"Кожен християнин має пам’ятати — уже через те, що ми є образом і подобою Божою, ми повинні плекати чесноту тверезості"
Уже вдруге після ХІХ ст. відроджується рух за тверезе життя в УГКЦ. Відповідною діяльністю займається міжєпархіальна підкомісія УГКЦ “За тверезість життя”. Роботу з оздоровлення алкозалежних людей розпочали з Тернопільсько-Зборівської єпархії, де діє Консультативно-просвітницький центр для допомоги залежним від алкоголю та членам їхніх родин. Перші результати праці очевидні — десятки людей, які до того безрезультатно оббивали пороги лікарень та приймалень розмаїтих “цілителів”, повернулися чи поступово повертаються до повноцінного життя у Бозі і з Богом. Уже в 12 парафіях у Тернополі та прилеглих до нього містах і селах започаткували “Золоті книги тверезості”. Лише в кафедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі не вживати алкоголь зовсім або ж впродовж певного часу присягнули вже понад 200 осіб. Однак на одній єпархії у підкомісії зупинятися не збираються…
Отож про те, чому українці зловживають спиртним, хибні уявлення про алкоголь у суспільстві і як можна зарадити цій хворобі, розповідає голова підкомісії “За тверезість життя” отець-доктор Андрій Логін.
— Отче, що спонукає алкозалежних людей звертатися саме до Консультативно-просвітницького центру?
— Це люди, які у повній мірі або частково усвідомили, що вони потрапили в алкогольну пастку, з якої своїми силами вибратися не можуть. Також багато людей вже перепробували різні методи подолання алкоголізму. Це і детоксикація у лікарні, і кодування, можливо, навіть вшивання. І зазнавши чергової поразки, вони кажуть: “У нас тепер є тільки одна надія — на Бога”. Оскільки нашу підкомісію, наш напрям праці створила Церква, то ці люди приходять у надії, що саме Бог допоможе їм остаточно вирішити цю проблему.
— Чи можна допомогти людині, яка не усвідомила, що вона алкозалежна?
— Навіть останній в очах людей пияк, нікому не потрібний, безнадійний, той, що все втратив і володіє лише тим, що сам ще живе на світі, має шанс на оздоровлення. Щодо допомоги людям, які не усвідомлюють свого узалежнення, є методи штучної інтервенції. За допомогою них особу можна поставити у такі обставини, створити таку психологічну обстановку, що вона побачить — алкоголь є причиною її бід, а не порятунком. Але для штучної інтервенції потрібно багато часу і зусиль передусім зі сторони близького оточення тієї людини — тих, хто має в її очах певну міру авторитету. Працюючи з оточенням, ми можемо показати шлях того, як спонукати до оздоровлення. Але чи піде людина цим шляхом, гарантувати не можна. Останнє слово завжди залишається за самим узалежненим, і будь-які моменти примусу не можуть дати результату. Людина повинна у своєму серці визнати, що алкоголь є її проблемою, і сама захотіти змінити ситуацію.
— Хто належить до групи ризику, найбільше наражається на небезпеку узалежнення?
— Відповідь однозначна. Група ризику — це, передусім, молодь, адже алкозалежні, хто б вони не були, також часто є для когось татом або мамою. Світова організація охорони здоров’я подає інформацію, що хоча залежність від алкоголю не передається на генетичному рівні, психологічна атмосфера у таких сім’ях сприяє формуванню типу свідомості, за якого діти, якщо й не стають алкозалежними самі, часто знаходять такого партнера. Або ж вони мають значну кількість психологічно-особистісних проблем: комплекси, необґрунтовані почуття страху, тривоги, різні упередження щодо своєї людської цінності та гідності. Але, згідно зі статистикою, понад 50 % дітей, які виростають у сім’ї, де є залежний від алкоголю, таки самі стають узалежненими.
