ПОВЕРНУТИ МАЙНО УГКЦ – МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ? 

10 простих ефективних кроків...

ХХ століття було жахливим для всього українського народу. Різні злодюги, придумавши собі фейкові ідеології та, задурманивши навіть буцім-то великих наукових осіб та українських світил (зокрема, Грушевський та Винниченко були «заражені ідейною бацилою соціалізму»), створили державницькі лади, а на практиці, заснували інституції, що паразитували на праці інших людей та жили за рахунок праці інших. Після втрати Київської Русі, різні феодали зі Сходу і Заходу, скориставшись тимчасовим історичним послабленням українців, захопили Україну, розділивши її на кілька частин. Вся їхня політика, від релігійної до політичної  - це були інституції, що мали нічого спільного з християнським вченням: панщина, закріпачення, полонізація, русифікація, угорнизація, навіть румунізація чи словакізація. В чому вони полягали? Перш за все, це знищити українську аристократію, боярів, середній клас, або створити умови, щоб вони зреклися українства та своєї історичної пам’яті. Багатьом це вдалося. Даний наступ був на всі народні та суспільні інституції, включно з освітою та Церквою. Церква була тою інституцією, що до останнього подиху провадила народ до визволення. Чимало представників духовенства були мучениками за права та свободи свого народу. Хоча, якщо розглядати з  історії людства, це був природній процес: різні устрої, що накладалися на одну і ту ж територію, то один з них мав би зникнути.

Проте найбільшого удару наша Церква отримала в першій половині ХХ століття.

Комуністичний режим розумів, що незалежна Церква навчає свій народ згідно заповідей, а тому це було невигідно та створювало їм перешкоди, щоб «баламутити» народ різними ідеологіями.

Усі ідеологи мають завдання послабити свободу народу думати своєю головою та вживають природнє почуття віри людини, щоб довіряла різним їхнім ідеологіям, інакше вони не зможуть заснувати ті інституції, щоб самі і панували.

Зруйнувати інфраструктуру Церкву – це мати змогу якнайдовше панувати над людьми.

Царизм постарався підмінити поняття: замість Церкви з народом дати йому Церкву з царем, що обожествляла царську владу, як в кращі феодальні часи. Але і це не подіяло у всій повноті.

Проте, на першому етапі, навіть такий стан церковних відносин був небезпечний для комуністів, які взялися руйнувати усю інфраструктуру Церкви: арештовуючи православних та католицьких єпископів та священиків та знищуючи усю систему через терор, виселення та голодомори.

Голодомор на східній Україні був найбільш кривавим грабунком в історії людства.

Згодом була спроба повторити це на Західній Україні, проте післявоєнні дії та опір народу не дав змогу це повторити в короткий час. Крім того, був банальний брак людей: потрібно було працювати та відбудовувати все після війни. Тому комуністи зрозуміли, що потрібно інтенсивно знищити лише українську еліту та УГКЦ, а інших більш модерно закріпачити.

Після виселення в Сибір або фізичного знищення проводу, комуністи конфіскували майно УГКЦ. Це не просто церкви чи монастирі, але і рухоме і нерухоме майно, яке було у власності УГКЦ протягом віків.

Кілька фактів для роздумів: це 78 тисяч гектарів сільсько-господарської землі, 82 000 гектарів лісу, 3 000 гектарів нафтових терен, 46 заводів та фабрик, 286 км залізниці, 24 банки, 3500 кооператив, 858 магазинів, золоті вироби на мільйони доларів, ікони, стародруки, книги, архіви, твори мистецтва, біля 15 000 садів, 1854  школи, 14 лікарень, 4 688 будинків, кошти, акції, облігації. Це можна продовжувати. Але це тема окремої статті. Загальна сума конфіскованого майна – біля 13 мільярдів 550 мільйонів сучасних американських доларів. Основні документи по майну були вивезені в Москву.

Для чого потрібно було майно для УГКЦ? Митрополит Андрей Шептицький сказав: християнин, що справді зрозумів заповіді і закони Божі, ніколи не може бути бідним, бо усвідомлює відповідальність за майно як дар Божий. І тому принципи християнської праці та життя, що відкидають лінь та розкривають творчість і любов до праці та науки, провадять до необхідного  рівня заможності. УГКЦ турбувалось про народні школи (Шептицький був Почесним Президентом Українського Педагогічного Товариства), утримувало біля 24 000 дітей сиріт, фінансувала ліцеї, академії, заснувала фонд допомоги безробітним (скористалось біля 190 000 осіб), фінансувало молодіжні організації (біля 250 000 молоді) премії талановитим художникам та архітекторам, будувала дороги та залізниці, щоб побороти бідність і злиденність. Тому і мала високий авторитет та визнання, і ця пам’ять про добрі справи серед народу допомогла пережити важкі 40 років окупації та підпільної діяльності.

Коли кілька разів я піднімав питання про повернення майна, то мені було дивно чути від «псевдо-науковців та істориків, різних експертів та аналітиків», що це неможливо... То я додавав маленьку ремарку: у 2008 році у фейсбуці появилась фейкова група ДНР-ЛНР... а сьогодні це вже реальність... То чому ж  ви не вірите в історичну справедливість?

Яка ситуація сьогодні?

Україна отримала незалежність. Проте Церква не має змоги повноцінно виконувати свою місію: потрібні кошти для місії, навчання, спеціалістів, професорів, допомоги бідним, соціальної та благодійної діяльності.

