Отець Микола Сарма-Соколовський (1910-2001)

Ольга РІЗНИЧЕНКО. — Офіційний сайт Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, 18 травня 2010 року

Родом Микола Сарма-Соколовський із села Хороше на Січеславщині. Село відповідало назві: із білою дерев’яною церквою з зеленими банями і золотим хрестом, крислатими вітряками, оспіване козацькою думою «У річки Самари, у криниці Салтанки.»

Народився  19 травня 1910 року. Його прадід, дід, дядько, батько були священиками. Хрест прийняв Микола від батька. З дитинства був привчений до молитви, до обряду.

Батько Миколи Соколовського був одним з перших священиків УАПЦ, котрі  з 1918 року Службу Божу відправляли українською мовою. У 1923 році , коли Миколі було 13 років, прийшли чекісти, щоби арештувати батька-священика. Але саме цього дня він помер від тифу. Хист до малювання Микола Соколовський отримав від батька. Коли йому виповнилося 16 років (1926 рік), він приїхав у Миргород. Тут здобув освіту освіту маляра у профшколі при художньо-керамічному училищі, потім на курсах прихудожньо-промисловому училищі в Дніпропетровську. Продовжував освіту в Київському художньому інституті, який закінчив 1938 року. Здобув освіту художника-живописця.

Працював художником у Симферополі, Донецьку, Полтаві. У Миргороді його учителем був Фотій Степанович Красицький, небіж Тараса Григоровича Шевченка. Він мав міцну статуру, успадкував від свого діда Тараса круте чоло, козацькі вуса. Спілкуючись із своїм учителем малювання, Микола ніби чув голос самого Тараса Шевченка.Учитель малювання не тільки вчив відрізняти малюнок і рисунок, умінню покласти на папір живу лінію. Він розповідав про талант і творче надбання Леонардо да Вінчі, Мікеладжело, Рафаеля, Карла Брюлова, у якого вчився Тарас Шевченко, Врубеля, Серова, українських майстрів: Боровиковського, Левицького і свого діда Тараса Шевченка! Розповідав і про своїх учнів, яких репресували.

Для Миколи Соколовського Фотій Степанович став був як батько. Разом вони співали колядок, грали на бандурах і малювали. Учитель подарував своєму учневі портрет Шевченка, з яким Микола Соколовський не розлучався ніколи, підручник «Школа малювання», де чудові ілюстрації зробив сам автор. До речі, сам Микола Олександрович написав близько 70-ти портретів Шевченка і дарував їх тим, хто причетний до святої справи утвердження державної незалежності.

У серпні 1929 року Микола Соколовський був заарештований Дніпропетровським ГПУ і звинувачувався як член Спілки Української Молоді. Він отримав 5 років ув’язнення суворого режиму, його відправляють до Карелії, на Соловки.

У 1930 році Микола Соколовський працює на будівництві Біломор-каналу. Вирішив тікати. Але втеча не вдалась. Знову арешт, розстріл замінили на трудовими колоніями. У 1935 році відправляють на Далекий Схід. Не довезли. З Нижнього Новгороду тікає. Повертається до Києва, продовжує навчання в Київському художньому інституті.

Працює в Симферополі художником. Одружується. З сім’єю переїжджає до Полтави.

У 1941 році у Полтаві Микола, виконуючи заповіт батька, вирішує прийняти священицький сан. Трапилась нагода. У Полтаву повернувся єпископ Мстислав (майбутній патріарх УАПЦ).Саме це і послужило поштовхом віддати себе служінню знівеченій, упослідженій безбожницьким режимом україхннській церкві. Микола відвідував духовні курси. Після закінчення був висвячений єпископом Мстиславом у диякони, а потім у священики під склепінням дерев’яного Покровського храму, збудованого на кошти останнього кошового Петра Калнишевського. У цьому соборі ікони і та живопис реставрував і освячував о.Микола Соколовський.

Згодом о.Микола одержує парафію на Буковині, де народ особливо віруючий. Навіть у воєнні часи ходили до церкви на Служби Божі, хрестили дітей, вінчалися. Отець Микола вів проповіді українською мовою, втішав згорьованих вдовиць чи дітей, у яких батька відібрали чи закатували репресіями. У 1948 році після богослуження, перед Різдвом Христовим о.Миколу при виході із церкви в с.Раранча чекісти НКВС арештовують, а згодом ув’язнюють і його дружину Варвару на 25 років.

Почались постійні  допити, знущання. 1945 року дружина з дітьми переїжджають на Полтавщину до батьків. Отець Микола знову втікає з-під варти, із підробленими документами на прізвище Григорія Боднара пробирається на Полтавщину до батьків Варі в село Климівка.  Втеча – це прояв протесту проти несправедливості. Як важко було йти селами, спаленими не тільки німцями...

Довго перебувати у Варіних батьків Микола не міг, щоб не накликати біди на родину. Влаштувався на роботу на Донбасі. До нього переїжджає мати.

Микола Олександрович з дружиною і донькою Лесею знову пробираються на Західну Україну, в Коломию. Тут він переховується і працює під під прізвищем Григорія Біди, відновлює зв’язок із членами ОУН і УПА.

На Великдень 1948 року о. Миколу заарештували біля церкви. Того ж дня заарештували і дружину Варвару Олександрівну. Залишилися без батьків троє діточок: Оксані-10 років, Лесі-5, Жені – 3.

На пересильному пункті, перед відправкою в зону, колону чоловіків повели в одну сторону, а жінок – в другу. Посередині смужка в 2 метри, на якій чатують наглядачі. Колони зупинились. І… Микола Олександрович зустрівся очима з Варварою....Вони забули про небезпеку. Не питаючи ніякого дозволу, кинулись назустріч, міцно обнялись. Конвоїри остовпіли, а колона завмерла. Через кілька хвилин конвоїри прикладами розвели закохану пару, батьків 3-х дітей. І знову рушили: чоловіки праворуч, жінки – ліворуч.

Таки діждалися відлиги. Повернулись і Микола Олександрович, і Варвара Степанівна в свою Україну. Спасибі родичам, близьким, що доглянули діточок Оксану, Лесю, Євгенію. З 1961 року до 1974 жила в Луганську, а потім у Новомосковську.

Чи спокійно жилось колишньому політв’язню у Новомосковську? Звичайно, ні. Отець Микола постійно був під наглядом КҐБ. Там його офіційно попереджали і залякували: якщо колишній політв’язень не припинить антирадянську діяльність і не назве прізвищ діючих українських націоналістів, то його за волею радянського народу і партії втретє судитиме трибунал з фатальним вироком.

Незважаючи на те, що згідно ст. 1 Закону УРСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» всі політв’язні були реабілітовані, о. Микола Сарма-Соколовський не отримав такого права.  Але його реабілітувала історія.
Микола Сарма-Соколовський був найстаршим дійовим членом ОУН. Коли на ХІІІ Великому Зборі українських націоналістів Голова Проводу Микола Плав’юк назвав почесним членом Миколу Сарму-Соколовського, зал стоячи вітав його.

На 92 році життя, 9 серпня 2001 року, о 17 годині перестало битися палке серце отця Миколи Сарма-Соколовського, вірного патріота, борця за незалежність і самостійність України.