Обід із митрополитом Епіфанієм
Голова Православної церкви України відповідає на запитання — про бунтівного Філарета, великих спонсорів церкви і легалізацію одностатевих шлюбів
Голова Православної церкви України їсть овочевий суп і відповідає на незручні запитання — про бунтівного Філарета, великих спонсорів церкви і легалізацію одностатевих шлюбів
Трапезна Михайлівського Золотоверхого монастиря схожа на шкільну їдальню. Ті ж обідні столи, зсунуті довгими рядами, віконця для видавання страв із кухні і важкі завіси до підлоги. Різниця лише в тому, що з картин на стінах за тим, що відбувається у трапезній, спостерігають архангели, а на чолі столу в глибокому, оббитому парчею кріслі сидить сам предстоятель.
Опівдні тут прохолодно і тихо, але до обіду все готово. У вазочки на столах щедро насипані цукерки і печиво, розставлені магазинні упаковки з гірчицею і кетчупом, нарізаний хліб, а в пластикових відерцях замість букетів тьмяно блищить недороге столове приладдя.
Сюди запрошує НВ пообідати предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
— Тільки врахуйте, у нас тут монастир, їжа буде проста, пісна, обирати нема з чого, — інструктує мене перед обідом диякон Михайло.
— І з відеотехнікою, просимо, обережніше, не зачіпайте панелі, ми лише нещодавно ремонт зробили, — вторить йому суворіший колега з духовного цеху.
У новій українській помісній церкві до майна вочевидь ставляться дбайливо.
За якусь мить у трапезній з'являється митрополит Епіфаній. У звичайні дні він обідає тут із ченцями монастиря або в сусідній залі — з учнями та викладачами богословської академії. Увага ЗМІ в обідній залі йому, очевидно, незвична.
— Залишмо тільки кілька шматків хліба, я ж не їм стільки, — критично оглядає предстоятель повну нарізаного хліба тарілку, що потрапляє в кадр, а потім, з усмішкою потиснувши мені руку, пропонує перед трапезою помолитися.
Предстоятелем новоутвореної Православної церкви України 40-річного Епіфанія обрали в грудні торік. Тоді його кандидатуру на об'єднавчому соборі підтримала більшість ієрархів. Воно й не дивно: ще за кілька років до цього йому, молодому ректору Київської православної богословської академії, пророкували велике майбутнє. А голова церкви патріарх Філарет не раз називав Епіфанія своїм наступником.
Задовго до історії з отриманням Україною заповітного томосу, будучи довіреною особою і правою рукою патріарха невизнаної української церкви, Епіфаній завжди був прибічником об'єднавчого проекту. Колеги й експерти називають його людиною неконфліктною, яка ефективно працює в команді, поєднує хорошу богословську освіту з досвідом і практикою розбудови церковних інституцій.
Православне християнство — частина європейської цивілізації, ми завжди були європейцями
Всі ці риси, безсумнівно, потрібні першому предстоятелю ПЦУ, перед яким стоїть далеко не легке завдання об'єднання православних церков України в єдину помісну церкву. Цьому наміру противиться і перешкоджає Російська православна церква (РПЦ), а також її місцева юрисдикція на чолі з митрополитом Онуфрієм. А віднедава, і зовсім вже несподівано, — почесний патріарх ПЦУ Філарет.
Через кілька місяців після отримання українською церквою автокефалії ексголова українських православних 90-річний ієрарх прилюдно звинуватив свого колишнього учня у недотриманні домовленостей, закликав відмовитися від томосу, а скасований Київський патріархат Української православної церкви відновити.
Почесний патріарх ПЦУ Філарет має намір провести собор, покликаний відновити Київський патріархат. Які канонічні наслідки це матиме для патріарха і його можливих послідовників? — починаю я з актуального питання, поки на столі перед нами з'являється пісний монастирський обід: овочевий суп, порції рису і смажений хек.
— Ми чули, що поважний патріарх збирає собор Київського патріархату, — обережно, помітно добираючи слова, відповідає Епіфаній, — але це зібрання не буде легітимним і визнаним. А присутні лише покарають себе тим, що відійдуть від єдиної православної помісної церкви, залишаться поза її межами.
— Наскільки великим буде такий результат, і чи є у патріарха Філарета підтримка всередині церкви або за її межами? — продовжую допитуватися.
— Такої підтримки практично немає. Я говорю це, спираючись на підтримку єпископату, духовенства і віруючого українського народу.
Митрополит розповідає, що неодноразово говорив патріарху Філарету, що той помиляється у своїх аргументах, і шляху повернення до колишніх часів немає.
— Але у відповідь поважний патріарх говорив, що за мною хтось стоїть. Але за мною стоїть тільки молода церква і народ. Філарет нас не чує, — з гіркотою в голосі додає Епіфаній.
