Незалежні православні громади: кого і навіщо обманюють

Про авторів:

• Олександр Саган, д.філос.н., завідувач відділенням релігієзнавства ІФ НАНУ;
• Олег Бучма, к.філос.н., старший науковий співробітник відділення релігієзнавства ІФ НАНУ.

У березні 2022 року в Україні з’явилося явище, яке отримало назву «незалежні православні громади». Це громади, які умовно «вийшли» із підпорядкування УПЦ МП, проте не приєдналися до ПЦУ. Вони не організовані в якісь об’єднання і не мають єпископа, а тому не є зрозумілим, на якій підставі вони взагалі здійснюють богослужіння. Проте зі згоди і навіть заохочення минулого керівництва держоргану у справах релігій (Держслужби України з етнополітики та свободи совісті), у 2022 році було зареєстровано понад 40 таких громад.

Тодішнє ДЕСС вирішило погратися в «абсолютну свободу совісті». Проте їх «абсолютність» чомусь поширилися лише на громади УПЦ МП. Адже декілька достатньо крупних релігійних організацій, які десятиліттями намагаються отримати статус юридичної особи, мають всі експертизи і навіть виграли суди, реєстрації як юрособи так і не отримали. А у випадку із УПЦ МП було включене зелене світло – реєструйтеся «як хочете», і навіть без жодних експертиз. І цей процес, на жаль, має тенденцію до продовження.

Зокрема, нещодавно у Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ надійшов на експертизу статут такої православної релігійної організації, яка хоче стати «незалежною» і вже провела для цього певну роботу. Ми не будемо конкретизувати, про яку організацію йдеться – ситуація і статут типові для багатьох регіонів країни.

Розглянемо загальні закономірності, які характерні для подібних операцій створення «незалежної православної громади».

1. Обман громади.

Слід уважно читати протокол Парафіяльних зборів, зокрема, чи не відбувається підміна понять. А саме чи не намагаються члени Парафіяльної ради подати своє зібрання як збори всієї громади. Зокрема, чи вказується час і безпосереднє місце проведення зборів, чи зрозуміло, хто і яким чином надавав інформацію про Парафіяльні збори для всіх віруючих, які вважають себе членами громади (відвідують богослужіння, є учасниками проведення обрядів та таїнств, жертвують кошти, беруть участь у роботах із облаштування життя парафії тощо).

В умовах відсутності фіксованого членства, що характерно для православ’я, не можна точно, до початку зборів, визначити кількість людей, які прийдуть на «Парафіяльні збори». Адже віруючі можуть просто фізично не з’явитися чи прийти пізніше початку зборів. Відтак протокол може засвідчити лише наявну фактичну кількість людей, які взяли участь у зборах. Крім того, не може не викликати підозру той факт, що громада із багаторічною історією, яка побудувала і утримує великий храм і має значну прицерковну територію, нараховує всього десять-п’ятнадцять осіб. Адже така кількість – це типова Парафіяльна рада (голова, заступник, скарбник, причт, члени Ревізійної комісії тощо), але ніяк не загальні збори всіх віруючих (Парафіяльні збори).

Пересічний Статут православної громади УПЦ МП зазначає, що «членами парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті».

Оскільки йшлося про громаду майже у Києві, ми не полінувалися перевірити реальну ситуацію щодо кількості прихожан, які приходять на богослужіння навіть у пересічну неділю (не свято). У храмі були присутніми біля 25 осіб. З їх поведінки було зрозумілим, що це не випадкові («прихожани»), а саме члени громади. Очевидно, що у свята може йтися про сотні парафіян, які приходять для задоволення своїх релігійних потреб.

Таким чином ми можемо стверджувати про маніпулятивну спробу членів Парафіяльної ради поставити Парафіяльні збори (вищий орган управління громадою) перед фактом отримання нового Статуту фактично без відому більшості членів Парафіяльних зборів.

2. Маніпуляції зі Статутом.

