Прекрасна Мати
Сонце зійшло, вгору здійнялася моя слава.
Я, мудра, над чоловіком перемогу здобула.
Я – стяг, я – глава, грізний судія,
Мій чоловік волі моїй підвладний!
Мої сини – вбивці ворогів, дочка – на престолі.
Над паном моїм високо пісня моєї звитяги лунає!
(Ріґведа 10.159.1-3)
Геродот, надаючи перші письмові свідчення про вірування наших предків, зазначає, що найбільше скіфи вшановують Гестію (Табіті), потім Зевса (Папай, Deus Pater) і Гею (Апі). Перебування жіночого божества на вершині скіфського пантеону може викликати подив, але загалом відповідає індоєвропейським традиціям. Богині-діві Гестії, що опікується священним багаттям, греки підносять перше жертвоприношення. Культ вогню Вести є основоположним для релігійного ритуалу Риму, з його руйнуванням згасає і Римська імперія, місце діви-весталки з часом займає папа-понтифік.
Ідантірс, відповідаючи на зухвалі вимоги Дарія – самозваного царя аріїв, виголошує символ скіфської віри: «моїми владарями вважаю лише Папая, мого предка, та Табіті, владичицю скіфів».
Етимологічно Табіті може бути пов’язаною з іменем індійської богині Тапаті, дочки бога Сонця. Солярна вогняність поєднує її з Гестією та Вестою, і хоча, одружившись зі смертним, вона не займає високого положення в пантеоні індійських богів, цього не скажеш про її участь в людській генезі – Тапаті є праматір’ю царської сонячної династії Куру. Докладніше про це далі.
Стосовно витоків скіфського роду Геродот подає дві легенди. Самі скіфи ведуть своє походження від Таргітая, сина Зевса і дочки бога Борисфена (Дніпра). Три його нащадки – Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. Понтійські греки вважають, що прабатьками скіфів є Геракл і не названа по імені змієнога богиня Ґілеї – гаю в гирлі Дніпра (скіфська Дракайна), яка народила йому трьох синів, наймолодший з них – Скіф.
Дві версії хоч і містять спільні елементи, розходяться в багатьох деталях. Слід брати до уваги певну упередженість греків-колоністів до скіфів. З одного боку, вони виявляють їм повагу, як нащадкам «свого» героя Геракла, сина Зевса, з іншого – вважають народженим змією дикуватим народом.
Попри скупість джерел, індоєвропейська компаративістика допомагає доповнити образ скіфської Праматері.
1. Геродот називає матір скіфів дочкою бога Борисфена, однак це твердження, ймовірно, є екстраполяцією – греки вважали річкові божества чоловічими (ποταμοί), в Індії ж вони навпаки є жіночими. Ми до цього часу послуговуємся скіфськими назвами річок, що походять від Дану – жіночого божества вод (Дунай, Дністер, Дніпро, Дін). Індійська богиня Дану є матір’ю раси данавів і змієподібного Врітри, який тримав під своєю владою всі води допоки його не переміг цар богів Індра. Кельтська богиня Дану також є праматір’ю божественного племені, яке колись населяло Ірландію.
Існує припущення, що в оригінальній скіфській генезі йшлося про походження від Небесного Батька і Матері Вод (Апі, ототожнена Геродотом з Геєю, однокоренева з санскритським та авестійським «вода» – ап).
Проте, для появи «приземленого» потомства потрібен трансгресивний союз. Злука богів народжує богів, а не людей.
2. Образ змієногої богині є поширеним мотивом артефактів скіфської доби, тому скіфська і грецька версія міфу, ймовірно, є взаємодоповнюючими, Матір Ріка має зміїні характеристики. Окрім очевидної схожості звивання ріки зі змією, спостерігаємо також архаїчну асоціацію змій з родючістю і витоком роду/держави.
Першим царем Афін, який побудував афінський акрополь, вважається син Геї Кекропс зі зміїним тілом. Засновника Риму Ромула і його брата Рема рятує від смерті ріка Тібр.
