Початок Церковного року (Індикт) святкують сьогодні більшість Східних Церков

Індиктом у візантійській імперії називали початок щорічної сплати офіційного податку на державу. Враховуючи, що врожай збирали восени, то індикт припадав у більшості куточків імперії на вересень. З першого століття по Р.Х. за формальну дату початку індикту слугувало 23 вересня як час осіннього рівнодення та день народження римського імператора Августа. В V столітті по Р.Х. початок індикту зміщується на перше вересня, а після указу імператора Юстиніана 537-го року датувати усі документи відраховуючи від першого вересня – цей день починає міцно пов'язуватись з початком нового року.

Церква з IV століття приймає датування по індиктам і, найвірогідніше, тоді ж включає святкування Індикту в коло церковних пам'ятей. Саме тому, аж до початку другого тисячоліття датою святкування Індикту могло бути як 23-го, так і 1-го вересня.

Враховуючи, що Індикт головно пов'язаний зі сплатою податків, у центрі богословського осмислення цього свята є слова Писання: “Господь... послав мене благовістити вбогим, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господнього помилування» (Іс. 61:1-2 та Лк. 4:18-19). Обране для свята читання Євангелія від Луки підкреслює, що день Нового Року має стати днем прощення та відпущення усіх боргів, адже кожного разу “нині” має “збутись це писання”, через присутність серед вірних Ісуса Христа (Пор Лк. 4:21).

Довідка:

Саме слово індикт з лат. перекладається як «постанова», «оголошення». Так називали едикт римських імператорів, що з податковою метою наказував проводити в якийсь визначений час оцінку земельних маєтків громадян держави. З часом це слово почало позначати ще й період 15-річного циклу та день його початку. Згодом розширили сферу вживання слова «індикт» — не лише в фінансово-податкових цілях, але й для позначення різних дат громадянського життя. Цей фінансовий рік не сходився з астрономічним роком, що від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа, починався 1 січня.