Непротивленці в Україні
З історії толстовства на Слобожанщині
Наприкінці 80-х рр. XIX ст. ідеї Льва Толстого поступово кристалізуються в досить цілісне релігійно-етичне вчення. Громадські настрої, дедалі більш виразна недовіра до державної церкви, поглиблення суспільної кризи й зацікавлення в середовищі інтелігенції постулатами давньоіндійської філософії та релігії сприяють доволі впевненому поширенню толстовства в Російській імперії. Толстовство поширюється і в Україні, зокрема на Харківщині й Полтавщині. Саме тут воно зустрічає чи не найбільш зорганізований спротив з боку церковної ієрархії. Його очолює яскрава особистість — відомий своїми консервативними поглядами архиєпископ Харківський і Ахтирський Антоній (Храповицький), — постать, яка певною мірою визначала якщо не обличчя тодішньої Російської православної церкви, то, принаймні, настрої дуже впливових її кіл. Владика обирає вдалий час для наступу на толстовство — початок Першої світової війни, вибух патріотичних настроїв і вдалий брусилівський прорив стають тлом, на якому він виголошує свою доповідь «Сучасна війна і моральне вчення графа Л. Толстого», яка друкується в часописі «Вера и Разум».
Архиєпископ Антоній зазначає, що вчення Толстого не є християнським (що, власне, не викликає сумніву), а являє собою «підміну християнства». Особливо його турбує те, що Толстой намагається надати своєму вченню «політичного або соціального забарвлення». Оскільки тоді гостро постала проблема ставлення РПЦ до війни, критик приділив особливу увагу центральному пункту вчення Толстого — заповіді про непротивлення злу. Толстой у своєму творі «Царство Боже всередині вас» відкидає всі державні способи боротьби зі злом: владу, суди, тюрми, війну. Він виступає за скасування будь-яких насильницьких засобів. Єдине, що Толстой допускає в боротьбі зі злом, — переконання. Антоній запитує: як має вчинити християнин, коли стає свідком убивства беззахисної людини або безчестя невинної дівчини? Він вважає, що в подібних випадках для подолання зла насилля є виправданим, отож і виправдовує насилля тогочасної війни. На його думку, правильною політикою є «енергійне припинення зла силою зброї». Посилаючись на Спасителя, він заявляє, що це вже не зло, а «подвиг служіння ближньому».
Війна й шовіністичний чад стали серйозним випробуванням для толстовців, і витримали його далеко не всі. В цьому сенсі прикметною є доля одного з найбільш цікавих толстовців в Україні — князя Дмитра Хілкова. Його матері належав маєток у с. Павлівка Сумського повіт Харківської губернії. Хілков закінчив Пажеський корпус, служив у лейб-гвардії, брав участь у турецькій війні 1877-78 рр. На нього чекала блискуча кар’єра. Але під час війни він побачив багато страждань та смертей і став замислюватись над сенсом і метою життя. В Закавказзі він познайомився з духоборами, що теж стало вагомою віхою на його життєвому шляху.
Молодий князь у званні підполковника раптом виходить у відставку й оселяється в маєтку матері. Невдовзі він їде в Ясну Поляну до графа Л. М. Толстого. Цей візит справив на нього глибоке враження, і він стає «запеклим толстовцем».
