Перший храм ПЦУ почали облаштовувати у прикордонному Новгороді-Сіверському, що на Чернігівщині
Тетяна Лось, Юлія Разумова
Вранці 18 квітня новгород-сіверці вийшли на суботник. Прибирають навколо приміщення, де раніше розміщувалась територіальна організація Українського товариства глухих.
Незабаром тут будуть проходити богослужіння. Правитиме священник Православної церкви України отець В’ячеслав.
"Я був Київського патріархату 18 років, а вже останні п’ять років я є священником ПЦУ. Це рішення свідоме. Бо природньо, і згідно з Апостольськими правилами, кожен народ має право мати свою помісну церкву", — розповідає отець В’ячеслав.
У прикордонному Новгороді-Сіверському — три храми. У всіх наразі служать священники УПЦ, яка, згідно з релігієзнавчою експертизою Держслужби з питань свободи совісті, є структурним підрозділом Російської православної церкви. У місті наразі є лише одна громада, яка належить до ПЦУ. Її юридичне оформлення завершили у січні цього року.
"Ми виборюємо і свою державність, і свою незалежність, так само і право на свою помісну церкву. Це, я вважаю, нормальним процесом, через який проходило багато народів світу", — каже отець В’ячеслав.
Приміщення, яке незабаром слугуватиме людям за храм, пустувало кілька років, розповідає голова релігійної ради ПЦУ в місті Віталій Кром.
"Постійно збиратись на вулиці не виходить, бо ще ж погодні умови є. Проїжджав повз, дивлюсь, воно стоїть. Думав, що воно там в середині в поганому стані, бо колись була там виконавча служба і воно горіло, а там зробили ремонт – воно нормальне".
Місцевий житель Михайло, який прийшов на толоку, каже: місце для храму обрали вдало.
"Думаю, для початку вибране вдале місце, щоб люди, йдучи до монастиря і проходячи Алею загиблим нашим воїнам, подумали: чи піти помолитися (паузи між словами повирізати частково і можна накрити відео з прибирання) за наших воїнів, чи за Кирила, який благословляє убивати наших хлопців".
Працює з граблями і історик Борис Домоцький. Саме його Віталій Кром називає засновником їхньої релігійної громади.
"Бо церква моя українська, охрещений у церкві українській, не в московській, у свій час, як Ісус Христос – у 32 роки. Маємо бути, має церква розвинутися. Тим більше поруч, поруч з чужою церквою – це цікаво. Хоча хотілося б мати храм, повноцінний храм. Все це від людей залежить. Не від влади, від людей", — розповідає Борис Домоцький.
Напередодні в приміщенні почали ремонтувати дах.
"Оце протікав дах. Переробили підлогу. Ще замінимо шифер. Тут добре. Є великий зал, він у нормальному стані", — каже Віталій Кром.
Найбільша зала з приблизним розміром 9 на 4 буде якраз для проведення богослужінь, показує Віталій Кром.
"Тут місця поки вистачить. Якщо буде людей багато, ми будемо дуже наполягати до інших патріархатів, щоб вони нам передали церкву якусь. У них людей не так і багато. Зважаючи на те, скільки людей прийшло на Великдень у нас і у них, то можна передати".
Чоловік розповідає: цьогоріч Великоднє богослужіння, яке отець В’ячеслав проводив просто в міському парку, відвідало до чотирьох сотень людей.
"Люди кажуть, що храм – це місце сили, намолене місце, їм треба сходити в храм. .. Храми бувають різні: і великі, і маленькі. Будемо тут збиратись, а потім у нас буде великий храм. Я пропоную людям з іншого патріархату до нас перейти".
Будівлю церковна громада отримала в тимчасове користування. Платитимуть орендну плату — п'ять тисяч гривень на місяць.
"У нас буде свій рахунок. Люди хочуть уже перераховувати гроші, якісь благодійні внески на розвиток церкви. Тобто за ці гроші будемо жити. Поки наша церква – це не політика. Це та церква, отого патріархату – це політика, і вона фінансується, явно, не прихожанами", — каже Віталій Кром.
