Православний отець закликає побудувати в Києві гігантський храм
Так протоєрей Віталій Косовський, настоятель Свято-Іллінської церкви УПЦ м. Києва, прокоментував останні публікації прес-служби УПЦ про репресії проти київського духівництва і православного єпископату України за комуністичного режиму: “До революції Київ був не тільки найбільшим духовним, просвітительським і студентським центром Православ’я, але і всесвітнім центром православного паломництва. Він — Єрусалим, колиска східнослов’янської цивілізації, по кількості подвижників, що тут просяяли, по кількості святинь та історичних пам'ятників він набагато перевершував інші духовні центри. Щорічно Київ приймав мільйони прочан, яких приймали, обслуговували, розміщали, годували київські монастирі. Крім того, монастирі і приходи містили лікарні, лазарети, богодільні, дитячі притулки, училища. У 1917 році Київська єпархія нараховувала 1710 церков, 1435 священиків, 277 дияконів, 1410 псаломщиків, 23 монастиря і 5193 монахів. У 1939 році залишилося два приходи з трьома священиками, 1 дияконом і 2 псаломщиками”. На думку о. Віталія, загальна цифра репресованих обчислюється десятками тисяч. Точної цифри назвати неможливо, оскільки більшість духовенства і активних віруючих були знищені без суду і слідства. Коли енкаведисти приходили забирати храм або церковне майно, то просто з кулеметів стріляли по юрбі захисників храму. “Коли ми в Іллінській Церкви зміцнювали фундамент під дзвіницею, то знайшли кістяки. Старі парафіяни розповідали, що людей заводили на територію, відкіля вони вже не поверталися. Очевидно, що все духівництво, що не стало виконувати вимогу безбожної влади, встало на захист тисячолітньої віри свого народу, було знищено. Ми знаємо багато імен новомучеників, це, безумовно, були кращі представники суспільства того часу”, – зазначив о. Косовський. “Ми повинні вважати, що мученицька смерть змиває всі гріхи, але, мені здається, що ушанувати ми їх повинні просто, як потерпілих за віру. Канонізація, прирахування до лику святих — надзвичайно відповідальна справа. Треба максимально повно досліджувати житіє кожного репресованого священнослужителя. Увічнити їхня пам’ять, насамперед у тих храмах, у яких вони служили, з яких почався їхній шлях на Голгофу. Це і було б не декларативним, а сьогоденням подоланням наслідків тоталітаризму, відновленням справедливості, суспільної моралі моральності”, – повідомила 31 липня прес-служба УПЦ.
http://www.orthodox.org.ua/win/news/2002r-07-08.html#3107_
