"Ми творимо одну українську "зглобалізовану" Церкву": Владика Володимир (Ковбич) з Бразилії
В інтерв’ю Департаменту інформації ієрарх українських греко-католиків Бразилії розповів детальніше про майбутній Собор УГКЦ, а також про релігійне життя українців у Південній Америці, про особливості тамтешнього служіння і обряду, міжцерковний діалог з іншими християнськими Церквами та теперішні виклики для УГКЦ в країнах давньої еміграції.
Наступного року знаменною подією у житті УГКЦ буде присвячена покликанню до богопосвяченого життя V сесія Патріаршого Собору УГКЦ, що відбуватиметься у Бразилії. Користаючись присутністю на Синоді Єпископів УГКЦ в Україні Владики Володимира (Ковбича), ми особисто поспілкувалися з єпархом Куритибським про духовне життя українців у цій південноамериканській країні. В інтерв’ю Департаменту інформації ієрарх українських греко-католиків Бразилії розповів детальніше про майбутній Собор УГКЦ, а також про релігійне життя українців у Південній Америці, про особливості тамтешнього служіння і обряду, міжцерковний діалог з іншими християнськими Церквами та теперішні виклики для УГКЦ в країнах давньої еміграції.
Владико, у Бразилії, наскільки можу судити, є чисельне монашество, тобто багато покликань. І для того, напевно, щоб це засвідчити, наступного року Собор, присвячений монашеству, відбуватиметься в Бразилії. Яка мета проведення Собору?
Я бачу Собор у Бразилії, як велику нагоду, щоби наше монашество увійшло у контакт з іншими чинами, згромадженнями, і це буде нагодою скріпитися. Я думаю, що монашество з України, яке є більш контемплятивне, буде мати нагоду пізнати монашество з Бразилії, яке є більш активне, має більше душпастирського, місіонерського духа. Бразильське ж черецтво буде мати нагоду більше пізнати монашество звідси, яке більше чинить молитву. Таке зібрання допоможе монашеству взаємозбагатитися.
Ви були присутні на Синоді з двома єпископами-помічниками. Чим для вас є прихід на Синод?
Для мене має значення, що ми творимо і повинні творити одну українську «зглобалізовану» Церкву, бо вона є по всьому світі. Наші діди звідси поїхали, але наші коріння є тут. Коли ми приїжджаємо на Синод, то повертаємося до нашого джерела, і це є доброю нагодою відчути, що ми є одна Церква, що ми спільно повинні подумати і подбати про розв’язку різних наших проблем, яких, на жаль, і не бракує.
Владико, ви роджені в Бразилії, там виростали і звідтіля приїхали для участі в Синоді. Бачачи Церкву в Україні і Бразилії, - чим вона однакова і чим вона інша?
Церква однакова у глибокій вірі, побожності людей. Це я бачу в нас, у Бразилії, це бачу й тут – ту велику любов, прив’язаність людей до своєї Церкви, до своїх традицій. Це є спільна цінність нашого народу – дуже глибока релігійність.
Чим відрізняємося? Відрізняється тим, що правдива українська мова є тут, особливо, я так розумію, в західній частині, в Галичині. Хоч та мова трохи змодернізувалася. У нас в Бразилії українська мова є стародавня, «галичанська», якою говорили наші люди сто років тому. Вони ще тією мовою говорять, хоч і мішають з португальською. То є така велика різниця щодо мови. Друга різниця – у самому обряді, відправі. У нас в Бразилії досить спростилася Літургія, може, навіть занадто. Це, мабуть, основне.
Прошу детальніше зупинитися на тій ситуації, яка є зараз, навести певні цифри.
Важко сказати точну цифру, скільки є українців греко-католиків, бо для цього потрібно було би замовити спеціальне дослідження. Ми так кажемо, що українців є понад 160 тисяч, але десь половина з них беруть участь у відправах, і з них – ще половина готові бути активними мирянами, допомагати Церкві фінансово і організаційно.
Але попри ці виклики, труднощі, наша Церква в Бразилії є жива. Маємо біля ста священиків, приблизно вісімдесят ченців-василіян, десь 25 парафій, зорганізованих на латинський стиль, не так як в Україні, де в кожному селі є церква. У нас ці 25 парафій мають свою головну церкву, а до неї приналежать інші, дочірні, як ми кажемо «каплиці» чи «колонії».
Одним словом, маємо багато викликів, проблем, але, Богу дякувати, Церква жива. І якщо ми, владики, священики, богопосвячені особи подбаємо, щоб зробити глибшою працю з молоддю і молодими подружжями, то ми можемо навіть і рости.
Чим, на вашу думку, наша Церква, по-світськи кажучи, може бути цікавою для неукраїнців?
Звичайно, багато латинників, тобто римо-католиків, які складають більшість у Бразилії, цікавляться нашою Літургією, обрядом. Буває навіть так, що більше цікавляться, ніж ми самі, і добре це чинять. Я так зауважив цього року, коли у столиці Бразилії місті Бразиліа відбувся Євхаристійний конгрес, що багатьох зацікавило побачити нашу українську Святу Божественну Літургію. Хоч вони того й не розуміли, але відчували, що це щось глибоке, що ближче приводить до Бога, і дуже це полюбили. Дійсно, у містах, де є наша Церква, багато людей приходять на нашу відправу.
Ще стосовно проблеми асиміляції. Вона є незворотна, бо поступово покоління в покоління людина асимілюється. Зараз ми із вами спілкуємося українською мовою, і робимо це досить вільно, що свідчить про те, що в Бразилії цей процес асиміляції йде повільно. Та чи має Церква способи не протидії, але сповільнення дії цього процесу?
Ми свідомі, що ця асиміляція йде. Але ми не сприймаємо це пасивно. Ми завжди старалися триматися того принципу, що треба зберігати обряд, мову, традиції, особливо звертаючи увагу на мову, – скільки це можливо. Це по-перше. А по-друге, – там, де дійсно потрібно, то ми вживаємо португальську мову. Подекуди все правиться виключно українською. Там, де це потрібно, – читання Апостола, Євангелії і проповідь іде по-португальськи. Подекуди проповідь – хоч трохи по-українськи. Але є й такі парафії, де треба вживати виключно португальську. Але як би то не було, це треба дуже второпно робити, бо багато є людей, особливо серед молоді, які (навіть як проповідь – по-португальськи) хочуть молотися виключно українською.
Цього року однією з тем Синоду було питання міграції. Воно, зокрема і для вас, є дуже актуальним. Які ваші як члена Синоду очікування. Що ви хотіли б, щоб Синод осягнув, вивчаючи її?
Я особисто бажаю, щоби УКГЦ дійсно здобула стан структури у тих нових країнах, де відбувається нова еміграція – Італія, Іспанія, Португалія, Греція. Я хотів би, щоби якнайшвидше там створилися парафії, бо це підкріпить нашу Церкву.
А стосовно нас, бразилійців, нашої єпархії, яка створена також з емігрантів (хоча ми вже є внуки-правнуки тих емігрантів), я вважаю, що то би було дуже корисно, якби і в нас створилося підвищення нашого канонічного статусу. З цим наша Церква змогла б бути виднішою в нашому латинському світі, і це також було би нагодою, щоби самі наші українці, які віддалилися, повернулися до нас.
Розмовляв о. Ігор Яців
