, погану координацію роботи з ісламськими центрами та організаціями в Україні. Результатом є зниження ефективності роботи, окозамилювання, помилки та маніпуляції. Також це може свідчити про ситуативні альянси правоохоронців із заангажованими групами впливу, наприклад, з представниками іноземних держав, бізнес-структурами, науковими та експертними колами, що обслуговують певні сторони чи просувають власні інтереси.
З огляду на це постає проблема, пов’язана з формуванням експертного кола та добором інформації, що подається та може використовуватися як експертна. Український учений-релігієзнавець, директор Центру ісламознавства НУ «Острозька академія» Михайло Якубович описав її у статті «Держбезпекове» ісламознавство. Як українська наука залишається в полоні чужої міфотворчості». Впровадження деяких сумнівних, передусім російських, наративів у науковий дискурс, формування необ’єктивної картини життя ісламських громад в Україні, упередженість і непрофесійність — головні складові цієї проблеми.
Яскравий приклад такого впливу — діяльність одного з українських аналітичних центрів, що претендує на формування безпекового порядку денного для правоохоронних структур України, Міністерства закордонних справ та урядових структур. Саме про особливості функціонування центру міжнародних відносин «Мир і безпека» 10 березня 2021 року у виданні Верховної Ради України «Голос України» вийшла стаття «Не дати Кремлю уникнути відповідальності за окупацію Криму». У матеріалі на прикладі київського центру міжнародних відносин «Мир і безпека», що його очолює Хусамеддін аль-Халавані, розкривається механізм створення комплексів інформації, які містять неправдиві повідомлення, фейки, формування та поширення інформаційного бруду, що подають як якісний аналітичний продукт. Ба більше, виявляється, що частину матеріалів формують у руслі російської інформаційної кампанії проти України. Можливо, консультаціями експертів цього центру користувалися і співробітники Полтавського СБУ, що у травні 2020-го звинуватили у протиправній діяльності чоловіка та місяць утримували його в СІЗО. Йому ставили за провину належність до організації «Брати-мусульмани». В Україні тільки Центр міжнародних відносин «Мир і безпека» зараховує цю організацію до терористичних, хоча українські ісламознавці, широке науково-експертне середовище так не вважає. Не вважають і такі міжнародні організації, як ООН та ЄС. До речі, полтавський суд також не побачив кримінального сліду у всіх підозрах СБУ, відпустивши нещасного на волю без жодних звинувачень, але СБУ досі не дало відповіді щодо цього випадку.
Треба зазначити, що науково-аналітичну діяльність, подібну до роботи фахівців центру міжнародних відносин «Мир і безпека», ведуть також інші українські науковці та експерти, але це — тема для іншого дослідження.
Ще один непривабливий бік роботи українських спецслужб — порушення прав людини. У звіті «Служба безпеки України та права людини», що підготував директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров зазначено: «Особливу тривогу викликає ставлення СБУ та інших державних органів до вихідців з країн СНД, зокрема Росії, які брали участь у Революції гідності, воєнних діях на Сході в українських добровольчих батальйонах або допомагали українським військовим частинам як волонтери». Підтверджуються факти зарахування таких людей до категорії «терорист». Резонансною та показовою тут стала справа інгуша Тимура Тумгоєва, що був добровольцем в одному з українських добробатів, якого СБУ та Генпрокуратура України видали російським спецслужбам. До речі, факту терористичної діяльності чи належності до терористичної міжнародної організації ФСБ не надавала. Але відомо, що Тумгоєв належав до опозиційної політичної групи на Північному Кавказі, за що його й розшукувала Росія.
Український журналіст Анвар Деркач наводить факти депортації за останні роки десятків людей під приводом «екстремізму». Переважна більшість із них жила на території України протягом останніх 10–15 років, вони не мали проблем з законом та не були причетні до терористичних організацій. Можливо, ці затримання та депортації проводять для підвищення показників боротьби з «ісламським тероризмом», а можливо, там існує і корупційна складова.
Корупційну складову можна помітити й там, де поруч зі словами про «терористів», «трансдержавні коридори», «екстремістську діяльність» фігурує фінансова та бізнес-діяльність підозрюваних у тероризмі. Можемо згадати про «операції» 2019 року у Дніпрі та 2020 року в Полтаві. Так, у Дніпрі слідчі та оперативники СБУ намагалися викрити канал постачання та перевезення терористів різних організацій через одну з освітніх фірм. Але після втручання правозахисників усі звинувачення та схеми виявилися погано оформленими «фантазіями» слідчих дніпровського СБУ. У Полтаві в тероризмі звинуватили власника рекрутингової фірми. 16 березня цього року Служба безпеки України викрила в Києві організовану групу вихідців із Сирії, що займалася незаконними валютними переказами. Транзакції, за інформацією СБУ, проводили в обхід банків, у рамках так званої системи хавала, в тому числі в інтересах міжнародних терористичних угруповань. Результатом цих операцій стало припинення або ускладнення діяльності зазначених установ, вилучення фінансів і псування репутації осіб та організацій. Але доказів терористичної діяльності в наведених випадках так і не було.
Характерною рисою антитерористичних операцій, що пов’язують з ісламським фактором, є майже повна відсутність судових вироків. Справи просто не доводять до суду, а більшість затриманих просто висилають з України.
Підсумовуючи, можна констатувати, що реальним захистом безпеки держави та суспільства зайнята лише частина розвідників, аналітиків, оперативників і слідчих. Решта імітує діяльність або займається окозамилюванням чи навіть явним шкідництвом. Часто-густо боротьба з тероризмом торкається бізнес-діяльності та набуває корупційних рис. Залучаються сотні співробітників, чималі кошти й засоби, тратиться купа часу. Можливо, на папері все нормально, але реальний результат — незадовільний стан безпеки та потенційні терористичні загрози.
Інший аспект цієї проблеми пов'язаний зі ще небезпечнішою ситуацією: гібридна війна з Україною, зокрема в ідеологічній, інформаційній, релігійній сферах, за словами голови Служби зовнішньої розвідки України Валерія Кондратюка, йде повним ходом. Веде її Росія. Її мета — зруйнувати нашу державу, зіпсувати засади єдності, розколоти суспільство на ворожі частини, посіяти розбрат, хаос і страх, у тому числі на релігійному ґрунті. Методи й засоби гібридної війни складні та потужні. Тому боротьба з екстремізмом і тероризмом наших спецслужб може набувати спотворених форм, особливо якщо ця діяльність відбувається у продиктованих ворогом межах і визначається російським ідеологічним дискурсом.
Павло Федосов