Ми бачимо, що молодь бачить своє дозвілля практично неможливим без спритного: починаючи від дня народження і завершуючи звичайним проведенням вільного часу. Навіть з погляду фізіологічних особливостей організму, молоді люди надзвичайно швидко можуть стати узалежненими. Вони сьогодні найбільше вражені цією проблемою.
— На підставі досвіду роботи Центру, як можна охарактеризувати початок алкогольної залежності у наших сучасників?
— Кожна особа має і тут свою неповторну долю, але фактом є те, що майже всі люди, які звертаються за допомогою, розпочали свій споживання алкоголю в сім’ї. Тобто перший раз у житті їм дали вжити алкоголь їхні ж батьки. Звісно, що у таких випадках не було якогось наміру, щоб дитина впилася. Усе було символічно або, як у нас кажуть: «Бо ти вже дорослий», «За здоров’я» чи «На язичок спробувати»… Це робили, щоб людина не відчувала себе якоюсь мірою гіршою у середовищі тих, хто вже вживає алкоголь. І це був початок того довгого шляху, який призвів до узалежнення.
Що зробили батьки? Дитина до певного віку сприймає їх як беззастережний авторитет. Коли вона щось приймає від батьків, приймає це як щось добре, адже знає, що батьки її люблять і нічого поганого не хочуть. Дитина у таких випадках формує у свідомості переконання, що алкоголь — це щось позитивне. Вона втрачає відчуття небезпеки спиртного, руйнується своєрідний бар’єр. Батьківський приклад часто є початком кінця, хоча шлях до узалежнення у когось триває п’ять, а в когось — десять років.
Я б хотів звернути увагу, що узалежнення спершу розвивається не на фізичному, а на психологічному рівні. Цей момент сьогодні батьки не враховують, бо коли навіть дитина не вживає алкоголь у великих дозах, вона все рівно починає поволі ставати алкоголіком. Вона починає сприймати алкоголь як засіб, що допомагає налагоджувати контакти з особами протилежної статі, проводити “веселе” дозвілля. Через такий підхід людина втрачає природну здатність на тверезу голову спілкуватися, долати труднощі, стрес, непорозуміння, досягати певних цілей.
— Чи усвідомлює цю небезпеку наше суспільство?
— Я би сказав, що воно зараз поглинуте своєрідною алкогольною ментальністю, не може уявити собі життя без споживання алкоголю. Існують тільки винятки з такого правила. Мені доводиться час від часу спілкуватися з людьми, які пам’ятають довоєнні часи. Тоді українці святкували весілля так, що на велику кількість людей — практично на все село, була одна пляшка спиртного і тільки найпочесніші гості могли скуштувати його з невеличких стаканів-наперстків. Люди веселилися і раділи на тверезу голову.
Але коли ми подивимося на історію України, принаймні на останні 200 років, то побачимо, що маємо велику проблему з алкоголем. В історії, у політичній площині алкоголь був одним із засобів контролю над нашим народом. Ще цариця Катерина, якщо не помиляюся, сказала, що п’яним народом легше керувати. І в історії Правобережної, і Лівобережної України алкоголь був засобом реалізації різних політичних цілей і проектів.
— Як ставиться до проблеми алкогольної залежності держава Україна?
— Позиція держави щодо алкоголю сприяє тому, щоб люди його вживали. Маю на увазі те, що сьогодні немає дієвих механізмів, якими б держава могла протидіяти певним трендам чи субкультурі, яка вже з’явилася у молоді. У нашій державі є дуже сильне алкогольне лобі. Практично кожна політична сила, що представлена у Верховній Раді, має свій алкогольний бізнес. І зволікання з прийняттям дієвих законів щодо боротьби з пияцтвом, збереження здоров’я молоді є свідченням того, що порушення цього питання не було в інтересах людей, які мають представляти інтереси народу. Ось така розбіжність.
— Що держава може зробити для боротьби з пияцтвом?
