"Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би".(Ів.11,21).
Саме в цей час - в час Великого посту ми відчуваємо Божу близькість. Проходячи цим шляхом покаяння, ми досвідчуємо свою гріховність і віддаленість від Бога, а водночас - Божу любов і Його готовність нам допомогти. 
Тільки в Бозі залишаємось вічно живими, тільки Він може дарувати нам запевнення у перемозі над смертю і у вічному житті.
"Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би".(Ів.11,21). Щоб жити - і жити по-справжньому маємо впустити Бога в своє життя, дозволити, аби Він "був тут", був з нами і біля нас. Він завжди невідступно перебуває і опікується нами, наше завдання впустити Бога до своїх сердець, відкрити двері, які не мають клямки ззовні - лише зсередини. Тоді неодмінно Воскреснемо, навіть будучи перед тим довго померлими і виділяючи характерний запах. Просто впустити Господа, просто почути Його голос і вийти із гробу. Почувши і пішовши за цим голосом ми будемо по-справжньому вільні - як і воскреслий Лазар, жодні крайки, якими зв'язані наші руки і ноги, не заважатимуть нам робити добрі діла і йти правильним шляхом.
Вістка, з якою архангел приходить до юної Діви - запевнення того, що Христос обов'язково прийде, обов'язково воплотиться і буде, а радше є з нами і посеред нас.