Колонка Тетяни Деркач

Покоління «альфа» та церковна стратегія: хто кого?

30 червня, 09:00
Покоління «альфа» та церковна стратегія: хто кого? - фото 1
Джерело: rodyna.org.ua
З року в рік, зі століття в століття, з тисячоліття в тисячоліття повторюється конфлікт батьків та дітей. Старше покоління лає молодь, молодь скептично ставиться до досвіду та цінностей «предків». Поява кожного нового «не такого» покоління збурює дискусії про «кінець часів». Мовляв, дійшли до ручки, гірше вже не буде.

«Ця молодь зіпсута до глибини душі. Молоді люди підступні і недбайливі. Ніколи вони не будуть схожими на молодь минулих часів. Молоде покоління сьогоднішнього дня не зуміє зберегти нашу культуру» (Вавилон, напис на глиняному горщику, 3 тис. до н.е.).

«Я втратив будь-яку надію щодо майбутнього нашої країни, якщо нинішня молодь візьме в свої руки кермо влади. Бо ця молодь нестерпна, просто жахлива» (Гесіод, 720 рік до н.е.).

«Нинішня молодь звикла до розкоші, вона відрізняється поганими манерами, зневажає авторитети, не поважає старших, діти сперечаються з дорослими, жадібно ковтають їжу, знущаються з вчителів» (Сократ, V ст. до н.е.).

При цьому традиційно діти вважаються найвищою соціальною цінністю. Тому Церква опікувалась людиною від самого її народження – з однією метою: передати дитині свій консервативний, а значить, типовий духовний досвід. І багато століть ця передача «від діда-прадіда» непогано працювала. Апелювання до «віри прабатьків» як до авторитетного джерела мало певний ефект. Але сьогодні проповідники — від церковних журналістів і до єпископів — сходяться в тому, що такого бездуховного покоління, що росте, не було і за часів Вавилону.

Це логічно, якщо вважати, що церковна педагогіка не може виходити за межі заяложеного формату «я сказав – а ти мовчки слухай і повторюй» або «не ти створював – не тобі і змінювати». Ні, часи репресивного воцерковлення та однотипової «репринтної» педагогіки минули. Як минає і час класичної «двовимірної» проповіді. Ласкаво просимо – у нас народилось «покоління альфа». Покоління, якому вже буде замало формату 3D, яке не бажає бути ксерокопією своїх батьків. І тут виникає побоювання, що традиційна Церква, її фіксована педагогічна практика, етика та естетика не впораються з цією «жахливою, нестерпною молоддю».

Займатися футурологією – невдячна справа. А соціально-церковною – взагалі надто ризиковано. Але краще поставити питання та помилитись в прогнозах, аніж зробити вигляд, що все якось розсмокчиться само собою.

Покоління «альфа» – хто вони?

Покоління «альфа» (iGeneration) – діти, що народились умовно після 2010 року. Це ті, з якими доведеться працювати найближчі 15 років. Чому саме цей рік? Тому що тоді з’явились Instagram та iPad, що визначило головний напрямок спілкування та самовираження. Не хочу переказувати всю теорію поколінь, але, за моїми спостереженнями, вона довела свою працездатність. Хоча останнім часом науковці-соціологи починають піддавати сумніву надто однотипну систематизацію такої великої кількості людей. Але вже на даний момент існують перші «заміри», які роблять…маркетологи, в першу чергу на підставі опитувань батьків. Їм треба розуміти, як і що буде добре продаватись через 5-10 років, щоб бізнес міг планувати свою стратегію.

Перша реакція консерваторів, які спостерігають за поточним життям «альфи»: «Все йде до кінця світу, повертаємось в часи неандертальців, діти тупіють на очах». Класика жанру: раніше і небо було блакитніше, і трава зеленіша, і люди більш духовні, освічені та інтелектуальні. Але це не більш ніж встромлювання голови в пісок архаїки.

Це покоління гаджетів, яке, здається, народилось з планшетом в руці, а в 2-3 роки вже вміє за їхньою допомогою дистанційно збивати супутники Сатурна. Людям, які ще пам’ятають телевізори без пультів, може здатись, що «альфа» — це лише додатки до гаджетів, які, своєю чергою, вже налаштовані виробниками на управління людиною – її емоціями, бажаннями, потребами. Але це надто примітивний погляд. Спробую дуже коротко окреслити точки розриву між «альфа» та Церквою, як я їх бачу.