Як річка займає певну територію, рід і цивілізація прив’язані до великої ріки та її басейну. Імперська ідея – контролювати річку від витоку до гирла. Індоарійські племена займають територію Саптасіндгу (семиріччя), Велика Скіфія – ареал щонайменше шести великих рік від Дунаю до Дону, з Дніпром як центральною віссю.
3. Агірбундг’я (змій з глибин) в гімнах Ріґведи переважно згадується разом з загадковим божеством Аджа Екапада (ненароджений одноногий), відсилаючи до фундаментальних, докосмічних стихій.
Предвічна богиня Деві, що оспівується як Мова (Вак, Vox), каже: «моє лоно у водах (вжито вищезгаданий корінь ап), всередині океану» (Ріґведа 10.125.7).
Ведична Сарпараджні – Цариця змій має тісні асоціації з землею (Яджурведа 7.3.1, Шатапатха-брагмана 2.1.4.29-30), Aйтарея-брагмана також ототожнює її з Мовою.
Витік води пов’язаний з територією, що годує, витоком роду (сімені) і витоком мови.
Інколи змій-прабатько і змія-праматір зливаються в андрогінному образі, як на зображенні змієногої бородатої «Афродіти» (Ustinova, 2005) на діадемі з кургану Куль-Оба.
4. Тісно пов’язаною з водно-земною лінією є також солярна генеза, на яку вказує найвища богиня скіфського пантеону Табіті. В розумінні упанішад стихія води з’являється безпосередньо з вогню. Спочатку Реальність (Тат) вирішила «я стану багатьма, я породжуватиму», тоді створила реальність вогню (теджас), яка «ставши багатьма» генерувала води (Чандоґ’я упанішада 6.2.3).
Водночас, ведичний титул Апам Напат (дитя вод) вживається стосовна бога вогню Аґні та сонячного Савітра. Зороастрійський Апам Напат є одним з охоронців хварни – містичної субстанції, яка забезпечує владу і можливо пов’язана з золотом, царським металом скіфів. Він також творець людей і всіх земних істот (Яшти 19.52, Ріґведа 2.35.2).
5. Ріґведа (10.17.1-2) описує шлюб Вівасвана, бога Сонця, з богинею Саранью, ім’я якої (санскр. «текти», «бігти») може мати асоціації з рікою. Історія подана у формі загадки (брагмодья) та деталізується в інших писаннях. Після шлюбу Саранью створює власну копію (Саварна, Чхая), а сама перетворюється на кобилицю й втікає від чоловіка. Вівасват зачинає з копією-Саварною богиню Тапаті, ім’я якої перекладається як «палаюча / сяюча», хоча вона є також річковим божеством (р.Тапті в центральній Індії). Тапаті є матір’ю Куру – родоначальника царської сонячної династії на землі. Іншим сином Вівасвата і Саварни є Ману – прабатько сучасного людства (тут пригадуємо дещо дивне твердження Лукіана, що Девкаліон був скіфом).
Коли Вівасват дізнається, що Саранью обманула його, залишивши копію, то сам перетворюється на жеребця, наздоганяє та запліднює дружину. Саранью народжує йому трьох синів – божественних близнюків Ашвінів та Ревату. Всі вони тісно асоціюються з конярством.
Ашвіни (санскр. ашва – «кінь») вважаються репрезентацією древнього індоєвропейського культу, представленого, зокрема, парою Ашвеняй в литовській міфології, греко-римськими Діоскурами – Кастором і Полуксом, яких особливо шанували в Спарті та Римі.
Нам не відомо про відповідний культ у скіфів, але вершників Діоскурів часто зображують в скіфо-фригійських ковпаках, що нагадують шкарлупу яйця з якого вони вилупилися. Народження з яйця співзвучне з міфом про «зміїне» народження скіфів. Зв’язок Кастора і Полукса з Причорномор’ям також прослідковується через місто Діоскуріс, засноване чи то ними самими, чи на їхню честь на території сучасної Грузії (Сухумі).
6. В історії Саранью простежуємо дворівневу генерацію нащадків – через неї саму і через її «тінь» Саварну. Ріґведа називає Саранью безсмертною (амритам), тому її потомство з Вівасватом також є безсмертним (водночас, бог Сонця смертний, оскільки символічно помирає щоночі). А от союз «тіні» з Вівасватом вже дає змогу продукувати смертне людське потомство (Ману).
