Патріархові Кирилу хотілося багато, але не судилося, – Патріарх Філарет
"А ось вони – постійно застосовують методи залякування своїх віруючих. Мовляв, Церква Київського Патріархату неправильна, і якщо люди ходитимуть у храми УПЦ КП, то загинуть і потраплять до пекла", - з інтерв'ю глави УПЦ КП для Гал-інфо.
Українська православна церква Київського патріархату, предстоятелем якої є Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, була і залишається найчисленнішою серед Церков України. Зародившись на початку незалежності, УПЦ КП ревно відстоює українську ідентичність та традиції, які передовсім базуються на твердій непохитній вірі. Незважаючи на поважний вік, Його Святість постійно засвідчує свою дієвість, здатність впливати на суспільні та духовні процеси України, адекватно реагує на виклики, що стоять перед українською Церквою та українським народом. Щоби зустрітися Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, особливих зусиль докладати не довелось. Наша розмова відбулася в резиденції Його Святості, одразу після завершення низки святкових заходів, присвячених Дню Хрещення Київської Руси. Святійший Патріарх люб’язно погодився відповісти на наші запитання.
- Ваша Святосте, візит Патріарха Російської православної церкви викликав неоднозначну реакцію серед віруючих. Українська православна церква Київського Патріархату заявила про утиски з боку влади та перешкоджання вірним вашої конфесії прибути на молебень біля пам’ятника князю Володимирові у Києві. Водночас Патріарху Кирилу та його мирянам були створені усі належні умови. Чи є реакція на Ваші заяви?
-Пройшло, напевно, ще мало часу для того, щоби говорити про якусь конкретну реакцію, але можу сказати, що ті представники влади, до яких я звертався, коли виникли згадані проблеми, відреагували і в міру можливого допомагали їх розв’язати. Я направив листи до Президента України Віктора Януковича і міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова. Ми сподіваємося, що держава об’єктивно розгляне факти, які були викладені у цих листах і буде вжито належних заходів, щоби права віруючих на свободу віросповідання та пересування не обмежувалися.
-Яку оцінку Ви дали б візиту Патріарха Кирила в Україну?
-Ще до візиту було зрозуміло, що він має, передовсім, політичну мету. Усі ці оцінки підтвердилися вже безпосередньо під час самого візиту. Патріарх Кирил знову показав, що він, – і про це чимало писало російських експертів, – спочатку політик, потім – дипломат, і аж на третьому місці – пастир. Патріарх Кирил сподівався на те, що зі зміною влади в Україні матиме можливість для реалізації власних планів стосовно православної Церкви в Україні. Однак більшість із того, чого хотілося Кирилу залишилося лише в його задумах, бо українська влада не може прислухатися тільки до його побажань і виконувати лише те, чого він хоче. Ми вдячні Президенту України, що він на засіданні Громадської гуманітарної ради висловив тверде переконання щодо рівності українських конфесій. Я хочу вірити, що чиновники на місцях прислухаються до того, що говорить Глава держави і діятимуть відповідно до Конституції та законів України.
Звісно, Патріарх Кирил хотів, щоби Московський патріархат мав в Україні особливе становище і виключні привілеї. До Патріарха Кирила влада поставилася з великою повагою як до гостя, судячи хоча б із зустрічей на найвищому рівні. Але разом з тим, це не означає, що влада в Україні відходить від принципів рівноправ’я всіх конфесій, які зареєстровані у нашій державі. Вважаю, що в Україні вироблена найкраща модель збереження міжконфесійного, і тим самим, громадянського спокою. А тому, беручи до уваги непросту ситуацію в країні, збурювати людей міжконфесійним протистоянням вважаю неприпустимо.
- Чи вбачаєте Ви загрозу для УПЦ КП в планах патріарха Кирила щодо побудови «руського світу»? Пролунали заяви деяких очільників церкви Московського патріархату про об’єднанняукраїнського православ’я шляхом скасування реєстрації інших конфесій. При цьому було зроблено конкретний натяк на Вашу Церкву?
