Папа Лев у переддень випробування, яке стосується Римської курії, синоду і «справедливої» війни
Ватиканська курія є однією з тих сфер, де зміни залишилися незавершеними. І тут Лев подав перший сигнал про продовження курсу свого попередника, призначивши 22 травня жінку, сестру Тіціану Мерлетті, секретарем Дикастерії інститутів богопосвяченого життя та товариств апостольського життя, тієї самої дикастерії, до якої 6 січня Папа Франциск призначив префектом іншу черницю, Сімону Брамбіллу, хоча й у супроводі кардинала-охоронця, іспанця Анхеля Фернандеса Артіме, з незвичайною посадою про-префекта.
Призначення Папою Левом звичайної жінки-мирянки на ключову посаду в Римській курії було представлено в ЗМІ як ще один крок у напрямку модернізації управління Церквою. При цьому було повністю проігноровано важливе, пов'язане з цим питання, яке обговорювалося ще на Другому Ватиканському соборі, але яке й досі не має чіткого вирішення.
Тим, хто порушив цю проблему на передконклавних засіданнях, був насамперед 83-річний кардинал Беньяміно Стелла у виступі, який викликав бурхливу реакцію внаслідок суворої критики на адресу Папи Франциска.
Стелла, досвідчений дипломат і експерт з канонічного права, на початку понтифікату Папи Франциска був одним з улюбленців Хорхе Маріо Бергольо, але потім був відсторонений ним через очевидну несумісність їхніх поглядів.
Отже, Стелла не тільки заперечував монархічний абсолютизм, за допомогою якого Франциск керував Церквою, систематично порушуючи основні права людини і змінюючи на свій розсуд і доволі безладно норми канонічного права. Але крім того, він дорікав йому за те, що Папа хотів відокремити владу свячень, тобто ту, що походить із таїнства єпископського рукоположення, від влади юрисдикції, тобто тієї, що просто надається вищою владою, надаючи перевагу останній, щоби мати змогу призначати навіть звичайних мирян, чоловіків і жінок, на ключові посади в Ватиканській курії, а отже — й у керівництві Католицькою Церквою – лише за дорученням Папи.
Насправді, на думку Стелли та багатьох авторитетних каноністів, цей останній крок був не ознакою модернізації, а поверненням до сумнівної практики, типової для Середньовіччя та Нового часу, коли часто траплялося, що Папа надавав абатисам повноваження, рівнозначні повноваженням єпископа, або доручав опіку над єпархією кардиналу, який не був рукоположений ні на єпископа, ані на священика.
Якщо ж повернутися ще далі в минуле, то протягом першого тисячоліття такі форми передачі влади, відірвані від таїнства священства, були невідомі. І Другий Ватиканський Собор у догматичній конституції про Церкву «Lumen gentium» хотів повернутися саме до первісної традиції, відновивши усвідомлення першості сакраментального, а не юрисдикційного характеру єпископату та пов'язаною із ним владою, не тільки освячувати і навчати, а й управляти.
На Соборі тих, хто голосував проти цієї реформи, було трохи більше ніж 300 із приблизно 3 000. Але з реформуванням курії, якого прагнув Папа Франциск, переможцями знову виявилися ті самі опоненти. Сьогодні їх критикують — і не випадково — саме найпрогресивніші та «соборні» теологи, як це нещодавно зробив кардинал Вальтер Каспер.
Тому не дивно, що критика з боку кардинала Стелли викликала бурхливу реакцію серед захисників Папи Франциска, деякі з яких, ховаючись за анонімністю, навіть звинуватили його в «зраді».
Призначивши сестру Мерлетті секретарем Дикастерію у справах інститутів богопосвяченого життя, Папа Лев, який також дуже добре знається на канонічному праві, навпаки, показав, що не хоче відходити від позиції свого попередника в цьому спірному питанні.
Незважаючи на те, що Лев не хоче в жодному разі повторювати безмежний монархічний абсолютизм, за допомогою якого Франциск керував Церквою, як він обіцяв у проповіді на Месі з нагоди інавгурації свого понтифікату: «ніколи не піддаватись спокусі бути автократом, або керівником, що стоїть над іншими, пануючи над довіреними йому людьми».
*
Ще одна «terra incognita», на якій Папа Лев повинен проявити себе, – це саме управління Церквою, яке не є безмежно монархічним, а колегіальним, синодальним, соборним.
Також і в цьому випадку Папа Франциск діяв суперечливо, виголошуючи потоки слів і проводячи безрезультатний і непереконливий синод на підтримку «синодальності», але насправді здійснюючи ультра-одноосібне управління.
Зокрема, на передконклавних зустрічах майбутнього Папу з багатьох сторін закликали повернути кардиналам ту роль колегіального ради наступника Петра, яку Папа Франциск повністю ліквідував, більше не скликаючи жодної справжньої консисторії після тієї, яка відбулася в лютому 2014 року зі спірного питання допущення до Причастя розлучених і повторно одружених, і яка Папі не сподобалася.
