Острозький цадик Григорій Аршинов

06 листопада, 09:52
В юдейській традиції цадик – це голова хасидського двору, навколо якого гуртуються сотні правовірних послідовників та прихильників; це праведна людина, до якої приходять по благословення та пораду, це – axis mundi, світова вісь, як висловився історик та теолог Артур Грін, – на яку спирається світ і навколо якої рухається людська круговерть.
Григорій Аршинов - фото 61238
Григорій Аршинов

 

Григорій Аршинов не був головою хасидського двору, не був він ніяким засновником релігійних чи будь-якихось інших рухів. Людина, яка чимало знала про юдейські традиції та звичаї, він шанував їх, проте дотримувався їх вибірково – з неприхованою самоіронією до самого себе як до світської людини, що займається юдейськими релігійними справами.

Так, його знали в Острозі як фахівця з реставрації, який відновлював або допомагав відновлювати історичні пам’ятки в Україні – від Меджибізького замку на Поділлі до Рогатинського єврейського кіркуту в Галичині. Вчителі та учні острозької школи брали участь у шахових турнірах пам’яті Йосипа Аршинова, Григорієвого батька, що їх ініціював та спонсорував його син. Острозькі музики любили Григорія-контрабасиста, учасника місцевого гурту. Ті, хто знав його депутатом Острозької міської ради, шанували його завзятість, його абсолютну відданість рідному містечку, його бажання повернути Острог на історико-туристичну мапу України.

Попри всі ці достеменно світські риси, Григорій Йосипович був справжнім цадиком, з тих самих 36 таємних праведників, на яких тримається цей світ. Таких людей, як він, обмаль – і в Україні, і деінде. Його самовідданість реставраційній справі, пам’яткам української та єврейської історії, його безмежна безкорисливість та глибока внутрішня порядність приголомшують. На таких людях тримається хиткий світ українського минулого – і завдяки таким некричущим самовідданим меценатам та ентузіастам.

Олександр Тростянішин, багаторічний колега Григорія, відразу відчув це, коли вперше зустрів Аршинова: «…з першого моменту першої ж зустрічі стало зрозуміло, що маю справу з непересічною людиною, яка все своє життя та статки поклала заради збереження єврейської спадщини Острога, України, Європи. Людина з великим серцем, для якої єврейство – це не графа в офіційних документах. Це набагато більше й ширше».

******

Григорій приїхав забрати мене зі Львова, щоб підвезти до Острога, де у червні 2017 року я мав розпочати курс з історії єврейсько-християнських стосунків на українських землях. Мені доводилося їздити з автогонщиками за кермом, але Григорій був в цьому сенсі неперевершеним. Двісті п’ятдесят кілометрів, з яких принаймні сімдесят – старі розбиті галичанські шляхи, ми пролетіли за дві з половиною години. Весь цей час я розпитував Григорія про Острог – а він розповідав про свою реставраційну роботу так, немов би людина розповідала про шкільне навчання дітей, здоров’я дідів, щоденну роботу. У цього романтика-першопрохiдця не було нічого романтичного: так, працюємо, потихеньку робимо свою справу.

Такий вигляд мала Велика Острозька синагога до 2014 року (побудована наприкінці 1620-х рр.) - фото 61242
Такий вигляд мала Велика Острозька синагога до 2014 року (побудована наприкінці 1620-х рр.)

 

Григорій пишався тим, як після багатьох років клопотів йому вдалося переконати міську раду та Міністерство екології (бо офіційно територія була парковою) повернути Острозьке кладовище XVI-XVII ст. у користування єврейської громади та надати йому статус старовинної пам’ятки. Як він ганяє з Меджибожу до Збаражу, де піднімає з-під землі мацеви (єврейські кам’яні різьблені надгробки), щоб встановити їх над спаплюженими могилами – принаймні в радіусі кількох метрів від їхньої втраченої локації. Про те, що як тільки він завершить відновлювати Острозьку синагогу, він збирається відновити Велику синагогу в Дубні.

