Псалом 11

31.03.2010, 16:54
Тарас Шевченко

Мій Боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.
Один на одного кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
А Ти, о Господи Єдиний,
Скуєш лукавії уста,
Язик отой велеречивий,
Мовлявший: „Ми не суєта!
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик...
Та й де той пан, що нам закаже
І думать так, і говорить?”
„Воскресну Я! – той Пан вам скаже,
Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих Моїх,
Убогих, нищих... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю Слово”. І пониче,
Неначе стоптана трава
І думка ваша, і слова.
Неначе срібло куте, бите,
І семикрати перелите
Огнем в горнилі – словеса
Твої, о Господи, такії.
Розкинь же їх, Твої святиє
По всій землі. І чудесам
Твоїм увірують на світі
Твої малі убогі діти!

Тарас Шевченко