Переглядаючи зранку Фейсбук, наткнувся на пряме включення із трансляцією засідання українського Парламенту стосовно проголошення 25 грудня вихідним днем. Трансляцію бачив не від початку, але кілька цікавих думок депутатів вдалось підмітити. Перше – одіозний депутат від Опоблоку Ігор Шурма задекларував себе греко-католиком. Жодних оціночних суджень, лише як інформація. Смішно і по-дитячому виглядала позиція Заступника голови фракції БПП Анатолія Матвієнка, котрий говорив щось про те, що ми «православна країна, а таке рішення може сприйнятись як навертання у католицизм», а також буде «на руку Москві», - про це скажу нижче. Виважені і добрі позиції озвучили Вікторія Сюмар і Ірина Подоляк. В результаті, після кількох невдалих голосувань, все закінчилось позитивно. 238 голосів «за». 25 грудня – вихідний, 2 травня – робочий день. Хоча хвалити політиків зараз вважається моветоном, та все-таки скажу, що це рішення – важливе і правильне. Стільки про політику.

Тепер деякі скромні і недоладні роздуми. Про те, що УГКЦ було б корисно перейти на Новоюліанський календар (тобто нерухомі свята – на 13 днів швидше ніж зараз, а Пасхалія залишається такою, як була) вперше почув на різних викладах із Літургіки в Семінарії і УКУ. Тоді не вельми задумувався над цим питанням. Задумався про це трішки більше ніж два роки тому, - коли приїхав на навчання до австрійського Інсбрука. Серед українських греко-католицьких парафій Австрії є і такі, котрі святкують за Григоріанським календарем, і ті, котрі святкують за Юліанським. Подібна ситуація є у всій УГКЦ на поселеннях.

На мою думку, для УГКЦ в Україні було б доцільним перейти на Новоюліанський календар. Звичайно, що високопарні фрази депутатів про те, що таке рішення робить нас «більш європейськими» є невеликим перебільшенням. Однак, святкування Різдва тоді коли воно є у більшості світу, справді сприяє зближенню життєвих ритмів і зближенню в цілому. Безумовно, що не всім буде просто перелаштуватись. Пригадую як обговорював це питання із своїми батьками, і мама висловилась, що це не буде правильним, якщо 7 січня буде робочим днем, адже люди пам'ятатимуть це число як  дату Різдва. На що я відповів, що при зміні календаря цього дня буде свято Собору Йоана Предтечі – другий день «Йорданських» свят. Хоча, повторюсь, що не для всіх греко-католиків такий перехід буде легким і безболісним, але зробити його таким – питання пастирської второпності. Зрештою, непорозуміння в датах не наша вина, так склалось історично після часів царської Росії, котра жила "за старим стилем". Можливо для когось буде дивно, але таки варто заглянути у місяцеслов, хоча б у популярному серед Божого люду в УГКЦ молитовнику «Прийдіте поклонімося». Не повірите, але там ми побачимо дату Різдва – 25 грудня, тобто ми завжди святкували, та й по нині святкуємо 25 грудня, але так склалось, що це 25 грудня за «старим стилем» в нас опинилось на сьомому січня…

Звичайно, не оминути питання так званого «окатоличення» і «збереження православності», про які так ревно піклувався пан Матвієнко. Безумовно, більшість українських християн – конфесійно православні. Але є одне «але»… Не буду багато говорити, просто наведу статистику. Як ми знаємо, у світі є 15 (за іншою версією, якщо не включати у Диптих Американську Православну Церкву, то 14) Помісних православних Церков. Отож, 7 січня Різдво  святкують: Єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська, та Польська (рішення про повернення до Юліанського календаря було прийнято на архієрейському соборі 18 березня 2014 року ) Православні Церкви, відповідно, за Новоюліанським календарем, тобто 25 грудня Різдво святкують: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська Православні Церкви та Православна Церква Чеських земель і Словаччини. То скажіть мені, шановні конфесійно православні співбрати: яке ж це «окатоличування» - святкувати Різдво у той самий день коли й абсолютна більшість Помісних Православних Церков..? Тим більше, що серед них є Константинопольский Патріархат - Церква-матір для Церков Володимирового Хрещення.

Що ж… Депутати дали нам поштовх. Далі слово за нами – Церквою. Церквою, якою є ми всі. Не лише ієрархи та духовенство, але також і всі миряни. І тут питання до нас, як ми використаємо дану нам можливість: для єдності чи для чергового розбрату? Вибір за нами!