Я їхав до Острога вперше, проте мої думки рухались паралельно розповіді Григорія – з меншою, зазвичай, швидкістю, ніж рухався джип Григорія, – і я дивувався. Бо я бачив на багатьох фото, який вигляд мала Острозька синагога. Привести її до первинного стану, відновити гігантське занедбане культове приміщення, що зазнало руйнації ще за часів Хмельниччини, – це мені здавалося фантазією аматора, який не дуже розуміє, про який масштаб робіт йдеться. З іншого боку, Григорій пишався роботою, проте ніякої ані професійної, ані меценатської пихатості в його розповіді не було. Ніякого хизування. Суцільна робота – і в цьому спокої і стриманій самоповазі відчувався професіонал.

"Не повірю, поки не побачу", думав я, Йоханан-невіруючий. У перший день мого перебування, ще до того, як розпочати лекції, я пішов подивитися синагогу та «ціюн» – поховання Магарша (1555-1631). Сказати, що я був приголомшений, означає не сказати нічого. Будівля синагоги перероджувалась на очах. Дірка в стелі зникла ще до кінця мого викладання. Внутрішні колони отримали нове покриття і повернулися до своєї класичної форми. Новий фронтон радував око за двісті метрів – його можна вже було впізнати – як триста років до того – з пагорба Острозької фортеці.

Острог взагалі мене приголомшив, і в перший, і у другий, і у третій приїзди. Перш за все — люди міста. Академію очолював ректор Ігор Пасічник, який перевіз з Дніпра єдину існуючи в Україні історичну джерелознавчу школу, влаштував фахівців професорами в Острозький академії і – не повірите! – побудував для них вілли навколо академії. Тут викладав неймовірно плідний Петро Кралюк, яким могли би пишатися Сорбонна, Кембридж чи навіть Києво-Могилянська академія, ранньо-модерний український історик, філософ та письменник, з тієї рідкісної породи людей, про зустріч з якими згадуєш роками. Дмитро Цолін, єдиний в Україні фахівець з давньо-гебрайської біблійної та арамейської мов, влаштовував при академії міжнародні семінари з семітських мов, на які з’їжджалися сотні людей послухати курси про хетську чи угаритську мову. Нарешті – найвищого ґатунку цікаві студенти трьох факультетів – разом з п’ятьма доцентами і проректором з наукової роботи, які відвідували мої лекції та працювали разом з першокурсниками.

Григорій Аршинов під час ініційованої та здійсненої ним реконструкції Острозької Великої синагоги - фото 61244
Григорій Аршинов під час ініційованої та здійсненої ним реконструкції Острозької Великої синагоги

 

Вже пізніше я провів по пів дня, обходячи острозькі старожитності — музей, в якому екскурсовод знав більше про ранньо-модерну польську та українську історію, ніж фахівці київських вишів. Хранитель колекції старовинних книг в Пороховій вежі — музеї острозьких стародруків – з палаючими очима ентузіаст своєї справи. Роздовбане трьома революціями та двома світовими війнами, колишнє прикордонне і завжди прифронтове містечко Острог вражало повагою до кожної вцілілої кам’яниці, на багатьох з яких висіли новітні, з акуратного скла меморіальні дошки, що згадували про українські, польські та єврейські родини, колишніх знаменитих мешканців містечка.

В Острозі відчувалася особлива аура, але в ній не було нічого містичного, бо створена вона була людьми – чи не в першу чергу, ентузіастами на кшталт Григорія Аршинова.

******

В усьому, що Григорій зробив в Острозі і за його межами, відчувався професіонал. Він читав і переглядав геть усе, що можна було знайти про історію та архітектуру Великої острозької синагоги, названої ім’ям Магарша (1555-1631). «Ти буваєш в архівах Варшави? Ось згадка з якоїсь публікації 30-х років, польською, де є посилання на довоєнний варшавський архів архітектури та міського будівництва, там зберігався первинний план Острозької синагоги. Знайди мені його!». Я щось мляво відповів, бо уявляв собі, що таке віднайти такий документ, проте Григорій, також розуміючи усі складнощі, поясняв: «Потрібні точні розміри. Я не знаю, наскільки припустимо трішечки підняти підлогу». Він говорив не як директор фірми «Вежа», якому потрібно як-небудь відновити будівлю, аби потенційним спонсорам та іноземним туристам було до вподоби. Він говорив як фахівець та реставратор, який розуміє, що таке відповідальність перед історичною пам’яттю, втіленою у каміння. Реставрувати? Обережно, з головою і повагою, немовби казав він.