-За час існування Київського Патріархату з такими планами та побажаннями з боку Московського Патріархату стикаємося не вперше. Були навіть подання прокуратури про скасування реєстрації УПЦ КП. Але подібні дії закінчувалися «нічим», бо завжди підтверджувалося, що реєстрація Української православної церкви Київського патріархату є законною, ми діємо на законних підставах, законів ми не порушуємо і мотивації скасування реєстрації просто не існує. А ті, хто робить провокативні заяви щодо позбавлення наших віруючих легітимності, штовхають державу на шлях беззаконня. Фактично, вони схиляють владу до злочину і розпалюють міжконфесійну ворожнечу у суспільстві.
Але усі ці ідеї щодо заборони Православної церкви Київського патріархату пусті і безплідні, бо Українська Церква існує не лише тому, що вона зареєстрована державою, а передовсім завдяки тому, що її підтримують віруючі. А віруючі бажають, щоби в Україні існувала Помісна Православна Церква, яка не буде залежати від Московського патріархату. А людей, які підтримують незалежність нашої церкви, згідно з соціологічними даними, в Україні є понад 30 відсотків від загальної кількості населення, тобто більше як 14 мільйонів. То хіба можна ігнорувати їхню думку?
Я переконаний, що усі ці ідеї, що висловлювалися за час візиту Патріарха Кирила, залишаться лише ідеями. Ми знаємо, що є сили, які вороже налаштовані до Київського Патріархату і хотіли б обмежити його впливовість. Це очевидно і зрозуміло. Ці сили є як в Україні, так і за її межами. Однак втілити свій план їм не вдасться. Вони не змогли зруйнувати нас у 1995 році, коли наша Церква була ще дуже слабкою, вони це не зроблять і зараз, коли УПЦ КП міцно стала на ноги. Українська держава, переконаний, зацікавлена у розвитку нашої Церкви, бо вона підтримує українську державність, плекає у громадян почуття патріотизму і закликає любити свою країну, свій народ. Хіба влада не зацікавлена, щоб українські громадяни любили свою державу?
-Як можна прокоментувати заяву РПЦ про те, що «розкольники повинні повернутись до канонічної Церкви»? Це знову натяк на Вас?
-Заклики до Київського Патріархату повернутися у лоно Московського Патріархату знову ж таки для нас не є новими. Ми їх чуємо вже багато років. Ми нікого не тримаємо силою і нікого не примушуємо перебувати під нашою юрисдикцією. Але з історії бачимо, що на подібні заклики з боку Московської церкви практично ніхто не відгукується. Якщо ж такі випадки бувають, то підставою для цього стають особисті мотиви та амбіції певних священників, або недотримання церковної дисципліни. Та, повторюся, таких прикладів переходу наших священників у лоно Московської церкви є дуже мало, і вони не впливають на загальну діяльність нашої Церкви.
Навпаки, більше парафій і священиків УПЦ Московського Патріархату переходять до Київського Патріархату, але ми це так не розголошуємо, як чинить Московська Церква. Буває так, що один чи два священики від нас перейдуть до них – і вони вже це подають як масовість, всюди пишуть, показують. А скільки переходить від них до нас – мовчать! У своїх храмах наші священики не закликають людей ворогувати з віруючими інших конфесій, чи не ходити до храмів, що належать Московському Патріархату. А ось вони – постійно застосовують методи залякування своїх віруючих. Мовляв, Церква Київського Патріархату неправильна, і якщо люди ходитимуть у храми УПЦ КП, то загинуть і потраплять до пекла. Наша Церква сповідує свободу для віруючих, Церква ж Московського Патріархату тримає багатьох своїх парафіян у страху і суворих застереженнях. Тому, навіть з цього можемо бачити чия позиція є сильнішою: свободи чи страху!
