Паломництво до Гошівської обителі: записки прочанки
«Перший день прощі для мене був дуже важким, бо відчувала фізичну виснаженість, проте наступного дня ми відслужили Літургію у одному із храмів міста Долини. Я молилася близько півтори години, відчуваючи приплив нових сил, тому наступні дні духовної мандрівки здавалися легкими», — ділиться враженнями Оксана з Івано-Франківська. Прямуючи до Гошева, прочани вправлялися не лише в особистій молитві, вони вчилися перебувати у спільноті нових друзів, випадкових знайомих, невідомих доріг. «Коли ти крокуєш у мовчанні, без спілкування, відчуваєш велику самотність у серці. Протягом всієї дороги ми сміялись, співали, зустрічали людей, у яких на очах з'являлися сльози. Ми відчували велику радість і неймовірне полегшення, бо перебували у єдності зі світом», — продовжує прочанка.
Для багатьох юнаків та дівчат цьогорічна проща була пробою на міцність, витривалість і силу духу. «Мабуть, найважчими моментами нашої пішої дистанції були останні метри, багатьом не вистачало повітря біля брами монастиря. Я як священик бачив цю неміч; частково порівнюючи ці кроки із останніми щаблями людського життя. Безумовно, гошівська проща асоціюється із своєрідним апостольством духу, адже молодь нашої Церкви проходить внутрішній духовний гарт у боротьбі із зовнішніми спокусами. Гадаю, що багато молодих у процесі цього пішого паломництва мали можливість досвідчити Бога у своєму житті», — зазначив один із організаторів прощі отець Йосафат.
У передчутті одного з найбільших християнських свят – Успення Пресвятої Богородиці – прочани розпочали молитовні служіння на Ясній Горі в Гошеві з молитви перед чудотворною іконою Божої Матері. Історія ікони розпочинається у 1704-1705 рр., коли шляхтич Андрій Шугай придбав дві копії чудотворної ікони Ченстоховської Богоматері, одну із яких залишив у себе. Пізніше помешкання шляхтича згоріло, лише вціліла стіна, на якій висів образ. Згодом ікона потрапила до рук Миколи Гошовського. І сталося чудо – вона засяяла неземним світлом, а з очей Матері Божої лилися сльози. Тоді ж Львівський єпископ Атанасій Шептицький спеціальною грамотою від липня 1737 року визнав ікону чудотворною, а шляхтичу наказав передати образ до Гошівського монастиря. У 1950 році ікону конфіскували співробітники Станіславського УМДБ, через те оригіналу досі не знайдено. Сьогодні у Гошеві є перша копія ікони, яку в двотисячних роках передав отцям василіянам у Івано-Франківську один добродій. 1 липня 2009 року Папа Бенедикт XVI урочисто коронував ікону Гошівської Богоматері.
Чудодійний покров Гошівської Богородиці відчуваємо і сьогодні, зокрема через духовні й фізичні зцілення людей. «Нещодавно я перебувала на спеціальних місіях у Греції. Після місій, тільки-но з'явилася можливість, — одразу ж на прощу. Гошів та Зарваниця для мене є близькими місцями, оскільки саме тут можна поєднатися з Богом, особливо відчути присутність і опіку Божої Матері, для якої завжди залишатимешся улюбленою дитиною, пізнати невимовну радість разом із молоддю у молитві та спілкуванні», — ділиться враженнями сестра Герарда (ЧСВВ).
Після святкової Літургії прочани відслужили хресну дорогу, молитовну вервицю, урочистою процесією зі свічками поклали плащаницю Божої Матері, опісля розпочали нічні чування. Молитовні роздуми почались із виступу гурту крехівських братів. У радості, молитві й роздумах промайнула ніч на Ясній Горі в Гошеві. «Нічна програма» прощі асоціювалася із повнотою християнських почуттів: тут були і радість, і смуток, і призадума. «Саме тут, у Гошеві, я багато зрозуміла. Передовсім, що УГКЦ презентує демократичну місію Церкви, де Бога можна знайти не лише в насуплених серйозних роздумах, а й у радісних усмішках. Тоді відчуваєш себе в атмосфері щирості й теплоти. Особливо вражена гуртом отців василіян, які презентували молоді такий собі «греко-католицький джаз-фанк», — коментує пережиття від чувань Лідія Батіг, прочанка зі Львова. Через брак місця у наметах (цьогоріч було набагато більше учасників прощі, ніж очікували) деякі паломники ночували у церкві. У такі моменти відбувається переосмислення призначення храму, який на кілька годин стає прибіжищем для втомлених. Саме тоді притча про блудного сина виглядає настільки актуальною.
Після святкової ранкової Літургії молоді прочани збиралися у дорогу до своїх домівок. Ще декілька днів тому для багатьох юнаків та дівчат піша проща до Гошева видавалася неподоланою дистанцією. Однак після стількох виснажливих днів прочани не лише пережили радість, любов, мир у молитві, а й пізнали свою внутрішню духовну міць, що допомагатиме їм у боротьбі із зовнішнім світом.