Інформація

«Альфа» — інформофаги, які поглинають інформацію як повітря. Діти дивляться контент, який самі створюють. Цінується культура DIY (Do It Yourself) – а отже, потреба в професіоналах-користувачах додатків знижується. Більш за все наріканням піддається зміст контенту, який часто нам здається просто безглуздим (примітивний дитячий ролік «Baby shark» на ютубі набрав більше 5 млрд переглядів). Але формат «що бачу, про те й співаю» матиме популярність у «альфа».

«Альфа» без упередження комбінує формати, техніки, естетику, героїв та сюжети. Для їхнього сприйняття поєднання в одному коміксі житій святих отців та пригод людини-паука буде абсолютно доречним. Чи погодиться Церква на таку «вульгаризацію» заради завоювання уваги «альфи»? На даний момент – сумніваюсь.

Багато інформації для «альфа» не означає її всеїдності. Це буде покоління, яке, з одного боку, звикло до того, що на підставі їхніх зафіксованих уподобань алгоритми будуть підкидати однотипну інформацію (як нинішня реклама відслідковує лінки користувачів інтернету). Тобто, вони будуть конструювати свою власну реальність виходячи з індивідуальних потреб та інтересів. З іншого боку, вони не люблять спаму: вірусній рекламі доведеться ставати більш інтерактивною.

Для «альфа» віртуальний та реальний світ зіллються в один (нагадаю, що віртуальна та онлайн реальність – не одне й те саме). Те, що на екрані, буде сприйматись як реальність – завдяки технології доповненої реальності (AR). Людина впустить виробників у свій інтимний світ. Вже зараз великі брендові компанії випускають додатки для гаджетів, де можна «примірити» на себе косметику або одяг, не виходячи з дому, побачити, як виглядають меблі в домашньому інтер’єрі користувача. Дуже вдалий час «оживити» Біблію, як це вже робиться для дітей. І якщо це не зробить Церква – за неї все зроблять інші, які візуалізують «альфі» те, що їм комерційно або ідеологічно потрібно.

При цьому побоювання, що соціальне спілкування буде симулякром через використання різного роду ілюзій, масок, аватарів, не виправдане: у «альфи» на факт-чекінг буде уходити набагато менше часу, аніж у нас сьогодні. Ці діти будуть вичисляти ботів буквально на стадії їх виникнення. Що з цим робити Церкві? Хоча пандемія коронавірусу примусила використовувати дистанційні засоби спілкування, щоб залишатись в контакті з прихожанами, насправді їхня ефективність дуже низка. Це тільки засіб підтримувати свою присутність в інформаційному просторі. Причому варіативність присутності дуже велика – від проведення онлайн-причастя до демонстративного порушення карантину та потрапляння в рубрику «Скандали» світських ЗМІ. Але смію припустити, що «альфа» не сприйматимуть як дистанційного спілкування з Церквою, так і традиційного ієрархічно-орієнтованого. Вони потребуватимуть діалогу зі священником та індивідуального підходу.

Дослідники відзначають, що у «альфа» є проблема з тривалістю концентрації. Їм достатньо кількох секунд, щоб визначити, чи цікавий їм запропонований контент, і не витрачають час на нецікаве. Але якщо контент зацікавив, «альфа» довше його переглядають, аніж батьки. Які в цих умовах перспективи розвитку богословської науки через 20 років, чи зміниться словниковий запас та понятійний апарат богослів’я, чи потрібно буде змінювати формати його викладання – не може передбачити ніхто.

Цінності

Цінності для «альфи» виходять на перший план. Їх цікавитимуть не інституції та статус, а цінності, способи мислення та життя. Лише розділяючи чиїсь цінності, вони будуть наслідувати приклади. Церква регулярно декларує, що притримується так званих «традиційних цінностей», але по факту ці цінності більшою мірою стосуються фізіології людини. Це не зовсім те, що матиме значення для «альфи». На яких етичних засадах вони ростимуть, поки незрозуміло. Але поки суспільні норми та мораль сформовано більш консервативними поколіннями, можна сподіватись на передбачуваність ситуації.

Буде цінуватись емоційний інтелект, тоді як механічні навички не будуть мати такої важливості – все робитимуть прилади-роботи-додатки-гаджети. Можна з певною долею ймовірності передбачити, що примушення до безглуздої або важкої механічної роботи чи ручної праці задля здобуття смирення, як це практикується в сучасних монастирях, відійде в минуле. Саджати капусту корінням доверху ніхто не стане, якщо це не сприйматиметься прикольним челенджем.