Зробивши ковток малинового компоту, він зауважує, що церква сьогодні зберігає внутрішню єдність і до ситуації ставиться із розумінням.
— Вам, напевно, по-людськи образливо? — уточнюю.
— Мені прикро інше — чути від почесного патріарха слова, які нас роз'єднують і не додають новій церкві авторитету. Можливий результат зборів не завдасть церкві помітної шкоди, але, безсумнівно, принесе печаль. Ми зробили все, щоб патріарх Філарет почувався у лоні нової церкви комфортно і духовно, і матеріально, і фізично, але йому виявилося цього замало, — завершує думку Епіфаній і жестом пропонує скуштувати суп, поки він не охолов.
Утім, до супу справа не доходить. Обравши момент, я цікавлюся в Епіфанія, чи вплинув той факт, що Петро Порошенко зробив томос частиною свого політичного передвиборчого капіталу, на сприйняття людьми ПЦУ як проекту політичного, пов'язаного з ексголовою держави.
— Я не бачив, щоб Петро Порошенко активно використовував факт створення помісної церкви у своїй парламентській кампанії, — впевнено відповідає Епіфаній, але одразу додає, що внесок Порошенка в досягнення автокефалії складно переоцінити. — Заслуги Порошенка прописані навіть у тексті томосу про автокефалію, це історичний факт, і ми йому за допомогу вдячні.
— Сьогодні російська пропаганда вміло маніпулює тим, що нібито ПЦУ — це проект тимчасовий. Ось прийшов новий президент, і все скасує, — зауважую.
Епіфанія моє запитання не засмучує: він пояснює, що у своєму існуванні ПЦУ пройшла точку неповернення і зміна голови держави або навіть зміна політичного режиму змінити цього не зможе.
— Майже одразу після обрання президентом Володимира Зеленського я зустрівся із ним тут таки, в Михайлівському Золотоверхому монастирі, — розповідає митрополит. — Ми добре поспілкувалися, й у мене склалося позитивне враження про нього як про людину. Сподіваюся, наш продуктивний діалог продовжуватиметься і далі.
ВЕЛИКІ НАДІЇ: Перед предстоятелем новоствореної Православної церкви України митрополитом Епіфанієм стоїть непросте завдання: об'єднати під керівництвом ПЦУ всі православні церкви України
Незважаючи на те, що суп майже охолов, ми продовжуємо розмовляти.
— Людина складної долі дніпровський бізнесмен Олександр Петровський був одним із помітних меценатів УПЦ КП. Сьогодні він допомагає Православній церкві України? — Не стримуюсь від запитання.
— Церкві потрібні меценати, особливо ті, хто допомагає на місцях. Протягом двох десятиліть у нашій країні збудовано сотні нових храмів. Зі зрозумілих причин їх неможливо будувати тільки на пожертвування пастви, це дорого, а часто церкви потрібні там, де громади маленькі і бідні, — здалеку починає Епіфаній. — Що ж стосується пана Петровського, про якого сьогодні багато говорять, він меценат суто Дніпровської єпархії та продовжує, наскільки мені відомо, опікуватися нею, за що ми йому вдячні.
— Він був у складі української делегації під час отримання томосу, — нагадую.
Епіфаній на секунду замовкає.
— Ми як церква не приділяємо такої уваги минулому людини. Якщо у нього є певні проблеми із законом, то їх повинна вирішувати держава. Але якщо людина приходить до храму і кається, то Господь приймає її молитву і відпускає гріхи, а якщо він потім ще й трудиться на благо церкви, то церква йому вдячна.
Митрополит, очевидно, дає зрозуміти, що тему закрито.
На якусь мить ми встигаємо повернутися до обіду й одразу починаємо обговорювати питання визнання ПЦУ помісними церквами інших країн. Саме це питання остаточно визначає легітимність нової церкви.
— Дійсно, цей процес проходить сьогодні значно повільніше, ніж ми очікували, але тут нам доводиться боротися із впливом РПЦ і Кремля. Президент Путін навіть збирав РНБО на тему здобуття українською церквою статусу автокефалії, протидія з боку Росії системна, — зауважує Епіфаній.
Послухайте, ми молода церква і поки просто не встигаємо реагувати на всі актуальні соціальні питання швидко, нам важливо вивчити проблему
— Підкуп застосовують? — цікавлюся.
— І це теж, — погоджується митрополит. — Наприклад, навесні цьогоріч компанія Газпромнефть і Сербська православна церква підписали договір про фінансування розпису місцевого кафедрального собору на суму 6 млн євро. І це одна з багатьох подібних сум.
Митрополит розповідає, що посил РПЦ до інших помісних церков не визнавати українську церкву полягає в тому, що нібито Вселенський патріарх не мав права одноосібно надавати автокефальний статус Православній церкві України.