2.1. Слід звернути увагу, чи не звужує нова редакція Статуту права і можливості учасників Парафіяльних зборів. Зокрема, у даному випадку автори нової редакції заклали механізм сепарування учасників за принципом особистої відданості настоятелю храму. Зокрема, вказується, що участь в них можуть приймати: «священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни – члени парафії, які досягли 18-річного віку, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті».

Поняття «перебувають у канонічному послухові до настоятеля» додано у нову редакцію і є надто суб’єктивним. Фактично будь-яка людина і навіть без пояснень може бути оголошена настоятелем такою, що не перебуває у «канонічному послухові» і бути виключена зі списку учасників зборів. У Статуті навіть закладений своєрідний механізм реалізації «чисток» членів зборів. У новій редакції дозволяється Парафіяльним зборам «вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визнана невідповідність даної особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає». Формулювання цього пункту дійсно дозволяє «вивести» зі зборів будь-кого, хто не сподобається настоятелю.

При цьому суб’єктивним є також витрактування поняття «більшості», яка буде «виводити» «небажаного» члена громади. Це має бути більшість від числа присутніх, чи більшість від всіх членів, які могли б з’явитися, або ж кваліфікаційна більшість у 2/3 членів зборів? Незрозуміло також, хто і яким чином має визначати «відповідність» особи «нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає» і що розуміється під поняттям «становище», які саме норми «християнської моралі» будуть піддаватися аналізу тощо.

У новій редакції Статуту також визначено, що у Парафіяльних зборах не можуть брати участь особи, які «перебувають під забороною чи церковним судом». Але ж Релігійна громада позиціонує себе як незалежна! То незрозуміло, про який «церковний суд» йдеться – якої Православної чи іншої Церкви суд. У новій редакції Статуту щодо цього пояснення відсутні, як і немає розділу про формування у громаді якогось «церковного суду».

Аналіз нового Статуту дозволяє також припустити, що ним фактично передбачається завуальоване введення фіксованого членства за принципом відданості («канонічного послуху») настоятелю храму.

2.2. Розпливчастим та неоднозначним є положення нового Статуту, що парафія здійснює діяльність, яка «відповідає правилам і традиціям Православної Церкви». Яка саме Православна Церква мається на увазі? Адже «правила і традиції», наприклад, УПЦ МП та ПЦУ дещо відрізняються, особливо у аспекті традицій. Чи маються на увазі інші Православні Церкви? Але навіть різні помісні Православні Церкви мають різні традиції і навіть потрактування канонів. У Статуті це не конкретизовано та не визначено, що дозволяє довільно трактувати це положення. Фактично є можливість маніпулювати релігійними почуттями віруючих.

Відтак у новій редакції Статуту не визначено місце Релігійної громади в структурній організації православ'я (Православної Церкви як конфесії) та не окреслені зв’язки зі структурними складовими православ'я як релігійного напряму. Це закладає потенційну основу для різних видів соціальних конфліктів на релігійному ґрунті уже в дуже близькій перспективі. Наприклад, вирішення питання отримання антимінсу, богослужбової літератури, підготовки/освіти священиків та членів притчу, поклоніння святим мощам, паломництва, отримання благодатного вогню, місіонерської діяльності тощо.

3. Питання підлеглості

У поданих для аналізу документах Релігійної громади зазначається, що прийняття нової редакції Статуту та зміна назви парафії мали своєю метою «змінити підлеглість» Релігійної громади. Згідно зі ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст.8) «Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади (виділення наше)».

Як бачимо, у Законі чітко визначений шлях зміни підлеглості – внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Але в новій редакції Статуту Релігійної громади відсутні положення щодо зміни її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням).

Зауважимо, що підлеглість передбачає підпорядкування, адміністративну залежність тощо. Однак у поданих документах (протокол Парафіяльних зборів) фактично йдеться не про зміну підлеглості, а про вихід із підпорядкування, що не відповідає логіці ст.8 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації». Адже, повторимося, зміна підлеглості означає зміну одного підпорядкування на інше.

У даному випадку маємо факт припинення діяльності Релігійної громади у юрисдикції УПЦ МП, декларування виходу із підлеглості, але не входження у жодну нову підлеглість.

