о. Марко Бляза: «Чому я поляк, а служу для українців? Бо я – християнин!»

21.10.2019, 20:16

Інтерв’ю з о. Марком Блязою про богословську освіту в Україні та Польщі та україно-польські взаємини

Біографічна довідка

Отець Марко Бляза, (Товариство Ісуса) (пол. Marek Jerzy Blaza), народився 7 лютого 1970 року, Хожув, Польща — польський священик-єзуїт, доктор богословських наук, викладач, триритуаліст (має право служити у візантійсько-українському, візантійсько-румунському та латинському обрядах). Мешкає у Варшаві.

Розмовляючи з отцем Марком Блязою, бачиш перед собою великого друга українського народу, що готовий ділитися власним часом, досвідом і знаннями. Його багатогранна особа, сформована не лише фаховим академічним вишколом, але й цілковито просякнута душпастирською практикою. У цій розмові ми спробували дізнатися його думку з приводу актуального стану та майбутніх перспектив богословської освіти в Україні та Польщі, а також зачепили складну тему українсько-польських взаємин.

– Отче Марко, розкажіть як розпочалась Ваша співпраця з Філософсько-богословським факультетом?

– У 2001 році, коли я ще сам перебував на ліценціатсько-докторанських студіях Люблінського Католицького Університету, мій провінційний настоятель о. Адам Жак приїхав до Львова, щоб полагодити питання служіння польських єзуїтів в Україні. Також о. Адам бажав, щоб по завершенні ліценціатських студій, я розпочав викладати у Львівській Богословській Академії, оскільки тут була така потреба. Пригадую як мене запросили на зустріч, де були присутні мій настоятель, Ректор ЛБА – о. Борис Ґудзяк, а також нині вже покійний о. Роберт Тафт. Вказуючи на мене о. Адам мовив до о. Бориса: «Ось людина до вашої диспозиції».

Хочу зазначити, що моя викладацька діяльність розпочалася у жовтні 2001 р., саме у стінах ЛБА, та ще й на українській мові. І лише весною 2002 р. я почав викладати в Польщі.

Щодо української мови, то серйозно її вивчати я розпочав у 1999 р. Також мені доводилося дуже часто їздити в Рудно, адже саме там розміщувалася семінарія.

Щодо предмету «Конфесії Західного християнства», тут потребували людини, яка виросла у Західній традиції, але могла б доступно пояснити її східним християнам.

– За період Вашої співпраці з Українським Католицьким Університетом, чи Ви зауважили інститутський розвиток?

– Пам’ятаю, як ми розпочинали працю в корпусі на вул. Свєнціцького, я навіть не міг уявити, що буде інший факультет з новим, окремим приміщенням! Окрім цього в той час ще не було полагоджено питання з державним визнанням богослов’я як науки.

Також хочу зазначити, що семінаристи завжди були особливою складовою Богословського факультету, тому сусідство корпусу ФБФ-у та семінарії вважаю надзвичайно позитивним.

Потрібно розуміти, що процес розвитку Університету, створення нових корпусів, факультетів і навчальних програм неминуче веде до певної анонімності поміж студентами. Природньо затрачається контакт. Але повторюю, що цей процес є абсолютно звичним явищем будь-якого навчального закладу з широкою розгалуженою структурою.

А ще дуже добре, що УКУ є відкритим не лише для активно практикуючих християн. Це дозволяє згуртувати біля себе людей, яким часто не надто по дорозі з Богом. Це гарна нагода, щоб спробувати передати для них основні християнські цінності та навіть до певної міри розширити їх світогляд. Тут хочу навести повчання св. Ігнатія Лойоли, який закликав нас увійти дверима цих людей, щоб потім вони вийшли нашими дверима.

– Ви маєте гарну нагоду працювати з польськими та українськими студентами. В чому відмінності між ними?

– Мова! (Сміється) Звісно у кожного народу є свої певні культурні відмінності. Проте і в Україні в Польщі є категорії студентів, які бажають вчитися, або ж мають брак такого бажання.

– Хочу розпитати Вас про актуальність та популярність богословської освіти в Польщі?

– У Польщі діють дванадцять католицьких богословських факультетів, що мають державну акредитацію. Зрозуміло, що це в рази більше, ніж в Україні. Однак цим факультетам доводиться конкурувати за студента-богослова.