-Ваша Святосте, відреагуйте, будь-ласка, на заяву голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Російської православної церкви митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва) про те, що Митрополит Львівський і Сокальський, секретар Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату Андрій (Горак) за життя хотів перейти в УПЦ Московського патріархату?
-Від імені померлих заяви робити легко, бо вони не можуть заперечити. Я добре знаю, що Московський патріархат тривалий час намагався схилити Владику Андрія відійти від нашої ієрархії та повернувся до Російської церкви. Однак, незважаючи на усі зусилля, цього не сталося. І митрополит Андрій був і залишився вірним Київському патріархату. Тому коли тепер такі заяви лунають, то вони йдуть від розпачу та безсилля, що хотіли схилити владику на свій бік, але не вдалося. Тому Московська церква намагається свої недобрі та невдалі спроби, використати на свою користь, будь-якою ціною, нехтуючи навіть смертю Митрополита Андрія. Але успіху не буде, бо як Владика Андрій залишився у лоні своєї Церкви Київського Патріархату, так і інші архиєреї, священики та віруючі дотримуватимуться свої церковних поглядів.
- Яким Ви бачите процес об’єднання церков різних конфесій в Єдину Помісну Церкву? Чи була у Вас розмова на цю тему з предстоятелями інших церков, зокрема зпредстоятилем УПЦ МП Володимиром та УАПЦ Мефодієм? Які ця розмова дала результати, до яких висновків ви прийшли?
-Вже багато років поспіль УПЦ Київського Патріархату виступає за діалог, метою якого є утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви. Наш Патріархат має усі ознаки Помісної Церкви, але ми хочемо, щоб Українська Церква була єдиною та об’єднала усіх православних в Україні. Наші заяви стосовно подолання церковного розділення у минулому році були почуті в УПЦ МП. Тоді ж створено робочі групи з підготовки до діалогу. У жовтні минулого року відбулася перша зустріч УПЦ Московського та Київського Патріархатів, яка була дуже плідною. Однак після цього ми побачили, що є сили як в Україні, так і за кордоном, яким діалог про об’єднання не потрібний, а тому нашу співпрацю почали руйнувати. Нині ці перемовини між двома Церквами перебувають у невизначеному стані. Ми готові до продовження роботи, але ми не бачимо такої готовності з боку УПЦ МП. Вони, очевидно, мають визначитися.
Що ж до Української автокефальної православної церкви, то кілька разів розпочинали діалог з ними. Це було і в 2000, і в 2005 році. Але, на жаль, з боку Автокефальної церкви ми не побачили повної готовності, щоб наш діалог був успішним. Автокефальна церква почала ставити нам такі умови, і не свої, а інших сил, за яких наше об’єднання насправді могло стати руйнацією Церкви. Але, ще раз наголошую, якщо будуть конструктивні пропозиції – ми готові відновити переговорний процес і з УАПЦ. І я переконаний, що єпископи Автокефальної Церкви прислухаються до бажання своїх віруючих, котрі хочуть, щоб Українська Церква об’єдналася.
-Чи змінилася ситуація в церкві з приходом нової влади? Чи були випадки тиску на УПЦ КП з боку влади або чиновників?
-Єдина зміна, яку ми бачимо – це те, що Президент та інші політики показують себе віруючими УПЦ Московського Патріархату і ходять на богослужіння виключно до цієї церкви, в той час, як попередні Президенти на свята відвідували храми різних конфесій. Але разом з тим,ми чуємо з виступів, що Президент і його команда є прихильниками духовного відродження України. У день Хрещення Русі глава держави заявив, що без віри неможливо побудувати сильної держави. Ми з цим повністю погоджуємося. Зрозуміло, що Україна – це дуже великий організм, а тому Президент чи Прем’єр не можуть проконтролювати усіх своїх підлеглих.
