Подорожуємо Україною. Дніпродзержинськ-Кам’янське: великі заводи і старовинні храми
«І чого ви їдете у Дніпродзержинськ? Я там триста разів була. Там же нічого немає», - запитувала нас у потязі жінка-лікар із Дніпра.
Та коли ми показали їй фотографію розкішного неоготичного костелу, якому понад сто років, вона здивовано сказала: «Ух ти, треба буде чоловіку сказати, щоб звозив туди».
Дійсно, Дніпродзержинськ, якому нещодавно повернули історичну назву Кам’янське, асоціюється з заводами і фабриками, і аж ніяк із старовинними храмами. Виявляється, не тільки серед нас – мешканців Західної України, а й серед тих, хто живе зовсім поряд. Та насправді місту є чим здивувати. І крім костелу (а в тих краях їх збереглося небагато) є тут є ще стара православна церква. І деякі симпатичні старовинні будиночки. І це впереміж із широкими проспектами, заводськими трубами і неохайною радянською забудовою.
Кам’янське здивувало мене. Це місто важко означити кількома словами, надто воно сумбурне. На одній із центральних площ міста на височенному постаменті стоїть оголений Прометей (до речі, він є символом міста і зображений на його гербі). Праворуч – помпезна держустанова радянських часів, ліворуч – страшно обшарпаний, аж чорний житловий панельний будинок, а навпроти пам’ятника – закинута стара кам’яниця.
Пам'ятник Прометею у центрі міста.
Якщо пройти кілька десятків метрів, ми потрапляємо на іншу площу, де з одного боку стоїть симпатична сторічна церква, щоправда, вид на неї закривають якість старі хати, а з іншого – гібрид-театр. До старовинного будиночку прибудована велика прямокутна будівля. І якщо сам театр ніжно-зеленого кольору, то стіна, що виходить на площу, – яскраво-червона. На ній зображені сюжетні мотиви, але такий контраст кольорів…
У центрі міста.
Ще біля церкви ми зустріли жебраків ну дуже обшарпаного вигляду. Один запевняв, що три дні не їв, хоча було видно, що пив він зовсім нещодавно. Інший був подорожнім і йому треба було купити пиріжок…
Але завдяки костелу Святого Миколая, який ховався зовсім неподалік серед напівзруйнованих будинків, я пробачила Кам’янському усю його негармонійність. Як на мене, храм просто розкішний, від нього віє спокоєм і терпінням, хоча доля його була не легка…
Костел — окраса Кам'янського
Костел Святого Миколая збудований у Кам’янському наприкінці ХІХ століття для общини польських робітників, яких тоді, в царські часи, запросили у місто, що проходило період бурхливої індустріалізації. До речі, навколо костелу збереглися або частково збереглися симпатичні будинки із такої ж цегли. Вочевидь, тут і жила польська община. Тоді католицька община Кам’янського нараховувала сім тисяч прихожан.
Костел у Кам'янському збудований для католиків, що працювали на металургійному заводі.
Долучився до будівництва Ігнатій Ясюкович – поляк, директор-розпорядник металургійного заводу. Він взагалі дбав про розвиток міста, розбудовував його квартали та спорудив церкву для православних робітників (про неї згодом).
Костел у Кам’янському збудований у неготичному стилі, у плані він має форму латинського хреста. Дві його 30-метрові вежі, увінчані гострими шпилями, вражають своєю красою і величчю.
Храм прикрашають дві 30-метрові вежі.
Та не довго місцеві католики ходили у храм на меси. У 1929 році більшовики закрили костел, а місцевого священика Якова Розенбаха відправили на Соловки, де згодом розстріляли. Тим не менш, можна сказати, що костелу пощастило. Адже його не зруйнували і навіть не збили прекрасні вежі, а лишень влаштували у ньому військкомат. За німецької окупації тут була конюшня, згодом філіал університету марксизму-ленінізму, меблевий склад та інші організації. На старих фотографіях, що висять на стенді біля храму, видно, що центрального входу у храм була прибудова квадратна споруда. Але коли у 1990-х храм почали відновлювати і зруйнували цю прибудову, виявилося, що оздоблення фасаду збереглося.
Костел оточують напівзруйновані будинки.
До речі, порятунком костелу і поверненням його віруючим зайнялася ініціативна група, у складі якої не було жодного католика. Завдяки Ніні Циганок, Олені Фесун, Михайлу Васильєву і Олександру Слоневському храм повернули католикам.
У 2000 році сюди приїхали капуцини, які нині опікуються костелом Святого Миколая. При костелі діють творча студія та студії з вивчення польської та англійської мов.
Шевченко з короткими ногами.
Церква у неоруському стилі
Також варто згадати про православну церкву, яка теж названа на честь Святого Миколая. Збудована вона у ті ж часи, що і костел, на кошти місцевих робітників та Дніпровського металургійного заводу.
Перед собором Святого Миколая одноповерхова забудова.
Церква Святого Миколая у Кам’янському збудована у неоруському стилі, вона має багатий декор, який повністю виконаний за допомогою цегли. У 1902 році до собору прибудували високу дзвіницю.
У червоний колір храм пофарбували у наші дні.
У радянські часи церкві пощастило більше, адже тут розмістився краєзнавчий музей.
Цікаво, що в яскравий червоний колір, який ми бачимо зараз, церкву пофарбували у 1980-90-х роках. Первісно вона, збудована із жовтої цегли, не була пофарбована.
Про театр і дивні речі
Місцевий театр також має давню історію. Виник він у 1900 році як Народна Аудиторія. Заклад містив театр, клуб, лекторій, театральні робітничі гуртки. Первісно будівля театру з двома башточками виглядала досить симпатично. Але згодом театр розширили, та прибудову спорудили, не дотримуючись початкового стилю.
Так театр у Кам'янському виглядає з одного боку...
...а так з іншого.
Містом варто погуляти. Не зважаючи на суміш різних епох (а може, і завдяки цьому), воно має свою атмосферу. І ти ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом: будинок початку ХХ століття, помпезний радянський ампір, стара церква, закинута хатинка, обклеєна оголошеннями, сучасний торговий центр, пам’ятник знак «Перший камінь капіталізму» чи величезний надпис на стіні «Харе бухать!»
Такий він Дніпродзржинськ чи то Кам’янське, дивний, дивовижний і душевний.
У Кам'янському зустрічаються патріотичні графіті і вірші на стінах.
Перший камінь у цитадель капіталізму у Дніпродзержинську. Такого оригінального пам'ятника я ще не бачила.
Читайте також: Дніпродзержинськ: місто, в якому є душа
Ксенія ЖУЖА