Варто також зазначити, що значна частина польських студентів-богословів – це зрілі люди, що мають фах. Серед них є чимало докторів наук з різноманітних галузей, як от медицина чи юридична сфера. До прикладу медики особливо цікавляться біоетикою та різноманітними морально-етичними питаннями. Вони навчаються задля власного розвитку і є надзвичайно вмотивованими. Якщо говорити з практичної сторони одержаної богословської освіти, то в Польщі вона дозволяє бути викладачем Катехизи у школах. На жаль, зважаючи на не високу оплату праці чимало мирян і навіть священиків, не надто активно долучаються до цієї роботи.

– У предметі «Конфесії західного християнства», який Ви викладаєте значна увага присвячення обрядовим питанням латинських богослужінь. Реформи, що привели до спрощення літургійних форм богослужінь Католицької Церкви, на Вашу думку, дали позитивний результат?

– І – так, і – ні. На мою думку літургійно-обрядові питання часто рухаються наче по синусоїді. Спершу ми робимо радикальні зміни, реформи, потім розуміємо, що зайшли трохи далеко. Тоді зупиняємось і починаємо щось повертати, з того, що було відкиненим.

– На жаль через соціально-економічну ситуацію, багато українців змушені шукати працю в Польщі. Чимало українських студентів навчаються у польських ВУЗах. Станом на сьогодні, як поляки ставляться до українців?

– Працюючи у греко-католицькій парафії, у Варшаві я маю гарну нагоду спілкуватися з багатьма українцями і можу сказати, що більшість українців не нарікають на відносини з поляками. Треба розуміти, що в кожному народі є люди, яким бракує виховання та культури. Саме такі особи можуть нетактовно поставитися до українців та в певний спосіб скривдити їх. Проблема в тому, що часто ЗМІ надзвичайно активно акцентують саме на негативних подіях, надаючи їм ще темнішого фону.

Поляки чудово розуміють потребу в українських працівниках для певних видів робіт. Вони більше зацікавлені, щоб в Польщі працювали українці, а ніж мігранти, до прикладу, з Північної Африки. Звісно, що українці є ближчими культурно та ментально.

Часом і мене запитують: «Чому ти поляк, а працюєш для українців?» На що я завжди відповідаю: «Чому я поляк, а служу для українців? Бо я – християнин!»

– Хочу також розпитати Вас про духовну опіку українців. Чи наші заробітчани і студенти активні в духовному житті? Чи відвідують богослужіння? Чи отримують необхідну духовну опіку в своїй східній традиції?

– На загал ситуація не відрізняється від картини по Україні в цілому. Якщо ми поглянемо на кількість українців у Варшаві та на відсоток, що є активними парафіянами чи прихожанами нашої парафії, стає зрозуміло що він не аж надто високий. Але ми даємо нагоду цим людям молитися на своїй мові і у своїй традиції. Окрім богослужінь та уділення Святих Таїнств ми провадимо катехизи, що є гарною нагодою поглибити свої знання віри. Окрім цього ми вчимо людей толерантності. Українці в Польщі походять з найрізноманітніших куточків України, але в нас вони однаково моляться і дотримуються єдиного звичаю.

– Отче Марко, ви справжнім другом України та українців, добре знаєте наші реалії, тому на завершення хочу розпитати вас про ваше бачення шляху розвитку богословської освіти в Україні і Польщі, а також про майбутній розвиток стосунків українського і польського народів?

– На мою думку нашим богословам бракує сміливості. От уявіть собі вченого, у галузі фізики, що працює над новими відкриттями. І вчителя, що викладає фізику у школі. Розумієте різницю? Часто богослови стають переповідачами Катехизму та науки Церкви і бояться робити власні висновки. Ці висновки без сумніву потребуватимуть детального аналізу, дискусії та погодження. Однак без нових підходів ми втрачаємо нагоду адаптовувати богослов’я до сучасних реалій та потреб християн.

Щодо стосунків, то потрібно змиритися, що з одної та другої сторони завжди будуть люди, що не бажатимуть примирення. Це реальність нашого життя. Історію варто залишити для істориків. А стосунки будувати на взаємолюбові. Можливо велика кількість українці в Польщі, зможуть прискорити процес налагодження і поглиблення стосунків між нашими народами.

Ми підписуємо велику кількість декларацій, що залишаються на папері. Потрібно робити конкретні вчинки.