“Покрова-воїтелька” і російський дух

“Усе життя боровся великий князь Андрій проти ворожнечі та роз'єднаності своєї землі. Свято вірив, що покров Богородиці захистить Русь”, — писали минулого року з нагоди свята Покрови Богородиці на офіційному сайті Свято-Покровської Голосіївської пустині УПЦ МП в Києві. Великий князь Андрій – це про небораку заліського, т.зв. “Боголюбського”, який у 1169 році напав був на Київ, пограбував та понищив його не згірш орди. Утім саме його Російська Православна Церква називає засновником свята Покрови. “Саме наша країна, Свята Русь, прийняла з старих рук тисячолітньої Візантійської імперії світоч Православ'я і понесла крізь віки далі, назвавши свою столицю Москву Третім Римом”, — оспівує сайт “пустині” країну-агресорку у контексті свята Покрови. Так-так, “наша країна” у 2024 році для насельників київського “монастиря” — це та, яка за столицю має Москву. Хоча Церква, до якої він належить, домагається, аби в її назві було залишене слово “українська”. Якими ж є уявлення про свято Покрови у цій церкві? Розберімося!

“Видіння” Боголюбського

За версією російських ідеологів, свято Покрови – унікально-російське, його немає більше ніде в світі. Встановив його буцімто Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський – син засновника Москви Юрія Долгорукого, відповідно, онук Великого Київського князя Володимира Мономаха. Його придворний єпископ, мовляв, запровадив це свято без дозволу Київського митрополита. І таким чином засвідчив вихід Андрієвого князівства з підпорядкування столиці Русі. Свято Покрови “боголюбивий” запровадив мовляв, тому, що вважав своїм небесним покровителем Андрія Юродивого, якому явилася у видінні Божа Матір у Влахернському храмі у Царгороді.

Проте вчені припускають, що свято Покрови поширив вже дід буйномстивого молодика – мудрий і поміркований Володимир Мономах. Саме він є автором зафіксованої в літописі молитви, в якій кілька разів згадується Покров Богородиці: “Надіє і покрове мій, не зневаж мене, благословенна! Тебе бо маючи за помічницю в печалі, і в болісті, і од усяких зол, я славлю тебе, преоспівана!”. І будував у Київській державі церкви на пошану Богородиці.

Блискучий агіолог – дослідник житій святих – архиєпископ Владимирський Сергій (Спасскій), проштудіювавши купу документів, у 1890-тих дійшов висновку, що свято було запроваджене в Києві на межі XI–XII століть. Тоді ж у Києві були встановлені й інші найдавніші руські свята, згадані у всіх відомих списках Прологу – своєрідного календаря церковних подій. Свято Покрови завжди згадується разом із цими київськими святами.

“Галицька Покрова”

Про автентичність старокиївського свята Покрови та про спадкоємність його традиції від Візантії може свідчити й ікона з Галичини, яку ще називають “Галицька Покрова”. Її привіз до Києва із експедиції мистецтвознавець та етнограф Данило Щербаківський у 1914 році. Зараз вона зберігається в Національному художньому музеї України. Щербаківський, оглянувши, датував її тоді XIV століттям. Ретельне дослідження ікони здійснив мистецтвознавець та реставратор Микола Перцев у Ленінграді. За конкретними ознаками він визначив час її створення як “домонгольський”. Згодом в Ермітажі здійснили палеографічний аналіз ікони, який засвідчив, що це сталося не пізніше, ніж у першій половині XIII століття. Українська мистецтвознавиця Людмила Міляєва зазначала, що ікона з Галичини “близька богородичного культу влахернського храму”. Припускали, що вона є оригіналом або копією образу, створеного у Візантії або ж у Києві. Можливо, її вивезли з Києва на Галичину, рятуючись від ординської окупації. Врешті, найбільш точний радіовуглецевий аналіз встановив час її створення як другу половину ХІ століття.

Мати Милосердя

У добу постмонгольського відродження в українській іконі Покрови поєдналися дві традиції – східна і західна. У східній, православній, традиції – триярусна і зображує влахернське чудо, побачене Андрієм Блаженним. У верхньому ярусі – Богородиця з янголами, вона покриває омофором тих, хто внизу. Серед людей у храмі є Роман Солодкоспівець із сувоєм – нібито автор акафісту Богородиці. Його пам’ять греки відзначають 1 жовтня. Саме з його історією пов’язують грецьке богородичне свято, яке мало свій вплив і на давньоукраїнське.