Потяг до самовираження, індивідуальності створить проблему також для інституту старців-гуру, які вимагають від вірян не довіряти своєму мозку. Віддавати свою волю старцю-наставнику вважатиметься безглуздістю. Не буде розділення на поведінку в храмі та житті. «Альфі» важлива репутація та щирість, а не театральна гра високодуховних наставників. Це може викликати різке розчарування реальним способом життя віруючих та церковнослужителів.

Трансформується система освіти. «Альфа» не будуть витрачати час на традиційну вищу освіту. Це прагматики, які не відноситимуться до роботи консервативно. Це може створити проблеми для корпоративної культури та лояльності, і церковної – не в останню чергу.

Монокультурність програє битву за мізки «альфа». Але для консервативного середовища неадаптивне запровадження різноманіття матиме більше ризиків, аніж переваг. Чи готова буде Церква до застосування політрадиційної моделі в рамках кожної помісної структури?

Єрархічність

Знижуватиметься вкорінення в батьківські (а тим більше прабатьківські) культурні рефлекси. Батьки вже не в змозі передавати свій операційний досвід та вимушені користуватись технічною допомогою 10-річних чад. В Церкві ж педагогіка побудована консервативно, наставники не готові переймати досвід мирян молодшого віку та навіть підлаштовувати під них свою діяльність. Через деякий час може проявитись сильний віковий та ментальний розрив між традиційним «сивобородим» єпископатом та «альфа», для яких сивобородість – скоріше мінус, аніж плюс. Проблема: омолоджувати єпископат – це загроза отримання емоційно незрілих людей, віддавати перевагу віковому єпископату, народженому після ІІ Світової війни – збільшувати розрив з молоддю.

Для Церкви це означатиме загрозу для патріархальних стосунків. Алергія «альфи» до формальностей та умовностей, доцільність яких не можна довести аргументовано, призведе до проблем з субординацією. Проблема ще й в тому, що церковний дискурс визначає чернецтво, більшість з якого не має досвіду побутового спілкування з дітьми.

Світосприйняття

Через наростаючу секуляризацію «альфа» буде виховуватись релігіо-індиферентними батьками. Відповідно, і формуватиметься це покоління не Церквою – вона отримає його вже в готовому вигляді.

«Альфа» мають певну недовіру до «стилізованого», «відтюнінгованого», «безконфліктного» інформаційного контенту, вилизаних житій святих. Цікавить побутове життя як воно є. Це покоління вимагатиме інклюзивний діалог, тому традиційні освітні методи «вчитель говорить – учень мовчки слухає» втрачають ефективність. Примушення та залякування (особливо пеклом) не працюватиме, потрібні додаткові формати мотивацій та зацікавленості.

Дослідники помітили в «альфи» потяг до синкретичної містики, її захоплюють різного роду челенджі типу нетсталкінга. Не хочу лякати, але полювання за покемонами в храмі може з інциденту перетворитись на захопливий челендж. Краще до цього бути готовими.

Дуже популярний такий відеоформат як анпакінг – розпаковування та перевірка покупок або подарунків на камеру. Це можна добре використати для популяризації християнської літератури «від першої особи» — цінуватимуться такі формати як огляд, власне враження, рецензія. Але це вимагатиме нових підходів до якості християнського контенту.

«Альфа» вчаться жити екологічно (згадаймо Грету Тунберг, яка ще належить до покоління Z, але вже є першопрохідцем). Гуманістичні ідеї будуть частиною способу мислення і будуть відірвані від церковного контексту.

Припускається, що це покоління буде менш агресивним. А отже, йому будуть незрозумілі гучні протестні акції «за відстоювання традиційних цінностей» або «істинної віри». Концепція національного патріотизму теж потребуватиме серйозної трансформації, якщо не хоче зникнути.

Матеріальний світ

Альфі буде важливіше інформація, аніж погоня за матеріальними цінностями. Право власності може також бути поставлене під сумнів. Розвиток шерінгової економіки може значно зменшити напруження боротьби за власність над «святими місцями», в тому числі храмами. Навіщо будувати храм, якщо можна просто орендувати приміщення. Взагалі підтримка релігійних конфліктів, особливо штучно інспірованих, буде їм незрозуміла.

У читача може виникнути абсолютно логічне питання: що можна знати про покоління, кому зараз 5-10 років? Це ж діти, які не можуть до кінця розібратись зі своїми потребами, бажаннями та самосприйняттям. От нехай виростуть, тоді, мовляв, і подивимось. Але поки ми будемо чекати дорослих «альфа», вони вже будуть сформовані – і не церквою, не релігією, не «традиційними цінностями». А маркетологами, консультантами, соціологами. А нам знов залишиться лише скиглити про суспільство бездумного споживання і нестерпну жахливу молодь.

Останні колонки