"Душпастирська праця в армії повинна виходити за рамки конфесійності", – український капелан, який щойно повернувся з Косово

Тепер головний військовий капелан Бучацької єпархії УГКЦ будує дві церкви у парафії, що об’єднує села Високе та Коржова у Монастириському районі на Тернопільщині.

У Косово, в обгородженому колючим дротом таборі миротворців, священик займався духовною опікою 180 переважно православних вояків 95-ї Житомирської аеромобільної бригади. Каже, що військовикам було важко перебувати далеко від домівок, давалися взнаки 9 місяців життя в умовах суворої дисципліни. Спершу лунали навіть нарікання на зразок: “Вот мы православные, а нам прислали капелана греко-католика?!” Одначе, згідно із домовленістю між традиційними українськими конфесіями, капелани від українських Церков виконують свою місію для миротворців почергово. Та й серед українських миротворців є немало греко-католиків.

“Тому капелан повинен бути позаконфесійним. У протилежному випадку він не зможе виконувати свої завдання. Адже коли у вояків виникають якісь духовні переживання, то до психолога чи замполіта йдуть менше, аніж до священика. Переживання є різні. Через те, що люди тривалий час перебувають на обмеженій території, виникають образи, непорозуміння. Було важко, адже солдати з Житомира ідентифікують себе як православні. Але священики з УПЦ Київського Патріархату їм усе розтлумачили,” – розповів отець І. Федоришин кореспонденту РІСУ Володимиру Морозу.

Відтак, на базі у Брезовіце капелан служив літургії для миротворців щодня: у будні о 18.00, а по неділях і на свята — о 9.00. Коли український контингент перебрався на американську базу “Бондстіл”, там були вже представники різних конфесій і їхні капелани.

“Служили римо-католики, протестанти різних толків, лютерани, індуїсти, буддисти, мусульмани. Наш час у спільній каплиці був з 8.00 до 9.00 щодня. Були і спільні відправи. У Великодню Суботу у нас була спільна Служба разом із поляками і американцями. Правили трьома мовами. Були різні обряди, але в Євхаристійній єдності. У Страсну п’ятницю відбулася спільна з поляками Хресна дорога, а через два-три тижні після Пасхи — спільна Літургія чотирма мовах. Її служили з поляками, албанцями і французами в албанському селі Лєгніца,” – продовжує капелан.

Окрім того капелани миротворчого контингенту організовували спільні зустрічі, а коли польський священик змушений був на 2 тижні поїхати на батьківщину, то залишив своїх вірних саме на українського колегу. Тоді отець І. Федоришин служив для українців і поляків — двома мовами.

“Коли ми перебралися на “Бондстіл”, там у каплиці представники деяких конфесій служили і під баяни, і під барабани. Багато наших миротворців відмовилися туди ходити, казали: “Батюшка — там сатана. Мы туда ходить не будем”. Мова йшла про будівництво своєї каплиці, але Україна поки не готова за це платити,” – каже священик.

Щодо умов у самому Косово, то, за словами капелана, там зараз відносно спокійно. Звісно, що слов’яни морально підтримують у цьому конфлікті сербів, але проводити чіткий національний поділ у цьому випадку не варто, зазначає він.

“Адже є цілі села сербів-мусульман, і албанців-римо-католиків. Я намагався пізнати причини конфлікту глибше, але не було в кого розпитати,” – завершує капелан.

Тож в українському контингенті миротворців відбулася ротація, солдати роз’їхалися по домівках. Одначе вони не втрачають зв’язку між собою і, як каже отець І. Федоришин, вечорами часто “засідають” у Skype. Спілкується з ними і капелан. Окрім сильного покликання до священицтва він з дитинства також хотів бути десантником.