Пастор з Майдану отримав найвищу нагороду Німеччини для цивільних
Пастор лютеранської церкви Святої Катерини в Києві Ральф-Ґергард Гаска під час протестів у Києві, 9 грудня 2013 року
Виявити мужність, стати на захист правди, навіть тоді, коли твоя думка у меншості, та дочекатися все ж визнання своєї правоти – такий шлях християнина і людини сумління пройшов пастор лютеранської церкви Святої Катерини в Києві Ральф-Ґергард Гаска. У час найважчого протистояння на Майдані він своїм словом і своїм тілом намагався перешкодити кровопролиттю, а коли воно все ж таки сталося, організував допомогу пораненим прямо у своїй церкві. За це напередодні державного свята у Німеччині священник, якого відкликали з Києва за його захист права на протест, отримав найвищу державну нагороду своєї країни для цивільних – Хрест за заслуги на стрічці – з рук посла Німеччини в Україні Анке Фельдгузен.
Це моторошне фото та кадри з телесюжетів облетіли весь світ: Київ, сніжна ніч на 9 грудня 2013 року. Людина у мантії лютеранського священника з розпростертими руками стоїть на вечірній вулиці між шеренгою поліцейських у повному екіпіруванні й демонстрантами. Навряд чи всі, хто запам’ятав цю картинку з телевізора і друкованих видань, знають ім’я сміливця, якому того разу вдалося не допустити кровопролиття. Але шість років потому воно пролунало на повну потужність: пастор Лютеранської кірхи Святої Катерини у Києві Ральф-Ґергард Гаска, який у той час разом з родиною, жив і служив лютеранській громаді в Києві.Коли в Україні розпочалася Революція гідності, пастор, як і представники інших конфесій, не залишився осторонь. Особливо, коли зрозумів, що атмосфера навколо вже наелектризована гнівом і ненавистю, а поліцейські готові пустити у хід не тільки кийки. Невдовзі він згадував: «Коли я побачив, що вони щільно стоять обличчям до обличчя, я відразу зрозумів, що ситуація небезпечна. Не надто замислюючись, я тоді спробував розрядити атмосферу і стати між ними».
Пастор зупинив можливе насильство
Ще молодою людиною, пастор був свідком мирних протестів у Східному Берліні восени 1989 року, що призвели до падіння Берлінського муру. Тож коли Гаска знову побачив поліцейських і демонстрантів, він знав, що їм казати, закликаючи обидві сторони зупинитися. Він запитував і в одних, і в інших: «Ви хочете смертей, ви хочете убитих?» А також розповідав про інші протести – у Східному Берліні, коли гаслом став заклик: «Жодного насильства!»
Гаска вважає, що обидві революції – як у НДР, так і в Україні – схожі. Як і мотивація учасників, котрі зробили спробу щось змінити, бо можновладці вдавали, ніби вони оглухли, й ніхто з них не вважав за потрібне говорити з людьми. Тому, за словами пастора, «багато маленьких людей робили багато маленьких кроків до змін і демократії». А він, як священник, не міг і не може залишатися осторонь таких подій. І цитує Біблію: «Істинно кажу вам: так як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені».
Падіння Берлінського муру, 9 листопада 1989 року
Але через кілька тижнів, коли сутички таки сталися і на Майдані полилася кров, його церква на Лютеранській – вулиці у самісінькому центрі подій – стала і притулком, і лазаретом для поранених. Та й сам пастор зазнав легкого поранення ґумовою кулею. Також під час Революції гідності Гаска став «своїм» німцем для багатьох німецьких ЗМІ, що для них він коментував події на Майдані – «із центру вулкана». До того ж робив він це, не надто переймаючись «правильністю» чи «неправильністю» власних висловлювань щодо них.
Від тиранів і зла слід захищатися
У пацифістській Німеччині критично поставилися до його слів, висловлених в одному з інтерв’ю: «Ніхто не чує і не говорить про це охоче, але за певних умов свободу і мир потрібно захищати зі зброєю». У Лютеранській церкві ці слова не схвалили, і невдовзі йому довелося повертатися до Німеччини.
Нині Гаска мешкає у Марктлойтені, що в Баварії, служить у тамтешній церкві. Чи змінила ця історія його погляди? Сам він, зазначаючи, що поважає пацифізм, людей, котрі сповідували принципову миролюбність, але, за його словами, «на жаль, іноді проти тиранів і зла у світі потрібно захищатися».
Позицію Гаски гідно оцінили в Україні, де він серед інших священників та волонтерів був нагороджений медаллю УПЦ «За жертовність та любов до України».
Допомога Україні словом і ділом
Пастор каже, що, звісно, він не політик, аби вказувати ЄС, що той має робити для своїх сусідів, які потрапили в скруту. Але, як церковна громада, ми допомагали там, де нас Бог послав – і демонстрантам, і людям, яких заторкнула війна, каже він.
Гаска й досі не втратив контакту з Україною. Він дописує до берлінського інтернет-порталу «Зрозуміти Україну», організовує гуманітарні поставки для постраждалих від війни регіонів Донбасу: медикаменти, вбрання, продукти харчування, усе необхідне, у чому мають потребу найбільш незахищені мешканці підконтрольних Києву територій.
Звістка про нагородження його Хрестом за заслуги, пише пастор Гаска на своїй сторінці у фейсбуці, застала його неочікувано. Як і сама церемонія вручення нагороди у посольстві Німеччини в Києві, під час якої присутні відшукали для нього найтепліші слова вдячності.
Вручаючи нагороду, посол Анке Фельдгузен наголосила: «Пастор Гаска активно підтримував людей на майдані Незалежності взимку 2013–2014 років і виступав за їхнє право на мирний протест. Він перетворив кірху Святої Катерини на місце притулку та спокою, і в умовах гострої небезпеки запобіг насильницькому протистоянню протестувальників і поліції, ставши між обома сторонами».
Голова німецької дипломатичної місії в Україні також зазначила, що орден є найвищим цивільним визнанням ФРН заслуг перед суспільством. Ним нагороджуються громадяни ФРН та іноземці за політичні, соціально-економічні й духовні здобутки, а також за особливі заслуги перед Німеччиною.
Пастор Гаска подякував за нагороду і висловив сподівання, що в Україні якнайскоріше буде мир. А на своїй сторінці у фейсбуці він зазначив: «Відтепер я пережив уже щонайменше два дива Всевишнього: мирну революцію 1989 року у Східній Німеччині і Революцію гідності в Україні. Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть. Це так і є – те, що зробили багато «маленьких» людей у багатьох маленьких місцях. Їхніми маленькими кроками прокладена велика дорога світової історії, саме вони змінили обличчя світу».
Утім, про нагородження його самого такою високою відзнакою пастор в інтерв’ю ЗМІ сказав: «Це дуже висока честь і визнання зробленого. Але багато хто тоді робив те, що було потрібно, і там, куди послав Бог. Я лише один із них».
Наталія Писанська
