Про Дмитрівську поминальну суботу та її «українізацію»

митрополит Димитрій Рудюк

Чому Церква виділяє саме ці дні для вшанування померлих? Чому аж двічі на рік є така можливість?

Я б відзначив ці поминальні суботи найбільш відомими серед християн. Хоча за дуже давньою церковною традицією в нас встановлені ще м′ясопусна поминальна субота перед початком Великого посту та три суботи другого, третього і четвертого тижня цього посту. В українській християнській православній традиції поминальним днем є Усікновення глави Іоана Предтечі та Михайлівська субота, яка йде відразу за Дмитрівською, але не всюди вірні її дотримуються. Також відома поминальна субота і перед памʼятю свв. Кузьми й Демʼяна (1 листопада за н. ст.). Мені здається, що в Україні раніше знали поминальну Михайлівську суботу, яку з часом замінили Дмитрівською, але оскільки з народних поминальних звичаїв це стерти важко, то подекуди в Україні до цього часу пам′ятають і про Михайлівську суботу – суботу напередодні дня Собору святого Архистратига Михаїла (8 листопада з н. ст.).

Я б тут відзначив, ще один такий факт, що Троїцька поминальна субота і великопостові – це суботи встановленні для поминання померлих Давньою Церквою, тобто дійшли до нас з глибини первісних християнських часів. А ось інші поминальні дні, наприклад Дмитрівська субота, встановленні порівняно недавно і пов′язані вони з історичними подіями, які до нас, до нашого народу та історії мають опосередковане відношення. Вірні про це мало знають і Синод Православної Церкви України вирішив про це мирянам нагадати.

Нещодавно на черговому засіданні Священного Синоду була винесена постанова такого змісту, що богослужбова традиція російського православ’я поминати всіх від віку спочилих у суботу напередодні дня пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, встановлена князем Димитрієм Донським після битви на Куликовому полі. Практика звершувати в цей день заупокійне богослужіння зберігається і в Православній Церкві України без зв’язку зі згаданою подією. А в нас нещодавно склалася своя українська поминальна традиція щороку в четверту суботу листопада звершується церковне, державне і громадське поминання всіх, в Україні голодом заморених. Також у листопаді на вшанування важливих українських історичних суспільних подій відзначається День Гідності та Свободи. Тут я зараз цитую постанову Священного Синоду від 21 серпня 2019 року. Тому було вирішено, знову цитую, «визначити підставами для Дмитрівської поминальної суботи – звершення поминання всіх від віку спочилих отців, братів і сестер наших у суботу напередодні дня пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського згадування пам’яті всіх, в Україні голодом заморених, вбитих під час Революції гідності та загиблих внаслідок агресії Російської Федерації на Сході України». Ось такі нові рішення були прийняті нашою Церквою для того, щоб віряни Православної Церкви України розуміли український поминальний контекст Дмитрівської суботи.

Однак, в нас в Україні, направду, Дмитрівська субота обросла досить цікавими поминальними народними традиціями, про які варто тут сказати кілька слів. В матеріалах до етнології, том XV, ми знаходимо такі свідчення, що Дмитрову суботу називали «родинною», або «дідовою». Наголос тут ставився на осінні поминки усіх померлих. Після парастасу у церкві десь надвечір по хатах відбувалися поминальні трапези з великою кількістю яств. За обідом з кожної страви відкладали по ложці в посудину і ставили на ніч на покуття. Це народне вірування було пов′язане з тим, що нібито мерці вночі піднімалися з могил і йшли по своїх родичах на частування. Взагалі кожна субота щотижня вважається поминальною, а поминати померлих — це наш християнський євангельський обов′язок.

Тому відкидати Дмитрівську суботу із-за того, що на неї найшли якісь ідеологічні нашарування, немає ніякого сенсу. Можливо навіть і таке у звʼязку з цілою низкою шанування поминальних субот в Україні після зібраного врожаю, субота Диитріаська поряд з іншими відзначалась як поминальна, ще далеко до т. зв. Куликовської битви 1380 р. Зрештою, повторюся, і далі за Дмитрівською суботою - Космодемʼянівська та Михайлівська суботи, напередодні памʼяті свв. безсрібників Кузьми й Демʼяна та Архистатиа Михаїла, також в Україні шанувалися, як поминальні, задушні суботи, як і зрештою тут у нас в Галичині, кожна субота вважається задушною, і священнослужителі стараються в цей день відправляти поминальні богослужіння.

Які традиції поминальної суботи? Чи має вона щось спільне із святом всіх святих, яке у Католицькій Церкві відзначається 1 листопада?

У поминальну суботу йдуть до церкви, а потім по можливості на цвинтар. Чому по можливості? Бо родичі можуть бути поховані далеко від місця вашого проживання, тому храм — це те місце, де ви можете помолитися за спокій душ ваших рідних та запалити свічку. У нас в Галичині весь місяць листопад можна назвати поминальним і дійсно для католиків він починається з першого дня цього місяця. Традиції поминати померлих є різними, але духовний християнський зміст їх однаковий, ну майже однаковий, бо з богословської точки зору у католиків і православних є тут розбіжності щодо вчення про чистилище. Однак, це стосується загробної участі душі і її проходження на тимчасовий Суд. Для кожного християнина важливо знати, що померлих потрібно пам′ятати і згадувати їх у молитвах, щоб Господь прийняв їхні душі до осель праведних. За вченням Церкви, той хто потрапляє до раю, до місця вічного блаженства, – є святим, бо нічого скверного не може увійти до Царства Божого. Отже, ті померлі, які відійшли у вічність і наслідували Царство Боже, звичайно є святими. Але ми не знаємо про загробну участь кожної людини, тому й молимось своєю молитвою та церковною, соборною за їх душі.