Переважно всі говорять: потрібні кошти не просто для одноразових проектів, але для системної праці. Але тут потрібна органічна інфраструктура, тому що приватна власність дає змогу провадити незалежно свою діяльність.

Яка основна помилка? Основна помилка – це лише шукати капітал. Насправді, капітал в народі не створюється лише постійним методом, що його назвали «fundraising». Всі ці заходи мають один недолік: всі проекти переважно закінчуються тоді, коли закінчується фінансування, але не має логічного продовження. Скажу чому: прибуток створюється не на основі наявності самого лише гроша, пошуку коштів, грантів, а на зміні світогляду і цінностей людини.

Тому окреслю 10 основних кроків для повернення майна УГКЦ. Хоча вже років 11 тому, під час моєї докторської праці на тему «Роль УГКЦ для соціально-економічного розвитку українського народу», опрацював детальну стратегію відновлення майна та інфраструктури Церкви.

Кроки:

1. Створення комісії з питань дослідження майна УГКЦ. Вона мала б мати центральний штат, по єпархіях та деканатах.
2. Опрацювати базу даних про майно Церкви та кожної парохії: не тільки релігійні культові споруди, але і сади, земельні ділянки, будинки, школи. Крім того, і людські втрати на кожній парохії. Щоб полегшити працю координаторам по майновим питанням, було б розпорядження та завдання для кожного священика та окреме пастирське послання.
3. Там, де буде описано майно Церкви, то поставити історичну табличку про те, що дане майно було власністю Церкви та служило вірним для освіти, допомоги і так далі відповідно до цілі. Відродження історичної пам’яті – це дуже важливе завдання.
4. Наступним кроком вартувало б створити інтер-активну карту майна УГКЦ, щоб зрозуміти візуально кількість майна.
5. Після опрацювання бази даних є важливим побудувати реєстр осіб чи організацій, що зараз володіють колишньою власністю Церкви. Для чого? Насправді, це має кілька завдань: реально показати тих, хто тим володіє (держава чи приватні структури). Та й багато хто б думав кілька разів, чи вартує  володіти майном, що може бути повернуте у будь-який момент колишнім законним власникам? Крім того, за моїми особистими дослідженнями, біля 70 %  основного нерухомого майна УГКЦ досі належать юридичним чи фізичним особам, що служили екс-комуністичному режимові. Переважно сьогодні багато екс-структур просто поміняли свої назви на модні абревуатури англійською мовою, але «власники» ті ж, хто і пограбував УГКЦ.
6.  Дуже важливим є правильна інформаційна стратегія у майнових питаннях. Це – окремі сайти, статті, книги, круглі столи, доповіді і так далі.
7. УГКЦ мало б відновити Митрополичий Фонд Столових Дібр: цей фонд став би каталізатором та власником майна у співвласності з місцевими єпархіями та парохіальними громадами. Його можна назвати по-іншому, але суть та сама: віднова та розбудова цілісної інфраструктури УГКЦ.
8. Організація контактів з владою на рівні парламенту, регіонів, об’єднаних територіяльних громад, старост і просто громад щодо питання майна УГКЦ.
9. Підготування звернень та документів до представників усіх рівнів влади та приготування проекту закону. Багато хто каже, що майно повернути неможливо. Звичайно, що неможливо згідно того законодавства, що є... Але ж закон пишеться людьми. Так, як були написані закони в час комунізму, то вони можуть бути і переписані в час незалежної України.
10.  Є дев’ять основних шляхів повернення майна УГКЦ в сучасних умовах. Опишу лише частково один з них:

На основі бази даних та власності запропонувати уряду, що податки, що сплачують теперішні власники колишнього майна УГКЦ, то будуть направлені в Митрополичий Фонд столових дібр.

Крім того, великі підприємства, що були забрані від УГКЦ, будуть законодавчо вимушені провести додаткову емісію акцій, щоб частину з них передати для УГКЦ.

Інші методи повернення майна УГКЦ поки що описувати не буду.

Для мене завжди було смішно чути, що повернути майно УГКЦ неможливо. Наведу приклад особи патріарха Йосифа Сліпого. Приїхавши до Риму після заслання, він, завдяки організаційній роботі, і маючи вік більше 70 років, зумів зібрати капітали, щоб викупити земельні ділянки в Римі, побудувати церкви та Собор Святої Софії, Кастельгандольфо, нерухомість в Мюнхені, Лондоні та інших містах. Тому що вірив в свою справу і зумів переконати інших у доцільності даної справи. Капітал створюється солідарністю та довірою.

УГКЦ до 1939 року ефективно використавувала євангелізацію  та соціальну доктрину для створення капіталу в цілях народу. Наприклад, боротьба з алкоголізмом та п’янством, курінням та марнотратством з кінця 19 століття допомогла  спрямувати обігові кошти селянських родин у важливі сфери, такі як культура, освіта, господарство за принципом цілісного циклу обігу гроша. Бо питання повернення майна Церкви потрібно розглядати не як питання відбудови інфраструктури, а як основа для свободи і добра усього народу: сильна Церква, її освітня та культурна діяльність та євангелінація є запорукою морального і духовного здоров’я народу, а, значить, і майбутнього України.

Якщо будемо вірити і солідарно працювати. Та мати віри, хоча б як гірчичне зерно, то можемо зробити все.

Зіновій Свереда,

Доктор соціальної економіки,

Президент Українського Кооперативного Альянсу