Меценат від Бога, Григорій вкладав свій час та особисто зароблені гроші в те, щоб відновити синагогу Магарша та старовинне єврейське кладовище в Острозі, де радянська влада влаштувала танцювальний майданчик («Тут танцюють», пророцьки натякав Іван Дзюба в своїй промові у Бабиному Яру 29 вересня 1966 року). Коли він проводив мене до могили Магарша, Григорій у подробицях розповідав, що то таке, переконати міську раду, щоб повернути цвинтар у володіння громади, що то є – підняти мацеву, перенести її, створити опалубку, відновити напис. Він не скаржився, він радів роботі і своєму скромному доробку.

Такий вигляд має Острозька синагога восени 2020 р. - фото 61241
Такий вигляд має Острозька синагога восени 2020 р.

 

Відновити синагогу Магарша було справою його професійної честі та духовним покликом. Через рік, коли я знов приїхав до Острога, синагогу було не впізнати. То вже були не відреставровані руїни, а свіжопофарбована будівля-красуня, де клезмерські гурти давали свої запальні концерти, а люблінський театр «NN» ставив вистави за їдишською класикою. Григорій стояв у натовпі і усміхався у вуса: робота рухається, будівля відновлюється.

«Григорій Аршинов, – згадує Християн Германн з Кельну, – був людиною дії, і в цьому він був неймовірно послідовний». Християн розповідає, що Григорій мріяв знайти ключ від синагоги, але обов’язково оригінальний, не якусь сучасну підробку. Він під час реставрації обшукав всі кутки – і не знайшов. Проте його бажання знайти той ключ було сильнішим за обставини. Раптом до нього приходить сусід, простягає йому ключ: «Ти його шукаєш?». Виявилось, що коли співробітники НКВС закривали синагогу – як їм здавалось, назавжди, – хтось з оперуповноважених викинув ключ. А нацисти знищили увесь єврейський район навколо синагоги – «Їдише гас». Острог почав стрімко втрачати своє у минулому урбаністичне торговельно-хазяйське обличчя. Навколо синагоги притулилися хатки з садибами та городами. Вісімдесят років після того, як було закрито синагогу, місцевий житель знайшов ключ, корпаючись у городі, – і приніс його Григорію. Власне, це його наполегливість привела до того, що чудо стало можливим.

Сергій Кравцов з єрусалимського Центру єврейського мистецтва, який знає про європейські синагоги геть усе, пише, що Григорій Аршинов «ставився до реставрації синагоги серйозно та з трепетом», як майстер ставиться до творіння рук Господніх. Його, Аршинове, «я» не мало значення: а синагога мала сенс. Не знаючи тонкощів хасидської традиції, Григорій практикував «бітуль га-йеш», самозречення, заради того, щоб досягти «двекут», наближення до Всевишнього через служіння Його справі. Один колишній львів’янин у коментарях про наглу смерть Григорія Аршинова гірко пожартував: тепер треба казати не «синагога Магарша, а синагога Аршинова»! Чекайте, а хто він, цей Магарша?

Григорій Аршинов зі своїм музичним гуртом, 2017 р. - фото 61243
Григорій Аршинов зі своїм музичним гуртом, 2017 р.

 

Євреї – кумедний народ: плекають пам’ять про своїх значних рабинів, проте акцентують те, що вони написали, навіть згадують їх, називаючи назвою їхніх книжок, звертаються до них, як до книжок, і майже не знають про те, ким ці рабини насправді були. Хто він, цей Магарша, ім’ям якого назвали острозьку синагогу? Морену га-рав Шмуель Ейдельс, скорочено – Магарша («Е» пишеться гебрайською через «алеф» та вимовляється в ашкеназькій транскрипції або як «А», або як «О»), був одним з найзначніших знавців рабинських джерел, перш за все – Талмуду та коментарів до нього. Як розповідає знавець рабинських східньо-європейських генеалогій Меїр Вундер, Магарша походив з Кракова, був пов’язаний через шлюб з впливовими єврейськими елітами Познані та Брест-Литовська та належав до найславетніших родин.Серед його безпосередніх родичів – Єгуда бен Шмуель ге-Хасид з Регенсбургу та Єгуда Лейб Бецалель (Магараль) з Праги. До Острога він був рабином в Хелмі, Тикочині та Любліні, важливих тогочасних центрах єврейської освіти. В Острозі Магарша провів останні шість років життя.