Повернувшись з Ясної Поляни, князь намагається реалізувати на практиці вчення графа Толстого. З цією метою він продає свою землю — близько 430 десятин селянам за безцінь — по 30 крб. за десятину при біржовій ціні у 300-400 крб., причому на виплат на 30 років. Собі він залишає всього 7 десятин, одягає свитку, будує для себе майже селянську хату й починає вести відповідний спосіб життя. Селяни зверталися до князя за порадами й охоче слухали його настанови про те, що не треба платити податків, відбувати військову службу, що начальство не потрібне. В кінці 90-х рр. XIX ст. в Павлівці налічувалося вже біля 350 толстовців. Селяни повикидали ікони, перестали відвідувати храм (адже Бог — в людині, Бог — то природа), почали з неприязню ставитися до духовенства і світської влади. Після смерті Олександра ІІІ у 1894 р. 39 місцевих селян під впливом толстовських ідей відмовились присягнути на вірність новому царю Миколі II, за що були покарані. Щоб припинити вплив Хілкова на селян, власті вислали його в Закавказзя, де він знову зустрічається з духоборами і стає їхнім захисником від утисків тифліської адміністрації. Від князя Хілкова духобори перейняли деякі толстовські ідеї. Як небажана й тут для властей персона князь був переведений в Естонію, звідки виїхав за кордон. Спілкуючись з російськими політемігрантами, він вступив до партії соціал-революціонерів. За відсутності Хілкова 15 вересня 1901 р. в Павлівці відбувся стихійний виступ толстовців. Доведені до відчаю численними утисками та поборами, вони розгромили сільську церкву, аби «звільнити приховану у вівтарі правду». Люди били вікна, ламали церковне начиння, жінки зубами рвали облачення священика, шматували Євангеліє. Чоловіки ламали шаблі поліцейських, зірвали погони з пристава. 68 учасників виступу за вироком судової палати було заслано на каторгу та ув’язнено.
Проти переслідувань павлівських толстовців виступили Короленко, Бонч-Бруєвич і сам Толстой.
З початком революції 1905 р. Д. О. Хілков повертається в Павлівку, займається бджільництвом і садівництвом. Тут під впливом глибокого вивчення християнської літератури відбувається новий етап еволюції його свідомості.
Після Лютневої революції 1917 р. почався справжній розквіт толстовського руху. В Москві активно діяло «Товариство істинної свободи в пам’ять Л. М. Толстого». Воно мало велику бібліотеку, вегетаріанську їдальню, організовувало лекції. Філії Товариства діяли в багатьох містах Росії та України. Широко розповсюджувались заборонені раніше твори Л. М. Толстого, виходили часописи «Голос Толстого», «Єднання», «Істинна свобода» та ін. На початку 20-х рр. всюди виникають толстовські сільськогосподарські об’єднання. Заклик Наркомзему в 1921 р. до сектантів — брати у свої руки вільні землі покликав до життя сотні комун зі своїми незалежними статутами. Багато толстовських комун і громад виникає в Харківській губернії. На Полтавщині стають відомими комуни «Селещина» та «Братське життя». Причому до середини 20-х р. більшість з них стає «зразковими культурними господарствами».
За часів «великого перелому» власті намагались перетворити толстовські комуни в сільгоспартілі та колгоспи. Але толстовці категорично відмовилися від цього, що стало поштовхом до розгрому толстовства як організації та ідеології. Толстовці були оголошені «найшкідливішою сектою». Починаються їх масові арешти й заслання. З толстовських комун до кінця 1930 р. залишилась тільки «Життя і праця». А в 1937 році толстовців брали, як згадує сучасник, «вдень і вночі, в одиночку і «пачками» без суду і слідства, а часто навіть без ордера... Брали й завозили безслідно туди, звідкіля ніхто з них не повертався...» Дехто з толстовців у своїх листах до М. Калініна наївно і щиро скаржився «всесоюзному старості» на «...невідповідність державного ладу ідеалам комунізму», писав про «марність і шкідливість засобів насильства на шляху до комунізму»...
Знищивши толстовство організаційно, режим не міг, природно, витравити ідеї графа зі скарбниці світової філософсько-релігійної думки. Вони поширювались світом і справили, зокрема, великий вплив на М. Ганді, який ставився до Толстого як відданий шанувальник. Світогляди двох великих людей, які формувалися у принципово різних культурних і соціальних контекстах та в різний час, виявилися навдивовижу близькими. А що стосується толстовства в Україні, то це справжня terra incognita, яка чекає свого вдумливого й ретельного дослідника. У рукописному відділі Санкт-Петербурзького музею релігії він відкриє для себе і фонд Д. Хілкова, і листування толстовців з архиєпископом Антонієм, і твори багатьох прихильників вчення великого письменника.
Людина і світ. — 1999. — №11-12. — С. 32-33
Ігор ШУДРИК,
кандидат філософських наук