— Передусім потрібно розпочати глибокі реформи в освітній галузі, які стосуються навчального процесу у школі. Потрібно дбати про формування у дитини усвідомлення цінності здоров’я, у підростаючого покоління має відбутися зміна свідомості. У навчальний процес варто включити ознайомлення з наслідками узалежнення і не тільки від алкоголю, а й від наркотиків та ігрових автоматів. Діти мають зрозуміти, що узалежнення — страшна хвороба. А сьогодні вони цієї інформації не отримують. Важливо, як держава подає інформацію. Вона повинна не тільки сприяти соціальній рекламі. В ефір треба запускати програми, які б докладно пояснювали, що з собою несе споживання алкоголю. У такому випадку варто розглядати й історію нашого народу, і судні питання, і проблеми підліткового узалежнення. Тобто про це треба говорити, доносити конкретну інформацію, якою сьогодні пересічний українець просто не володіє. Кажуть же, що зловживання алкоголем — просто погана звичка або слабка сила волі. Насправді ж це дослівно хвороба, як і ціла низка інших недуг.
Держава має запровадити серйозні покарання за торгівлю спиртним. Хоча уже є нові правила, що контролюють ці питання, але регулювання існує часто тільки де-юре. Натомість де-факто можна побачити підлітків, які йдуть з пляшкою пива, ховаються з нею. Тобто є люди, які не бояться продати алкоголь неповнолітнім.
— Як тоді можна охарактеризувати роботу сучасної медицини у боротьбі з алкозалежністю?
— Її потрібно реформувати з огляду на лікування. Наркологія, як така — спадщина комуністичного підходу до вирішення проблем пияцтва. У світі маємо досвід реабілітаційних центрів, де застосовують найновіші методи психотерапії. Зрештою, є багато інституцій, які займаються реабілітацією, діючи у співпраці з державою і Церквою. Така духовно-психологічна реабілітація — крок, який потрібно застосувати для лікування узалежнених. Бо наркологія концентрує увагу все-таки на фізичному аспекті узалежнення і після детоксикації не продовжує лікування психологічного, духовного світу людини.
Можна поглянути, наприклад, і на досвід Америки. Там у великих фірмах є психологи, які відслідковують поведінку і мотивацію співробітників. Якщо бачать, що людина починає втрачати інтерес до праці, запізнюється, проявляє безвідповідальність, її одразу викликають на розмову до такого психолога. Коли зауважують, що працівник вже має проблеми з алкоголем, його не виганяють з роботи, аби так вирішити питання. Йому дають шанс відновитися через проходження реабілітації. Сьогодні у нас такого механізму немає. Це саме можна сказати і про людину, яку спіймали під час керування авто у нетверезому стані. Її штрафують, забирають права, але питання узалежнення не вирішують. Очевидно ж, що коли людина наважується сісти за кермо у стані сп’яніння, можна апріорі сказати, що вона вже є узалежненою. Це не є типова поведінка здорової особи, і про таких людей потрібно дбати, вирішувати першопричини узалежнення.
— Чим тоді вирізняється робота Церкви у цьому напрямку?
— Від 2006 року, відколи існує наша підкомісія, ми працювали над створенням методу реабілітації, який би підходив до справи насамперед з її духовної сторони. Наш центр у Тернопільсько-Зборівській єпархії — пілотний проект, але ми працюємо над тим, щоб таких центрів було якомога більше, принаймні, у кожній єпархії по одному. Центр має різні напрямки діяльності, першим з яких є допомога залежним від алкоголю. Друга категорія — співзалежні. Маємо метод духовної терапії для людей, які є близькими до узалежненої людини і відчувають на собі наслідки цієї залежності. Їм ми найперше допомагаємо повернути відчуття власної гідності і духовний мир, рівновагу. Третя категорія — підлітки. З осені цього року розпочинаємо працю з неповнолітніми, які самі мають узалежнення або живуть у сім’ях, де є узалежнена людина. Ми побачили, що є великий запит на допомогу таким дітям. Відповідна сфера залишається неохопленою проектами соціального характеру. Окремий напрям нашої діяльності — просвітництво. Ми йдемо у школи, інші навчальні заклади, знайомимося з підлітками. Ми не читаємо лекцій, а проводимо інтерактивні тренінги, через спілкування з дітьми показуємо наслідки вживання алкоголю і покликання людини у Божому задумі. Показуємо, що вибір — вживати чи не вживати — залишається за ними, і від цього вибору залежить, ким вони будуть завтра. Ми наголошуємо, що свобода людини без віри в Бога переростає у саморуйнування.