У західній традиції Діва Марія стоїть на землі, а обабіч її – люди. Вона вкриває їх своїм плащем чи накидкою – мафорієм. Цей тип ікони близько XV століття поширився з Італії по всій Європі, відповідно, й на теренах України. Він називається “Мати милосердя”. Іконописці створювали такі образи для різних груп суспільства – ремісничих цехів та купецьких гільдій.

До такого типу належать розкішні барокові образи “Козацька Покрова”, де під захистом Богородиці бачимо архиєреїв української Церкви, козацьку старшину, пишно вбраних городян. На одній з них навіть впізнаємо гетьмана Богдана Хмельницького.

Із Влахерн – до Києва

Одне з перших автентичних на теренах Московщини зображень Богоматері розміщене на західних воротах собору Різдва Богородиці в Суздалі. Цей собор на початку XIII століття побудував єпископ Владимирський Симон – постриженик Києво-Печерського монастиря і один з авторів Києво-Печерського патерика. Отож суздальський храм – майже копія Успенського собору Київської лаври.

Успенський собор, за легендою з Києво-Печерського патерика, надихнула побудувати сама Богородиця. Вона покликала чотирьох зодчих до Влахернського храму (того, де сталося диво з Покровом), дала їм напрестольну ікону для майбутнього собору, а також золото, аби вручили це засновникам печерського монастиря преподобним Антонію і Феодосію. І це сталося в середині ХІ століття.

Як зазначає історик-медієвіст Володимир Александрович, київський культ Покрови поширився у Пскові та Новгороді, а згодом – і на Московщині. А от звичка пов’язувати свято Покрови з суздальським князем Андрієм сформувалася приблизно в середині XVIII століття, коли Російська Православна Церква канонізувала Боголюбського.

Покровські ікони в Росії однотипні. Зазначається, що іконографія сюжету завершилася у так званих “володимиро-суздальському” й “новгородському” варіантах. Можна припустити, що вони не є автентичними, так як прямих зв’язків із Константинополем, відповідно, матір’ю-Церквою ці князівства не мали. Угорі на іконі – Богородиця з “платом”, внизу – люди, серед яких святий Роман із сувоєм. До речі, сувій у його руках також пов’язаний з Богородицею. Відповідно до Житія святого, він спочатку не вмів співати і це інші знали, а він дуже хотів — все таки диякон має гарно співати. І йому уві сні йому з’явилася Богородиця, простягнула сувій і наказала з’їсти. А наступного дня всі присутні в храмі були вражені красою його співу.

Богиня кривавих перемог

Можливо, знакову для Московії церкву на річці Нерлі у Володимиро-Суздальському князівстві назвали Покровською також десь у той час. А доти вона була на честь іншого богородичного свята. За легендою, її збудував Андрій Боголюбський у 1165 році на згадку про свого старшого сина Ізяслава. Син помер від ран після переможного походу майбутніх московитів проти волзьких булгар.

А от собор на Красній площі в Москві будували вже як Покровський. Хоча ця барвиста церква відома як “Собор Васілія Блаженного”. Його велів поставити Іван Грозний після завоювання Казані у 1552. Казали, що штурм столиці Казанського ханства розпочався саме на Покрову – 1 жовтня. Цей собор росіяни вважають “воїнським храмом”. Вісім великих куполів означають “вісім перемог російської зброї”.

Загалом, у російській релігійно-державній ідеології образ Покрову Пресвятої Богородиці використовують для навіювання тези про “богообраність”, “непомильність” та “непереможність” російської держави.

Переможні дати в російській військовій історії прив'язані до свята Покрови:

• Уже згадуване взяття Казані (1552), що сталося на Покрову.
• Смутний час (1612), коли дружина Димитрія Пожарського витіснила поляків із Москви, несучи список Казанської ікони, яку згодом назвали “російським Покровом”.
• Полтавська битва (1709): Петро I, мовляв, молився перед Казанською іконою, після чого переміг українців і шведів.
• Перемога під Кінбурном (1787): Граф Суворов, знаючи, що 1 жовтня — Покрова, терпляче молився на літургії, аж поки турки підступили ледь не до самого храму та зрештою переміг.
• Середземноморський похід Ушакова (1798): розпочався на Покрову взяттям острова Цериго, а російські солдати увійшли до Риму “якраз до Покрови”.
• Взяття Ерівані (1827): Місто-фортеця Ерівані (нині Єреван) було взято 1 жовтня 1827 року, після чого вірменська громада буцімто дякувала “людинолюбній московській нації”.

Посвячення й Покров

За російськими казками, Петро І, помолившись до ікони і розбивши україно-шведське військо під Полтавою, послав на Січ три полки убивць і грабіжників, які вщент зруйнували будівлі та пограбували Покровську церкву. Адже, в українців Покрова якась не така, не пахне “русскім духом”.