Проте джерела мовчать про важливі обставини: переїзд Ейдельса до Острога свідчив про те, що центри рабинської освіти вперше з’являються на східних теренах Польщі – на українських землях. Острозька єшива (талмудична академія) Ейдельса була чи не першою серед них. По-друге, це означало, що острозька громада була здатною утримувати знамениту та авторитетну людину. По-третє, Острозький центр рабинської освіти створив ті самі умови формування юдейської духовної еліти, завдяки яким виникли десятки єврейських громад по містечках, які згодом назвуть штетлами, зі своїми рабинами та невеличкими талмудичними академіями.

Григорій Аршинов поруч з відновленою і встановленою ним мацевою (надгробком) рабина Шмуеля Ейдельса (Магарша) на старовинному єврейському кіркуті в м. Острог. 2018 р. - фото 61240
Григорій Аршинов поруч з відновленою і встановленою ним мацевою (надгробком) рабина Шмуеля Ейдельса (Магарша) на старовинному єврейському кіркуті в м. Острог. 2018 р.

 

Саме тому велика острозька справа Григорія Аршинова не була пересічною реконструкцією чергової напівзруйнованої синагоги у містечку, де усю єврейську громаду було знищено нацистами, а пам’ять про неї старанно затерла радянська адміністрація. Григорій відновлював пам’ятку, що значною мірою позначила міграцію центрів юдейської традиції на українські терени Східної Польщі. Плекаючи цю пам’ятку, Григорій не фокусувався тільки на ній. «А ти вже бачив Татарську оборонну вежу? А у Пороховій був? Давай я відвезу тебе й твоїх студентів – подивитись на руїни старовинного польського замку кілометрах у двадцяти від міста?». Григорій був самовідданим патріотом Острога, йому хотілося, щоб вам полюбилося приїздити сюди і привозити людей – подивитися на Острог та здивуватися Острогу.

Минулого року, коли я їздив з групою колег – північно-американських рабинів та фахівців з історії хасидизму, – я не міг чинити опір острозькому шарму: хоч поховань цадиків там немає, тим не менш, порадив я, давайте заїдемо до Острога: я покажу вам синагогу Магарша та живого цадика Григорія Аршинова!

******

Він по-різному увійшов у серця людей, які з ним перетиналися. Дана Аршинова, дружина його сина, що мешкає з чоловіком та онуками Григорія у Сполучених Штатах, каже про Григорія: «Він був людиною, що віддає себе… Він користувався кожним приїздом до онуків, щоб налагодити з ними зв’язок». Ізраїльтянин Давид Мальований згадує, як Григорій брав його з дітьми, «немовби шкільний вчитель своїх маленьких учнів, та вів їх з одного місця на інше», з кожним кроком заглиблюючись в єврейську історію Волині. Яків Яковенко з Києво-Могилянської академії не одразу помітив, що за «панциром з колючками» Григорія ховається цікава дитина крихкої душевної структури. А коли він це зрозумів, Григорій відкрився іншою стороною: «Те, що з першого погляду здавалося недоліком, оберталося чеснотою у роботі. Самовпевненість перетворювалася у наполегливість, дріб'язковість – в увагу до деталей та ретельність, з якою він підходив до завдань. Конфліктність – у принциповість та гідність». Яків підсумовує: «Кілька років знадобилося для того, щоб зрозуміти те, що це була безмежно добра людина, а його роздратованість та звичка багатослівно висловлювати претензії до реальності – це наслідки бажання допомогти усім навколо, яке неможливо вдовольнити».

Тетяна Федорів, краєзнавець зі Збаражу, розповідає про невпинну безвідмовну допомогу Григорія. Він допомагав їй порадами, «як можна відновити «обличчя» збаразької синагоги та як зробити її справжньою пам’яткою». Завдяки його доробку у Збаражі було поступово відновлено єврейський кіркут. «Зараз «новий» єврейський цвинтар у Збаражі, – пише Федорів, – одна з головних пам’яток». І додає, що Збаражем справи не закінчилися: «Григорій Аршинов також багато допоміг у відновленні надгробків у селищі Заложці на Тернопільщині. Завдяки його небайдужості усі мацеви, які слугували сходами до шпиталю, було перевезено на місцеве єврейське кладовище і там встановлено. Григорій відразу відгукнувся на заклик про допомогу, і зараз усі надгробки у належному вигляді можна побачити на єврейському цвинтарі Заложців».