Але понад усе, Папа Лев опинився під прицілом через майбутнє синоду єпископів.
На передоконклавних засіданнях було висловлено чимало критики щодо процесу трансформації синоду, розпочатого Папою Франциском. Особливо вразив аргументований виступ 93-річного китайського кардинала Йосифа Дзен Жицзюня, який був опублікований італійською та англійською мовами. За його словами, зміна природи синоду єпископів «ризикує наблизити нас до англіканської практики», і тому майбутньому папі «доведеться або дозволити продовження цього синодального процесу, або рішуче його припинити», адже «йдеться про життя або смерть Церкви, заснованої Ісусом».
На рішення Папи Лева, перш за все, впливають кроки, зроблені керівництвом синоду в останні дні життя Франциска, які передбачають детальний графік продовження зустрічей, крок за кроком, аж до жовтня 2028 року, та невизначену завершальну «церковну асамблею».
Цей графік був оприлюднений 15 березня у листі до всіх єпископів, підписаному кардиналом Маріо Гречем, Генеральним секретарем синоду, і поданий як «затверджений Папою Франциском», який на той час перебував у дуже важкому стані в лікарні Джемеллі.
А через чотири дні після обрання Роберта Ф. Превоста, другий лист, цього разу підписаний також двома заступниками секретаря синоду, сестрою Наталі Беккар і августиніанцем Луїсом Маріном де Сан Мартіном, був адресований новому Папі з явним наміром закликати його продовжувати розпочатий шлях.
Але зовсім не обов'язково, що Папа Лев, який 26 травня прийняв кардинала Греча на аудієнції, буде дотримуватися затвердженого за погодженним із попередником плану, встановленого керівною групою незавершеного синоду про синодальність.
Можливо, він вирішить завершити цей синод за коротшим графіком, обравши форму синодальності, яка не суперечить тій, що була встановлена Павлом VI після Другого Ватиканського Собору і відповідає єрархічній структурі Церкви.
Це також дозволить синодам повернутися до своєї природної динаміки, яка полягає в тому, щоб кожного разу розглядати і вирішувати конкретне питання, обране як важливе для життя Церкви.
14 і 15 травня в Папському Григоріанському університеті відбулася важлива конференція на тему «До богослов’я надії для України і від України», на якій до Папи Лева було висловлено наступне прохання: скликати «надзвичайний синод єпископів для обговорення і прояснення неоднозначних або суперечливих доктринальних питань війни і миру».
Конференцію відкрили кардинал-Державний секретар П'єтро Паролін та Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук. Але саме головний доповідач, професор Мирослав Маринович, президент Інституту релігії і суспільства Українського католицького університету у Львові, висловив прохання до Папи Лева про скликання синоду для з'ясування цього важливого питання.
Починаючи з Августина, соціальне вчення Церкви завжди визнавало, що «справедлива» війна може бути ведена за певних умов. Але сьогодні очевидно для всіх те, що це питання перебуває в стані плутанини в ім'я поширеного і поступливого пацифізму, а також через відповідальність Папи Франциска і його безперервні випади проти всіх воєн, які він без винятку засуджував (і погано врівноважив своїми рідкісними визнаннями справедливості оборонної війни).
Про те, що Папа Лев дуже чутливий до необхідності постійного вдосконалення соціальної доктрини Церкви, свідчить його звернення від 17 травня до фонду «Centesimus Annus»: соціальна доктрина, за його словами, не повинна нав'язуватися як незаперечна істина, а має визрівати в результаті критичного аналізу та мультидисциплінарних досліджень, спокійного обговорення «гіпотез, дискусій, успіхів і невдач», через які можна досягти «надійного, організованого і систематичного корпусу знань про певне питання».
Мир і війна – це надзвичайно актуальна тема для такого роду дискусій у сучасній Церкві. І хто зна, чи справді Папа Лев не присвятить їй синод.
—————
POST SCRIPTUM. З Швейцарії Мартін Гріхтінг зазначає, що стосовно розділення влади свячень і юрисдикції, яке було відновлено Другим Ватиканським Собором, Йозеф Ратцінгер також чітко висловився на користь їхньої єдності у своїй книзі «Демократія в Церкві: можливості та обмеження», опублікованій спільно з Гансом Майєром.
Для Ратцінгера «фактичне розділення влади свячень і влади управління» було «абсолютно неприпустимим». Це тому, що таке розділення зводить таїнство «до магічного», а церковну юрисдикцію — «до профанного»: «Таким чином, таїнство розуміється лише в обрядовому сенсі, а не як мандат керувати Церквою через слово і літургію; управління, навпаки, розглядається як суто політично-адміністративна справа – оскільки сама Церква, очевидно, розглядається лише як політичний інструмент. Насправді ж, пастирська служба в Церкві є неподільним служінням» (цитата з видання Topos, Limburg-Kevelaer 2000, с. 31 і далі).
Більше аргументів на підтримку цієї тези див. у нещодавніх працях Гріхтінга.
Переклад РІСУ
