Виглядає на те, що московському патріарху Кирилу треба було на власні очі побачити домовини чад своєї церкви, щоб хоч якось відреагувати на події, які відбуваються на українському Донбасі.

Очільники УПЦ-КП, які, як правило гостро  і справедливо критикують усе, що виходить з під пера Кирила, цього разу уже встигли помірковано-схвально оцінити текст звернення.

Справді, у ньому не має того на що власне очікувалося. Скажімо, патріарх Кирило не благословляє так звану «православну армію», а фактично московських головорізів, які вбивають на сході України наших братів і сестер. Не закликав священників і єпископів УПЦ-МП благословляти терористів і сепаратистів. Не згадує про святого Олександра Невського як втілення військової могутності «Русі». Зрештою, о диво, навіть не говорить про новий «христовий похід» та не згадує всує Папу Римського.

Однак, погодьмося, коли б він про усе це написав і згадав, в Україні це мало кого б здивувало.

Очевидно, що звернення патріарха Кирила не до вподоби місцевим сепаратистам у рясі. Окремі з них так далеко зайшли у співпраці з терористичними організаціями «ДНР» і ЛНР», що замість хреста на шиї носять «калашніков. Вони б хотіли почути від свого пастиря слова підтримки. Цього ж не має.

Проте було б помилкою вважати, що, врешті-решт, до патріарха Кирила прийшло «прозріння».

Навпаки, його заява підтверджує вірність ідеї «руского міра», яка, як тепер бачимо, призвела до масових вбивств на території України.

При цьому, не маючи жодних шансів реалізувати цю ідею предстоятель РПЦ витворює паралельну реальність.

У своїй уяві він уже створив якусь віртуальну «Київську Русь», де точиться «міжусобна війна».

Іншими словами, у діях РПЦ і як і офіційного Кремля дедалі менше раціоналізму і здорового глузду.

І це тільки скріплює нашу впевненість у необхідності остаточного розриву як з Кремлем, так і РПЦ.