Ми йдемо також у селищні ради, зустрічаємося з їхніми працівниками, усіма держслужбовцями, депутатами, членами виконкомів, дільничним інспектором, завклубом, завбібліотеки… Доносимо практичну інформацію щодо питань узалежненості, мотивуємо їх — даємо зрозуміти, що проблема алкоголізму є не просто проблемою їхнього сусіда чи якогось підлітка з девіантною поведінкою. Це проблема всього села. Ми показуємо, що вони, як представники влади, наділені певною мірою авторитету, можуть змінити сам підхід до споживання алкоголю в межах їхнього села.
— І як реагують керівники таких сіл?
— По-різному. Маємо досвід як чітко вираженої ворожості і через байдужість до справді вираженого захоплення усвідомленням того, що треба діяти, змінювати. Є багато випадків, коли ті ж самі наші слухачі як не самі мають алкогольний бізнес, то його прикривають. Вони мають певний інтерес у цій справі і саме від них спостерігаємо негативну реакцію.
— А що про проблему алкоголю повинні знати усі християни?
— Я б хотів, щоб люди, читаючи ці рядки, збагнули своє місце як християн у боротьбі проти пияцтва. Ми всі покликані до того, щоб наслідувати Христа, ділитися з людьми, яких зустрічаємо, нашим духовним скарбом. Це стосується, серед усього іншого, і чесноти тверезості. Щоб ми, як християни, пам’ятали, що віддячуватися алкоголем є неправильно, що святкувати духовні події з алкоголем християнам аж ніяк не личить.
— Зрештою, чи є гріхом вживання алкоголю та пропонування його іншим?
— Віддячуватися алкоголем людям, які не є узалежнені, — моральна провина. Очевидний гріх це тоді, коли ми, наприклад, даємо алкоголь узалежненій людині замість платні за виконану роботу. Гріх також є тоді, коли батьки дають своїм дітям поганий приклад щодо алкоголю, тобто наливають їм спиртне, самі приходять додому п’яними, і діти це бачать, не реагують на те, що дитина приходить із запахом алкоголю з дискотеки… Тому я би хотів, щоб кожен християнин пам’ятав — уже через те, що ми є образом і подобою Божою, ми повинні плекати чесноту тверезості. Кожна людина має розум і свобідну волю як духовні дари. Коли ж вона впивається — втрачає ці дари — і диявол нею легко маніпулює. Через таку людину він спокушує також інших людей. У кінцевому результаті людина може стати узалежненою, рабом хімічної речовини і вже нездатна бути слугою Божим, дитиною Божою.
Розмовляв Володимир МОРОЗ,
Липень 2010 року
Довідка
Міжєпархіальну підкомісію «За тверезість життя» у складі Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ утворили у жовтні 2006 року згідно з рішенням 32 сесії Синоду єпископів Києво-Галицької Митрополії УКГЦ. Підкомісія за тверезість життя має за мету протистояти поширенню алкогольної залежності в українському суспільстві і тим самим допомагати людям жити відповідно до їх власної гідності, дарованої Створителем. Адреса інтернет-сторінки підкомісії http://www.sober-way-of-life.org.ua/.
Консультативно-просвітницький центр для допомоги залежним від алкоголю та членам їхніх родин діє у Тернополі за адресою: вул.. Замонастирська, 1, 2-й поверх у приміщенні Тернопільського благодійного фонду “Карітас”. Контактний телефон 098-552-95-13.
