Один із активних прихильників надання Томосу пояснив неквапливість об’єднавчого процесу в українському православ’ї
"Насамперед було зрозуміло, що будь-які церковні процеси досить тривалі, тому від самого початку говорилося, що потрібно діяти переконанням і доброю волею, а не примусом і заганянням всіх під барабанний бій в одну Церкву. Тим більше, що за перші півроку близько 600 парафій об’єдналися з УПЦ (ПЦУ), влилися в неї, але надалі змінилася також політична ситуація. Країну очолив президент Зеленський і чиновники його Офісу почали демонструвати зовсім інше налаштування до цього процесу.
Українське законодавство, передбачає, що питання парафій - це питання, зокрема, і місцевої влади, і правоохоронних органів, реєстрації на місцях, питання судового розгляду справ на місцях. Натомість з центру почали надходити сигнали, які не заохочували релігійні громади до приєднання до нової церкви.
Пам’ятаємо колишнього заступника керівника Офісу президента Сергія Трофімова, який говорив про потребу розібратися із законністю переходів, який хизувався навіть своєю належністю до Церкви Московського Патріархату, ледь не погоджувався узгоджувати кадрову політику з цією Церквою.
Далі була заява міністра культури пана Ткаченка про те, що фактично не потрібно виконувати закон України щодо перейменування Церкви, яка має свій центр у державі-агресорі. І все це створює відповідні сигнали для місцевих влад, для місцевих адміністрацій, для місцевих чиновників, які починають затягувати процеси реєстрації, включати різні формальні і неформальні способи затягування.
Тобто, головна причина тих темпів об’єднання – це сукупність факторів, коли ентузіазм і виконання закону з одного боку, наштовхнувся як мінімум на нерозуміння, а як максимум на потурання Московському патріархату - з іншого боку.
Коли Трофімова звільнили з посади заступника керівника Офісу президента і він став радником Зеленського, то припинилися принаймні активні засоби впливу на УПЦ (ПЦУ) з боку центральної влади. Президенту Зеленському це питання як мінімум байдуже, він не відчуває його важливості. А ми ж пам’ятаємо, що ще з середини 90-х років досить активно відбувалося певне врощення представників Московського Патріархату у владу.
Оскільки зараз з Києва на місця не лунає сигнал про необхідність виконувати законодавство України, то це ігнорується (ігнорується перереєстрація парафій, дотримання закону щодо обов’язковості перейменування Церкви, центр якої знаходиться у державі-агресорі, – «Главком»). А Московська Церква за потужної медіа-підтримки РФ і її п’ятої колони активно протидіє. Вона використовує судові позови як елемент тиску на громади. І саме слова міністра культури, про які я казав вище, багатьма на місцях інтерпретуються як заклик не поспішати. Мовляв, міністр сказав, значить, давайте відкладемо у бік зміни до статуту, перечекаємо, подивимося, що буде далі.
Оце очікування на повернення старих часів також є фактором, який пояснює неквапливість об’єднавчого процесу в українському православ’ї", - відповів Ростислав Павленко.
