Нерозуміння та глум – реакція «суспільства» на істинну й сміливу проповідь
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет сказав просту істину – під час матчів вболівальники грішать масовим психозом і припиняють володіти собою («Це вже не люди, вони тоді більше на мавп подібні, ніж на людей. Бо вони виходять із рівноваги. Це є гріховний стан: коли людина не володіє сама собою. Вони тоді і випивають, і б’ються»).
Щоб його правильно зрозуміли, Святійший отець наголосив: Церква благословляє і підтримує спорт, що сприяє здоров’ю.
Яке ж нерозумне «обговорення» після цього почалося в інтернеті!
У коментарях до новин про проповідь Філарета люди почали писати, що, мовляв, церква хоче монополізувати психози. Те, що церква взагалі-то прагне лікувати свідомість від психозів, що витісняють душу – коментатори навіть не обговорювали.
На сайті «Інфопорн» інтернет-бригади Тетяни Монтян, полум’яної матеріалістки та агітатора за перетворення багатоквартирних будинків на колгоспи, з’явився знущальницький допис «Про скритий дємонізм фудбольного мняча».
Агностик Борис Кушнірук раптом почав доводити, що звірі мають душу. Натяк очевидний: нема, нібито, нічого поганого в тому, щоб людина перетворювалася на мавпу.
Найбільш поміркованим виглядає коментар Костянтина Матвієнка. Він правильно пояснив – Патріарх не проти спорту, отець Церкви лише застерігає вболівальників від приниження людської гідності. Але це пояснення знівельоване двома «уточненнями».
По-перше, на думку пана Матвієнка, Філарет застеріг вболівальників «від надміру негативних» емоцій – і поряд з цією думкою жодного натяку на прислів’я «що занадто, то не здраво».
Друге уточнення Матвієнка взагалі є спробою дезавуювати суттєву позицію Патріарха. Матвієнко пише: «Спроби на цій підставі робити висновки про те, що УПЦ КП не підтримує українських футболістів, є, що найменше, некоректними». А насправді Патріарх заявив, що не піддається стадності масового вболівання: «Я не маю стосунку до футболу. Я змалку не займався футболом, бо присвятив себе одразу церкві і мене не цікавили світські розваги. Тому не вболіваю за футбол, але вболіваю за Україну. Футбол не має для мене жодного значення, але яке значення це матиме для України – за цим стежу».
Слід зазначити, що багато людей – не з числа знаменитостей – висловили в інтернеті солідарність із проповідником. Особливо - жінки. Їм легше прагматично сприймати футбол, бо матеріалістичний культ масового спорту (який навіть спробували «всунути» як єдиний позитив у наклепницький фільм про Католицьку Церкву, про що я вже писав) постійно відволікає увагу чоловіків від спілкування з ними.
До того ж, у професійний футбол дівчат не пускають – це сфера виплеску чоловічої агресії. Власне, таким є типовий підхід матеріалістів до вирішення всіх проблем: замість того, щоб навчити людину володіти собою, створюється певний простір «дозволеного» і «легітимного» зла, а потім вони ще дивуються, чому зло виходить за межі створеного майданчика.
Я впевнений, що отець Філарет прекрасно розумів, якою буде реакція «суспільства» на сміливу проповідь. Кожен проповідник знає, що на щирість й мудрість натовп схильний відповідати лайкою, за виключенням чудесних випадків, які трапляються нечасто з волі Божої.
Однак Філарет не зупинився перед випробуванням. Йому вистачило душевності, доброї волі не замовчувати істину. Це викликає повагу і доводить Божественне благословення, що супроводжує його та його Церкву.
Наостанок зазначу, що й мудрі атеїсти ставляться до футболу (не як спортивної гри, а як культу та пошесті) так само критично, бо істина одна для всіх і Бог, що є джерелом людських душ – єдиний.
Індійський філософ-буддист Ошо казав: «Я ніколи не хотів грати в футбол, волейбол або хокей. Природно, всі вважали мене дивним. Я теж дійшов такого висновку. Подорослішавши, я зрозумів, що насправді дивний не я, а весь наш світ»; «Кілька ідіотів бігають з м'ячем, кілька інших ідіотів відбирають цей м'яч, а мільйони ідіотів від радості зриваються і б'ються... Схоже, що Чарльз Дарвін помилився: людина не розвивалася, вона залишилася мавпою».
Сильно сказано – і в яблучко.