Тому подекуди трапляються випадки, коли представники влади на місцях мають недостатнє розуміння, що таке рівність конфесій. Така проблема є. І свідченням цього став нещодавній інцидент, коли наших вірних міліція не допускала до столиці, для участі у Богослужіннях з нагоди Хрещення Київської Русі, які проводила наша Церква. Тому, після цього випадку ми і звернулися до Президента із відповідною заявою для того, щоби влада звернула увагу на ці порушення і привела все у відповідність до чинного законодавства, яке визначає рівність конфесій. Проте сказати, що нова влада тисне на нашу Церкву я не можу.
За усіх Президентів Українська православна церква Київського патріархату завжди вибудовувала модель партнерських стосунків з владою на благо суспільства. Маю надію, що така практика буде і при нинішньому керівникові держави. Зі свого боку ми робимо для цього все можливе.
-Під час приїзду в Україну Патріарх Кирил мав можливість відслужити молебень в Софіївському Соборі, який є історичним заповідником. Чи не хочете Ви, на правах рівності конфесій, також скористатися такою нагодою?
-Ще з початку 90 років ми неодноразово зверталися з проханням передати Собор Святої Софії для проведення Богослужінь. Хоча би кілька разів на рік, адже саме цей Собор пов'язаний із рухом Православної Церкви за свою незалежність. Але на наші прохання держава постійно відмовляла, аргументуючи тим, що це може викликати міжконфесійні суперечки. Тому ми і не наполягали на своїх проханнях і вважаємо, що найкраще дочекатися, коли в Україні буде єдина Помісна Церква, і ворожнеча між конфесіями відпаде. Тоді, за погодженням з музеєм та науковцями, можна буде служити у Святій Софії.
Про те, що Патріарх Кирил буде проводити молебеньу Соборі, офіційно ніде не повідомлялося, і про це дізналися вже після події. Ми розуміємо, чому держава надала Патріарху Кирилу таку можливість. Однак якщо діяти за принципом рівності, то і нам має бути надане право на звершення молебня у Соборі Святої Софії в особливий для нашої Церкви час, ювілею або великого церковного свята. Сподіваюся, що влада нам не відмовить, як не відмовила Московському патріарху.
-Призначення Владики Димитрія (Рудюка) митрополитом Львівським та Сокальським – чому вибрали саме кандидатуру? Принаймні, після смерті Владики Андрія називалося ім’я Владики Євсевія?
-Обрання митрополита Димитрія було звершене на Священному Синоді. Обговорювалися різні кандидатури, але Синод дійшов висновку, що саме Владика Димитрій є найкращим кандидатом на Львівську кафедру. У Київському Патріархаті Львівська єпархія має важливе значення. Це велика і історична єпархія. У Львові є Православна Богословська академія. Тому призначити на цю кафедру треба було такого архиєрея, який має досвід, авторитет, зумів би не лише очолити єпархію, але й розвивати і активізувати її. Тому Синод і зупинився на кандидатурі Владика Димитрія, який є архиєреєм з 2000-го року, десять років був ректором Київської Православної Богословської Академії, провів успішну реформу духовної освіти, керував Переяслав-Хмельницькою і Бориспільською єпархією, виконував відповідальні загальноцерковні послухи. Окрім обрання на Львівську кафедру, владика Димитрій залишився головою Учбового комітету Київського Патріархату та постійним членом Священного Синоду УПЦ КП.
Що ж до владики Євсевія, то він є заслуженим архієреєм у Київському Патріархаті, очолює велику Рівненську єпархію нашої Церкви, є членом Священного Синоду. І на Священному Синоді Владика Євсевій голосував за обрання владики Димитрія митрополитом Львівським. Запевняю Вас, що ніякого протиріччя чи конфлікту тут немає.
-Ваша Святосте, щиро дякую за розмову.
-Дякую Вам і закликаю на Вас і читачів Боже благословення!
Розмовляв Іван Хас, Гал-інфо.
