Кожен з нас, хоче того чи ні, веде в житті якусь боротьбу: за членство в парламенті, за вищу і більш оплачувану посаду, за перемогу в якомусь проекті чи змаганні і т.д. Та є ще інша боротьба - невидима, яка відбувається в нашому серці й умі, і від результату якої залежить наша вічність.

Так уже з перших віків християнства називали боротьбу між добром і злом в серці людини великі аскети і вчителі духовного життя. І це часто запекле, жорстоке і нещадне протистояння триває до останньої хвилини життя людини і його не уникнути нікому, хто змагає до щасливої вічності. Бо не можливо ні відвернутися, ні втекти від цієї боротьби, ні знайти компроміс між святістю і гріхом, як і між Богом і дияволом. Отже, не можемо, не сміємо і не маємо ніякого права бути бездіяльними, пасивними чи слабодухими. Вже у святому Хрещенні ми названі воїнами Христовими. А під проводом Спасителя всім Його послідовникам гарантована перемога. Та найважче в цій невидимій битві з самим собою - виявити і визнати правдиву внутрішню сутність, спотворену і переповнену гріховними нечистотами, щоби від них очиститись. Хіба може бути успішним лікування без виявлення причин захворювання.

Вражаючі до теми слова святих отців, які говорили, що «більше сили в того, хто бачить свої гріхи, ніж в того, хто воскрешає померлих». Але ж Христос, як Сам про це сказав, - «прийшов спасти грішників» і все для цього зробив і по сьогодні робить. Від Нього і походить ця спасенна сила грішникам, зрештою, як і тим, хто воскрешає інших. Правда, грішники очищенням від гріхів уже спасаються, а воскрешаючі завжди у великій небезпеці впасти в найважчий гріх гордині. Цього можна не показувати назовні, а достатньо припустити у своєму серці тільки думку про свою особливість, винятковість чи вищість перед іншими.

Спаситель строго критикував лукавство, лицемірство, дволичність і всяке фальшування. Його науку поглибили і з власного великого досвіду боротьби з гріхами, пороками і пристрастями доповнили і залишили нам великі святі подвижники. Згідно з їхніми повчаннями і пересторогами, можна ревно виконувати всі Заповіді Божі, постійно ходити до храму, часто сповідатися і причащатися св. Тайн, та якщо це все буде лише зовнішнім (тобто формальним) сповненням і реалізацією своєї віри без глибокого сердечного переживання, без внутрішньої боротьби з пристрастями і пороками за його (серця) очищення, то все це буде даремним і не принесе нікому ніякої користі. А ось найпоширеніші пристрасті, від яких походять всі гріхи: гординя (марнославство), грошолюбство (жадібність, користолюбство), похіть (блуд), гнів, заздрість (сум), черевоугодництво (обжерливість, п’янство), зневіра, лінивство.

Наш час – це жахлива гонитва за скоропроминаючими цінностями. На жаль, і християни не відстають  у цьому, використовуючи для цього великий арсенал гріхів. Тема спасіння від гріха все менше і менше звучить не лише у світі, а й навіть у церквах.

Ми займаємося проблемами бідних, екології, корупції, тероризму, воєн і т. д., вчимо катехизми (богослов’я), Біблію, особливо Євангельську історію, історію Церкви, наголошуємо на важливості св. Тайн, доброчинності, закликаємо до злагоди, миру і любові, а найважливіше – вдосконалення людини поборенням гріха і всіх його проявів, від чого найбільшою мірою якраз і залежить вирішення всіх земних проблем – чи переймаємося?! В усякому разі про це все менше чути і у нас в Україні.

Що ж – це є явною ознакою сповнення пророцтв про останні часи історії людства.

Та кому не байдужа його вічна доля, спішімо спасати свої душі. Різдвяний піст, в який вступаємо, нехай буде для нас тим часом загостреної боротьби проти своєї недосконалості. В поміч для цього є уже достатньо духовної літератури. То ж не лише обмежуймо себе в їжі, напоях і розвагах, а й очищуймо своє серце, бо тільки це – шлях до Бога.

«Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.»