Олександр Пивоварський: «Священнослужителями, які виголошують антиукраїнські заяви, мають займатися компетентні органи»

Про війну на Сході, як дестабілізуючий фактор в православному середовищі регіону, діалог між Церквами та радянське сприйняття протестантських Церков розповідає Олександр ПИВОВАРСЬКИЙ, завідувач сектору у справах релігій та національностей Житомирської обласної державної адміністрації.

— Пане Олександре, давайте уявимо, що релігійна ситуація в Житомирський області, це такий собі живий організм. Якщо організм здоровий – його температура 36,6 градусів. Яка температура нашого «організму» зараз?

— Ситуація в релігійному середовищі може змінюватися впродовж декількох днів. Думаю, станом на сьогодні температура близька до норми. У Житомирі немає претензій і боротьби між Церквами за культові споруди. Дестабілізуючим фактором, щоправда, стала війна на Донбасі.

Серед священнослужителів Української Православної Церкви є непоодинокі випадки сепаратистських заяв. Вони збурюють суспільство. Тому головне завдання облдержадміністрації у сфері державно-церковних відносин зараз – вирішувати ці конфлікти, щоб зберегти в області міжконфесійний мир. Адже дестабілізація в православному середовищі регіону – ще один привід, щоб російська пропаганда звинуватила українську владу у неспроможності вирішувати питання міжконфесійної злагоди.

— Яким чином ці конфлікти вирішуєте?

— Наведу приклад. У селі Старосільці Коростишівського району настоятель парафії УПЦ отець Георгій Баклан висловлював симпатії до сепаратистів. Керуючий Житомирською єпархією УПЦ архиєпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим відреагував миттєво – настоятеля відсторонив від служіння, створив комісію з розслідування цього інциденту, на парафію призначив іншого священика.

Але в селі вже киплять пристрасті – частина парафіян хоче перейти до Української Православної Церкви Київського Патріархату. Храм, на їх думку, також має належати УПЦ КП. Понад дві години я пояснював цим парафіянам, як їхнє прагнення реалізувати законним шляхом. Їм потрібно або реєструвати нову парафію, або змінювати статут попередньої.

Щодо змін до статуту діє правило – куди йде громада, туди відходить і її майно. Рішення про перехід в іншу православну конфесію громада приймає на загальних зборах. В той же час в статуті обумовлено – будь-які загальні збори мають відбуватися за благословення правлячого архиєрея. Звісно, архиєрей УПЦ не дав би такої згоди, оскільки не в інтересах УПЦ втрачати парафію. Скликати загальні збори може парафіяльна рада разом із засновниками громади, а от жителі села можуть не мати жодного юридичного відношення до релігійної громади.

Я переконав жителів села Старосільці, прихильників УПЦ КП, що за таких обставин їм доцільніше реєструвати нову громаду. З сільським головою ми домовилась про виділення ділянки для будівництва нової церкви. На цьому етапі конфлікт ми вичерпали. Хоча, відверто кажучи, дві парафії в одному селі – це міна сповільненої дії. Рано чи пізно вона може вибухнути. Аби село повстало, достатньо, щоб священик на проповіді сказав про свою симпатію до ополченців і Путіна, і про нелюбов до українських солдатів, що воюють на Донбасі.

— Чи багато подібних конфліктів в області?

— В селі Попільня ситуація схожа. Через внутрішні суперечки на парафії владика УПЦ Никодим змінив там настоятеля. Це не сподобалося частині віруючих – вони заявили про перехід в УПЦ КП. Опісля настоятеля і благочинного Попільнянського району почали звинувачувати у проросійських настроях. У цієї громади є ділянка з фундаментом під церкву. Віруючі, які сьогодні прихильні до УПЦ КП, вкладали туди свої кошти, сили і час. Вони хотіли, щоб ця земельна ділянка належала їм. Голова обласної адміністрації видав розпорядження про перехід громади УПЦ в підпорядкування УПЦ КП. Пізніше це рішення скасував суд – законодавство було на стороні УПЦ. Місцева влада виділила прихильникам УПЦ КП земельну ділянку в центрі села. На ній віруючі встановили тимчасову капличку, в якій і відправляють Службу Божу. Адже завдання держави – забезпечити право кожному славити Бога так, як він того прагне. І ті, хто хоче ходити до храмів УПЦ, і ті, хто обирає УПЦ КП, мають на це право. А священнослужителями, які виголошують антиукраїнські заяви, мають займатися компетентні органи.