— Україна стала вирішальним фактором у православному світі, а Росії це вкрай невигідно. До того ж РПЦ — останній форпост російської держави в Україні, але за п'ять років війни і він поступово втрачає вплив на свідомість українців. І Путін це розуміє. В одному з інтерв'ю він так і сказав: головні стовпи російської безпеки — це ядерний щит і церква, — цитує президента РФ Епіфаній.
Втім, одразу митрополит запевняє мене: у спробах повернути час назад Росія не надто успішна. Українську церкву вже готові визнати як мінімум три помісні церкви грецької традиції, а дані соціологічних досліджень усередині країни свідчать, що понад 50% українців підтримують українську помісну церкву, тоді як вірність РПЦ зберігають 14% опитаних.
— Від початку року приблизно 500 церковних парафій Московського патріархату перейшли в українську помісну церкву. Адже це менше, ніж ви очікували, — нагадую.
— А ми й не ставимо собі планів, — усміхається у відповідь митрополит. — Ми наполягаємо на принципі добровільності приєднання, на основі любові і без насильства, інакше в майбутньому ми сильну церкву не збудуємо.
Відчуваючи, що невелике напруження у розмові спало, ми переходимо до обговорення внутрішніх справ церкви.
— Ви, перший предстоятель ПЦУ, яким себе бачите на цій посаді? Порядним і добрим менеджером чи реформатором, який змінює дещо архаїчний образ церкви? — питаю.
— Я дуже хочу, аби наша церква дійсно в підсумку мого перебування тут об'єдналася в єдину, і, якщо Господь дасть мені сил, у нас вийде все це зробити, — дипломатично відповідає Епіфаній.
— Але погодьтеся, у вас є унікальна можливість створити дещо іншу церкву, відкритішу для своєї пастви, — не відступаю.
— Ми спочатку декларуємо, що є відкритою церквою, і готові до певних реформ, які стосуються обрядів, але не догматів і віровчення церкви, що залишаються незмінними. Ми розуміємо, і священник повинен розуміти: не тільки люди йдуть до нього на богослужіння до церкви, але і він йде до людей. Він повинен йти в школу, відкривати недільні школи, допомагати літнім людям, хворим, сиротам, ми і сьогодні намагаємося практикувати це соціальне служіння, — захоплюється мій співрозмовник.
— На території церкви рідко або ніколи не побачиш дитячий майданчик, кафе, пункт книгообміну або кімнату матері й дитини. Чи забороняють догмати православної церкви бути їй таким живим механізмом громади? — цікавлюся.
— Догматам це не суперечить, — заспокоює мене Епіфаній. — Нам цікаво, щоб люди прагнули йти в храм, аби людина розуміла, що їй там цікаво і вона там потрібна. А у великих містах дійсно мало місць, де людина відчуває себе духовно затишно.
— Тобто в перспективі у ПЦУ можуть з'явитися стільці і лавки, на яких парафіяни будуть сидячи слухати літургію? — йду я ва-банк.
— Це і сьогодні не забороняється, питання у кількості церков, — відбиває Епіфаній.
Він пояснює, що часто напередодні великих релігійних свят люди просто не поміщаються на сидячих місцях у будівлі церкви і тому стоять.
— Та все-таки ви церква східного обряду з великою інерцією в бік східного сусіда, а Україна декларує свій шлях єднання із країнами Заходу. Останній, хто намагався з'єднати православ'я і цінності західного світу, був [український церковний і релігійний діяч XVII століття] Петро Могила, і реакція не змусила себе чекати. Ви цього протиріччя не боїтеся? — цікавлюся.
— Православне християнство — частина європейської цивілізації, ми завжди були європейцями, — несподівано жорстко відповідає митрополит. — Ми можемо привнести в західну цивілізацію духовно добре, але точно не будемо втілювати в життя речі, які суперечать біблійному вченню, наприклад, одностатеві шлюби, а ми бачимо, наскільки це там популярно, — тут митрополит вибухає невеликою промовою про цінності традиційної сім'ї.
— Облишмо одностатеві шлюби, — примирливо погоджуюся я і вирішую перевірити на предстоятелі весь модний порядок денний, — а яка позиція ПЦУ в питаннях легалізації медичного канабісу?
— Послухайте, ми — молода церква, ми просто поки не встигаємо реагувати на всі актуальні соціальні питання швидко, нам важливо вивчити проблему, — відповідає митрополит, у мові якого на мить миготить дотепний світський співрозмовник.
Трапеза добігає кінця, і ми встаємо з-за столу. Незабаром на обід мають прийти ченці. Митрополит Епіфаній прощається із нами і покидає обідню залу.
Ольга Духніч
