Їх називають метафорично – «сіль землі». Іншими словами – ченці, монахи, богопосвячені особи. Саме на них цьогоріч звернула увагу Католицька Церква, коли проголосила 2010 рік роком священства із акцентом на богопосвяченому служінні. Тому хотілося б роздумати над тим, як нині сприймають людей, які в убожестві, чистоті і послусі прирекли служити Богу і Церкві.

В сучасному світі по-різному дивляться на монашество. Одні вважають ченців та черниць невдахами, які не змогли відповідно зреалізувати себе в житті, зазнали фіаско в певних справах; другі думають, що теперішні монахи знайшли в монастирях місце спокою для того, щоб не займатися світськими справами; треті бачать в монахах і монахинях тих, які раніше пережили «нещасливе кохання». Заперечити такі стереотипи повністю не вдасться, оскільки й такі мотиви цілком можливі у частини монашества. Ніхто, як то кажуть, не залізе комусь в душу. Проте до формування таких поглядів спричиняються також мас-медіа, які, якщо й порушують тему чернечого життя, то шукають там передусім негатив і сенсацію, а світла сторона залишається «поза кадром».

Рідко сьогодні в нашому суспільстві можна почути те, що хтось відчув у своїй душі покликання і тому віддалився від світу, живе справами духовними: ревно молиться, правильно виконує правила монашого статуту, допомагає іншим на їхній дорозі спасіння, реалізовує таланти, даровані Богом, у монашому стані та ін. Адже цього не те, що не помічають, а не хочуть бачити. Люди, мислячи стереотипами, створеними  суспільством, насправді не знають правил і особливостей монастирського життя. Їхні знання про монашество здебільшого є поверховими. Тому й оцінки та судження про ченців і черниць бувають упередженими.

Мені можуть навести масу прикладів того, як ніби то особи, які мали покликання і дотримувалися обітів, через деякий час вийшли з монастиря і в світському житті втратили усю колишню духовну харизму. На жаль, теж знаю таких. Та все ж  бачив світлий приклад тих, які колись були ісповідниками віри, перейшли горнило концтаборів і дожили до глибокої старості у молитві і послусі своїм настоятелям. Мав нагоду співпрацювати з тими, які з ранньої молодості прийняли монаший стан і по сьогодні йдуть тією дорогою, яку обрали самостійно…

Подивімося на монашество в цей рік священства із акцентом на богопосвяченому служінні не як на дивакуватих людей, що мовби втекли від житейської суєти. Спробуймо побачити в служінні ченців і черниць різних Чинів і Згромаджень світло серед темряви світу цього. Навіть якщо нам впаде у вічі негативний приклад богопосвяченого стану, не робімо передчасних висновків, що вони «всі такі» (часто цей шаблон ми використовуємо для характеристики інших груп людей, об’єднаних різними ознаками). Зрештою, підтримаймо тих, які хочуть спробувати себе на такій дорозі, бо, можливо, вони є й тими вибраними серед великої кількості покликаних…