Такою залишив Григорій Аршинов синагогу після п’яти років реконструкції – за декілька днів до того, як його вбив коронавірус. Жовтень, 2020 р. - фото 61245
Такою залишив Григорій Аршинов синагогу після п’яти років реконструкції – за декілька днів до того, як його вбив коронавірус. Жовтень, 2020 р.

 

Завдяки його архітектурно-інженерним знанням та глибокому розумінню місцевої єврейської спадщини Григорія вимагали повсякчас та звідусіль. Десь знайшли у підліссі велетенський кінця вісімнадцятого століття єврейський надгробок – кличуть Аршинова подивитись, ідентифікувати, порадити, що робити далі. У колишньому містечку Деражня, де понад п’ятдесят євреїв допомагали Кармалюку, українському Робін Гуду, відновлюють старовинний єврейський цвинтар – і тут Григорій Аршинов у допомозі. В протилежному кінці України – у Рогатині – Григорій брав участь у непростій роботі з відновлення зруйнованого єврейського кіркуту та встановлення пам’ятника на місці масових розстрілів часів Голокосту. Марла Осборн, його колега-ентузіаст та, дивним чином, родичка, з захопленням та вдячністю розповідає про кожний приїзд Григорія з його бригадою помічників. Яна Яновер, яка працювала разом з Григорієм у Фонді єврейської спадщини, що займається відновленням єврейських кіркутів всієї Східної Європи (Heritage Foundation for Preservation of Jewish Cemeteries), каже, що Григорій зі своїм непересічним інженерним досвідом був незамінною людиною в наймасштабніших проєктах цієї фундації.

До цього додам, що коли я зателефонував Григорію з проханням допомогти з готелем для моєї групи вчених-прочан, від радо відгукнувся, заздалегідь заплатив зі своїх грошей за дванадцятьох нас, домовився про те, щоб нам за його відсутності відкрили синагогу та показали кладовище з могилою Шмуеля Ейдельса. «Колись повернеш», казав він мені, коли я запитав про гроші. «А що привезти?» «Привези свої книжки, буду вдячний».

Звідки в нього бралися сили та час читати книжки з єврейської історії України, брати участь у конференціях з відновлення європейської матеріальної спадщини, відвідувати важливі реставраційних подій – скажімо, відкриття пам’ятки «Простір синагог» у Львові – чи навчатися у семінарах з єврейської спадщини, започаткованих «Брамою Гродською» у Любліні, де ми з ним, здається, уперше і зустрілись?

*****

На початку минулого століття краєзнавець М. М. Бібер надрукував важливу книгу Мазкерет ли-гдолей Острога, у перекладі з давньо-гебрайської «Згадки про велетнів міста Острог», фундаментальну монографію про видатних рабинів, рабинських вчених та знавців Тори з Острога. Багато кого з них було поховано на Острозькому єврейському цвинтарі, де вже більш як століття нікого не ховають. Поруч з ними другого листопада 2020 року поховано Григорія Аршинова – справжнього цадика, острозького велетня, світського праведника міста.

Григорій Аршинов помер за місяць до Хануки. За рік чи півтора під час реставраційних робіт він знайшов пошкоджений п’єдестал, на якому, як йому допоміг довести Сергій Кравцов, стояла ханукія – себто менора на вісім (не на сім) свічок. У Варшавському Національному музеї Кравцов знайшов документацію з описом цієї ханукії, люб'язно поділився нею з Григорієм, той замовив її точну копію, відновив її п’єдестал. Схоже, Григорій мав наміри встановити її перед кіотом (ковчегом для сувоїв Тори), щоб запалити ханукальні свічки в острозький синагозі. Відновити світло традиції, якого Острог не бачив сімдесят з гаком років.

Прощання з тілом Григорія Йосиповича Аршинова у Великій синагозі м. Острог 2 листопада 2020 р. - фото 61239
Прощання з тілом Григорія Йосиповича Аршинова у Великій синагозі м. Острог 2 листопада 2020 р.

 

Петро Кралюк з Острозької академії пише: «Певно, Григорій сповнив свою земну місію».

Григорій Аршинов запалив реконструйовану ханукію своєю місією та своїм самозреченням.

Нам з вами підтримувати цей вогник.

Йоханан ПЕТРОВСЬКИЙ-ШТЕРН

Джерело: Zbruc