Про це писав Тарас Шевченко у поемі “Іржавець”:

“Пішла орда по курінях
Зброю відбирати,
А московська вся старшина
Церкву обдирати.
Брали срібло, брали злото,
Ще й воскові свічі…”

У 1775-му цариця Катерина ІІ знову наслала на Січ розбійників – майже 70 тисяч. Найперше пограбували багату січову Покровську церкву. Проте січову ікону Покрови козаки врятували. До речі, у ній поєдналися уже згадувані дві традиції зображень Діви Марії – східна і західна: Богородиця розміщена у верхньому ярусі, а внизу – козаки.

В Україні уявлення про Покрову, або ж Милосердну Матір, є загальноєвропейськими і базуються на посвяченні Богові і Марії – як особистому, так і громади чи цілої країни. Перші акти посвячення європейських міст і регіонів датуються щонайменше IX століттям. Посвячення Києва і всієї Руси здійснив Великий Київський князь Ярослав Мудрий, збудувавши церкву Благовіщення на Золотих Воротах.

Жемчужний кокошнік і золотий подзатильник

В українців на домашніх божниках часто був образ Покрови – поряд зі Спасителем та Дівою Марією з Немовлям, святим Миколаєм та Юрієм-Змієборцем. Їх малювали на дошках, а також на склі. Бо цей образ близький і зрозумілий українцям.

Чи поширені були хатні народні ікони Покрови на Московії? Мистецтвознавиця, дослідниця іконопису Ірина Бусєва-Давидова каже, що в Росії народна ікона лише нещодавно стала об’єктом досліджень. Проте перелік улюблених сюжетів “дєрєвєнської” ікони вже склали: “Нікола Чудотворець”, “полниці”, Флор і Лавр, Власій, Георгій, Ілля Пророк, архангел Михаїл і Параскева – Покрови серед них немає.

Утім є народні традиції до свята і уявлення про Покрову. Цей празник там називали по-різному: Покров день, Перше зазим’я, Свадєбник, Засідки, Обсичанє, День Романа Сладкопєвца, Покров-Батюшка. Дівчата примовляли: “Покров-батюшка, покрой землю снежком, а меня женишком”. Або так: “Покров пресвятая Богородица! Покрой мою победную головку жемчужным кокошником, золотым подзатыльничком!”.

Доки “Росія буде непереможною”?

Якісь відверто дохристиянські “народні” уявлення бачимо і в проповідях головного “стейкхолдера” російської ідеології на сьогодні – Патріарха Кіріла (Гундяєва). “Цариця Небесна покрила покровом землю нашу російську, церкву нашу, та й усіх християн. Це було ясно з того видіння, що лежить в основі свята”, — заявляв з амвону Кіріл 14 жовтня 2024 року. “Доказом опіки Богородиці є участь її в житті нашої країни, в історії нашої країни, — не змигнувши оком, наголошував духовний лідер країни-агресорки. – І доки буде зберігатися оцей зв’язок народу нашого з Пресвятою Богородицею, доти Росія буде непереможною”.

Щороку в проповідях 14 жовтня Патріарх Кирил насаджує уявлення про Покрову як символ військової перемоги та російської державності. Він заявляє, що “Цариця Небесна покрила покровом землю нашу російську, церкву нашу”. Називає Богородицю “воїтелькою” та “вождем”. У 2022 році він просив Царицю Небесну, щоб вона простягла над росіянами “свій державний покров” і дарувала перемогу над тими, хто мріє зруйнувати та підкорити Росію.

Батюшки “Української Православної Церкви”, як частини РПЦ, невільні від таких настанов та просочують пан-російським світоглядом свою численну паству. Вони не публікують своїх проповідей у загальний доступ, утім тихою сапою, десятиліттями навіюють ці погляди кожен у своєму храмі. Єдине, митрополит Павло Лебідь у 2019 році записав свою проповідь на відео. На той час уже кілька років 14 жовтня Україна відзначала День захисників. Ламаною російською мовою “Паша-мерседес” протиставляв національну ідею вірі: “Є люди, які думають, що це покров якихось національних ідей – нічого подібного. Це Покров віри і віруючих людей”. Звісно! Ідеологія “дєржавної Покрови-воїтельки” — це віра, а от національний захист від цієї язичницької богині – то вже “єрєсь”.

Концепт свята Покрови в українців і росіян справді радикально відрізняється. Російський празник є, по суті, убивчим для українців, а то і для всього людства. Адже він просочений ідеєю завойовницьких перемог і безкарності за всі злочини: бо “З ними Богородиця”.

Ця публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Історична пам'ять VS русскій мір".