4. Попередні висновки

4.1. Нова редакція Статуту прийнята із порушенням процедури скликання Парафіяльних зборів і оповіщення прихожан храму про збори, оскільки членами експертної групи встановлено, що фактично членів громади у рази більше від тієї кількості, яка вказана у протоколі. На наш погляд, було проведено Парафіяльну раду і зроблена спроба видати її рішення за рішення Парафіяльних зборів.

4.2. Нова редакція Статуту Релігійної громади містить суперечливі, помилкові та розпливчасті положення, які встановлюють нові додаткові обмеження прав членів громади та надають можливість, базуючись на суб’єктивній думці настоятеля храму, суттєво обмежувати як кількість присутніх на Парафіяльних зборах, так і їх права й організаційні можливості.

4.3. У новій редакції Статуту відсутні положення, що обґрунтовують можливість, згідно з православними канонами, виходу із підлеглості релігійного центру та єпископа і можливість самостійного існування без єпископа і, отже, без антимінсу, церковного суду, структур із підготовки причту тощо.

4.4. Аналіз статті нової редакції Статуту, в якій зазначається, що Парафія є «незалежною православною громадою», «проте, за рішенням загальних зборів її членів, може у подальшому підпорядковуватись у канонічних і організаційних питаннях релігійним управлінням і центрам через внесення змін та доповнень до цього Статуту», дозволяє зробити висновок, що ініціатори «зміни підлеглості» декларують негайне відновлення «умовно втраченої» «канонічної» та «організаційної» підлеглості громади після, наприклад, закінчення воєнного стану чи інших сприятливих подій, шляхом зміни Статуту.

Тобто, за своєю суттю це не «вихід із структури УПЦ МП», а спроба уникнення дії ч.8 ст. 12. ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (про внесення змін у назву Релігійної організації) та можливих інших законодавчих обмежень діяльності в Україні структур, афілійованих із керівними центрами в Російській Федерації (державі, що здійснює збройну агресію проти України).

4.5. У заявленому статусі «незалежної православної громади» Релігійна громада насправді не зможе дотримуватися вимог свого ж Статуту, де декларується, що у своїй діяльності парафія «керується на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів».

Як вже було зазначено, це закладає потенційну основу для конфліктів на релігійному ґрунті уже в дуже близькій перспективі. Наприклад, вирішення питань: отримання антимінсу; богослужбової літератури; підготовки/освіти священиків та членів притчу; поклоніння святим мощам; паломництва; благодатного вогню; місіонерської діяльності тощо.

Загальний висновок

Таким чином, ми не рекомендуємо реєструвати подібні статути «незалежних православних релігійних громад», які декларують «вихід» із УПЦ МП і набуття статусу «незалежної громади».

Адже ініціатори подібних змін намагаються ввести в оману державні органи та навіть більшість своїх прихожан, оскільки статус «незалежна православна громада» не характерний для православ'я, а тому громада не може «неухильно дотримуватися догматів православної віри та священних канонів», оскільки такий «незалежний» статус канонами не передбачений.

Фактично йдеться про збереження церковно-канонічного зв’язку із юрисдикцією, з якої умовно «виходять» подібні громади (отримання антимінсу; богослужбової літератури; підготовки/освіти священиків та членів притчу; поклоніння святим мощам; паломництва; благодатного вогню; місіонерської діяльності тощо), але, разом із тим, наявна спроба уникнути дії ч.8 ст. 12. ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (про внесення змін у назву Релігійної організації), а також можливих інших законодавчих обмежень діяльності в Україні структур, афілійованих із керівними центрами в Російській Федерації (державі, що здійснює збройну агресію проти України).

Віруючі декількох із цих умовно «незалежних» православних громад уже розібралися у тому, що це була афера для їх обману і збереження єдності із Московським патріархатом. А тому подали документи на входження у юрисдикцію Православної Церкви України. Інші потребують нашої інформаційної допомоги. Тому у кого є така змога – прохання доносити до цих громад суть їх «незалежності».