Саранью не подобається Вівасват через його інтенсивне сліпуче випромінювання, яке навіть самого бога робить темним (чорне Сонце), але згодом пара досягає примирення у тваринній формі, через злуку в кінській подобі народжує Ашвінів.
Схожим чином, Зевс зооморфує в лебедя, щоб зачати вершників Діоскурів з Ледою. В грецькій історії про Геракла і Дракайну теж фігурують викрадені коні, як привід до сексуальної злуки.
7. Споріднені архаїчні елементи простежуємо і на крайньому сході євразійського простору. Вшанування богині-засновниці до цього часу є державним імператорським культом Японії. Праматір імператорів, богиня Сонця Аматересу народилася від Ідзанаґі коли той приймав омовіння в річці.
Скіфський переказ про отримання з Небес чотирьох священних предметів (плуг, ярмо, сокира, чаша) перегукується з легендою про три божественні скарби (дзеркало, меч, нефритова прикраса), які стали регаліями імператора Японії. Схожим чином, перший корейський правитель Хванун, народжений від Небесного Батька і ведмедиці, отримує три небесних амулети (дзеркало, меч, барабан).
8. Високий статус «жіночого» релігійного культу не обов’язково має наслідком сильніші феміністичні впливи в суспільстві. Водночас, Геродот засвідчує скитську повагу до активного жіночого начала в історії про амазонок, які, звільнившись з грецького полону, висадилися на березі Азову. Замість того, щоб знищити їхній загін, який почав грабувати скитські господарства, скіфи підсилають до амазонок свою молодь. Через певний час юні скіфи і амазонки зближуються і започатковують змішані сім’ї – нову сарматську спільноту. Хоча амазонки не бажають переймати місцеві звичаї, зазвичай нетерпимі до чужинецьких впливів, скіфи дозволять новому племені відкочувати за Дін. У війні проти Дарія скіфи і сармати виступають спільно, демонструючи міцність політичного союзу.
Високий статус жінки в скіфському суспільстві засвідчують також численні пишні жіночі поховання з рештками жертвоприношень, коштовностями і зброєю.
За браком конкретніших даних про скіфську релігію, а також через накладання і розгалуження міфів у часі можна простежити лише загальні обриси первісних вірувань.
Водночас, флюїдним і трансрелігійним є й сам образ Великої Матері. Вона – Шякті, енергія Всесвіту, Мати-природа (Пракриті), без якої боги не мають сили. Деві творить з себе всі матеріальні і ментальні форми. Її пресакральний храм «в багатьох місцях» (Ріґведа 10.125.3), вона не потребує складних культів, щоб спілкуватися зі своїми дітьми. Хто як не мати найкраще знає їхні бажання?
Шякті – це також змієподібна енергія духовного росту Кундаліні (звита кільцями) і зігнута в спіралі ДНК. Вак – велика Мова, Слово, яке формує світ. Вона промовляє до нас багатьма способами.
Ідея Мови відображена в ріці, яка наповнює життям, встановлює межі. Вак тісно асоціюється з богинею мудрості Сарасваті, що є також божеством нині зниклої однойменної ріки.
Наче риба в річці, ми живемо в лоні Матері, не помічаючи «води», сприймаючи її опіку як належне. Але коли втрачаємо її милість, цей жах неможливо ні з чим порівняти. Гнів Матері страшніший за гнів Батька.
Скіфи вшановують Табіті вище, ніж Папая.
В іконічному образі Деві-Калі танцює на трупі (шава) свого чоловіка Шіви, проявляючи домінування жіночої складової Абсолюту над чоловічою.
У любовному двобої Радгарані здобуває перемогу над Верховною Особою Бога (Сваям Бгаґаван) Крішною.
Творення – це завжди акт трансгресії. Щоб творити світи Бог, немов скидаючи зміїну шкіру, виходить з Себе як цілісності. Але вийти Він може лише в Шякті.
Богиня ховається за сонцем, її дім у воді, її тепло у дарованій людям землі.
Прихопивши коня, наш предок виходить з раю зміїною стежкою.
Коли помирає Папа, славімо Матір!
