Блог Олега Шепетяка_image

Блог Олега Шепетяка

Пам'яті Уманських Мучеників

12.06.2013, 14:38

Особливою сторінкою історії Церкви є гайдамаччина, позаяк вона мала передовсім релігійно-фанатичні підстави. В час правління останнього польського короля перед поділами Польщі Станіслава Августа Понятовського (1764-1795) на Правобережній Україні майже не було православних парафій. Наприклад, на Київщині і Поліссі в 1794 році було 1902 греко-католицькі парафії і 15-20 православних. Цими православними парафіями керував переяславський єпископ Гевразій Ліщинський (1757-1769). Він поставив ігуменом Мотронинського православного монастиря Мелхиседека Значко-Яворського (роки життя 1716-1809). В той час на територію Правобережної України ввійшли московські та гетьманські війська. Цим скористалися єпископ Ліщинський та ігумен Значко-Яворський. Вони привели на Правобережжя московських ченців, які розпалювали ворожнечу.

1768 року до Мотронинського монастиря вступив козак Максим Залізняк. Єпископ та ігумен переконали його підняти постання. Залізняк залучив своїх друзів-козаків та піднявся на постання. Україною потекли ріки крові. Палили цілі села і хутори. Загинули близько 300 священиків, які не хотіли розірвати унію. Найбільше жертв полягло в Умані – 18000 чоловік, з них 400 школярів і викладачів василіанської школи. Розбої гайдамаків були такі великі, що вони вдиралися навіть на молдавські і турецькі землі. Коли молдавські і турецькі уряди погрозили імператриці Катерині ІІ, вона винищила гайдамаків. Однак справу нищення унії продовжила за допомогою військових.

У січні 1770 року до імператриці виїхало посольство на чолі зі суспендованими унійними священиками Михайлом Ґурандою і Семеном Переровським з проханням ліквідувати унію. У відповідь Катерина ІІ дала наказ генералу Рум'янцеву, який очолював російську армію на території України, щоб він надав військову допомогу православному духовенству та звільнив українські парафії від унійних священиків.

Митрополит не міг нічого зробити, оскільки гайдамаччина діяла на теренах, окупованих Росією, а польський король займався проблемами, пов'язаними з наступаючими поділами Польщі. Папський нунцій Ґарампі (1772-1775) відправляє у 1773 році енергійного холмського єпископа Максиміліана Рилла (1785-1794), який був австрійським громадянином. Він зумів повернути багато парафій; священики і громади, які під тиском відступити від унії, масово до неї поверталися. Тому вже 1774 року генерал Ширков арештував єпископа Максиміліана. Однак на вимогу австрійського уряду російська влада мусіла його відпустити, хоч і заборонила йому в'їзд на територію Росії.

1778 року помер митрополит Київський Филип Володкович, який мешкав в Умані. Наступним митрополитом став Лев ІІІ Шептицький. У 1773, 1793 і 1795 роках відбуваються три поділи Польщі, яка розділяється між трьома державами: Російська імперія отримує Варшавське герцогство і Київську губернію, Австро-Угорська (Священна Римська) імперія отримує Велике князівство Краківське та Королівство Галіції і Лодомерії, Пруське королівство отримало північні польські землі.

Всі австрійські імператори, за правління яких відбувалися поділи Польщі, а це Марія-Тереза (1740-1780), Йосиф ІІ (1780-1790), Леопольд ІІ (1790-1792), Франц ІІ-І (1792-1835), добре ставилися до греко-католицької Церкви. Тому наша Церква в Австро-Угорщині розцвітала. У Прусії король Фрідріх-Вільгельм ІІІ (1797-1840) навіть створив для греко-католиків окреме Супрасльське єпископство, яке однак проіснувало недовго.

Останні новини

Вчора