— Пане Олександре, чи загалом існує в регіону проблема забезпеченості церков храмами?

— На 85 % храмами забезпечені римо-католики, на 80% – УПЦ КП, на 95% – УПЦ. Протестантські громади храми будуть власним коштом чи за сприяння одновірців з-за кордону. Для молитовних зібрань в разі необхідності вони можуть використовувати приватні будинки.

— Чи є в регіоні приклади міжконфесійного діалогу і співпраці?

— Зачинателями міжконфесійного діалогу в Житомирі є п’ятидесятницька церква «Заповіт Ісуса Христа». Спілкуються вони з керуючим Житомирською єпархією УПЦ КП архиєпископом Житомирським і Овруцьким Ізяславом, прагнуть налагодити зв'язок з Римо-Католицькою Церквою. Також ця церква ініціює спільні виступи християнських спільнот на центральній площі міста в час Різдва і Великодня. Церкви обмінюються досвідом у галузі соціального служіння: як організувати реабілітаційні центри, гуртки по вивченню Біблії, як спільно годувати безхатченків, чи допомагати бійцям АТО.

Добрий приклад міжконфесійного співробітництва – діяльність Міжнародного благодійного фонду «Місія в Україну» (займається реабілітацією хворих дітей на ДЦП, підтримує і консультує жінок, які опинились у складних життєвих обставинах). В ньому працюють представники різних протестантських церков.

— Попри таку значну соціальну роботу протестантські спільноти на Житомирщині все ще мають репутації сект. Як даєте з цим раду?

— Цей стереотип – спадок радянського атеїзму, коли протестантські церкви зневажливо називали сектами. З латини слово секта перекладається як частина, група людей, які відділились від якогось релігійного напрямку. Згідно цієї логіки і християнство – це всього лише секта в юдаїзмі, але ми не називаємо всі християнські церкви сектами. Та й які ж це секти, коли в них сотні тисяч вірних. Об’єм соціального служіння, який здійснюють ці християнські церкви на Житомирщині, роблять далеко не всі православні церкви. У своїй професійній діяльності я завжди звертаю на це увагу.

Пригадую декілька років тому в місті Овруч у нас виник конфлікт між Церквою адвентистів сьомого дня і митрополитом Віссаріоном, керуючим Овруцько-Коростенської єпархії УПЦ. Традиційно, на початку весни адвентисти проводять євангелізаційні заходи, де пропагують здоровий спосіб життя, роздають рекламну літературу. На цей узгоджений з адміністрацією захід до орендованого адвентистами приміщення прийшли віруючі УПЦ. Вони ображали адвентистів, пошкодили їм рекламні щити, молилися, щоб ті припинили свою діяльність. Керівництво церкви АСД звернулося по допомогу до облдержадміністрації. Місцева влада після тривалих консультацій з митрополитом Віссаріоном досягли компромісу – митрополит Віссаріон пообіцяв не бойкотувати єванеглізаційну програму адвентистів, а вони скоротили час проведення євангелізації.

— Чи змінила війна на Сході стосунки в церковному середовищі?

— Події на сході України об’єднали віруючих всіх християнських Церков Житомирщини. Такої єдності, як останнього року, я раніше ніколи не бачив. Не знаю жодної релігійної громади в Житомирі, яка б залишилася байдужою до подій на Донбасі. Так само, як і на акції в підтримку Майдану, приходили представники всіх церков. Інколи складається враження, що церкви змагаються в тому, хто більше допоможе бійцям на Донбасі. Станом на лютий 2015 р. УПЦ КП зібрала понад 1 млн. гривень, УПЦ 130 тис. грн., Адвентисти Сьомого Дня закупили 25 пар берців. Митрофорний протоєрей Богдан Бойко, священик УПЦ КП, в минулому десантник, постійно на полігоні з солдатами. Василь Поворознюк, пастор церкви ЄХБ, також колишній десантник, опікується бійцями на Донбасі.

Багато чути нарікань на діяльність УПЦ. Православних батюшок часто звинувачують у сепаратизмі, а один з них мені нещодавно сказав: «Ви мене звинувачуєте, що я москаль, а в мене син на Донбасі за Україну воює». Ми не можемо допустити зараз розбрату між церквами. Ті хлопці, які воюють на Донбасі, мають розуміти, що за них молиться вся Україна, незважаючи на конфесійні розбіжності.

Розмовляла Надія КАЛАЧОВА