"Неможливо друкувати літературу для всіх. Вибравши «свою» лінію, легше виживати"

«Маленьку типографію, яка з’явилася невдовзі після розпаду Радянського Союзу, ми виростили до розмірів видавництва, яке майже щомісяця видає нову християнську книжку. А не було ж нічого – ні можливостей, ні обладнання, ні кваліфікованих працівників, не було навіть бізнес-планів. Але я романтик, і мені дуже хотілося видавати християнські книжки, яких тим паче на той час не було взагалі…», – розповідає директор сьогодні відомого на українському книго-ринку видавництва «Ездра» Андрій КРАВЧЕНКО.

Насправді, усе починалося дуже просто, без особливих претензій на грандіозність чи навіть на таку-сяку величину. Молодий підприємець, а заодно й працівник новоствореної і ще, м’яко кажучи, не дуже розкрученої типографії, що одночасно виконував обов’язки вантажника й водія синього велосипеда, який щодня проїжджав з десяток кілометрів, мав лише великі мрії. Про них, звісно, ніхто, крім нього самого і його дружини, не здогадувався, але, тим не менше, ці мрії малу-помалу почали збуватися…

– У нас була ідея, а тоді я потроху почав збирати людей, які могли би це робити. До речі, задум народився в 1993-94 роках, і як тільки ми почали шукати способи його реалізації, на нас усі дивилися, як на розумово відсталих – казали, ніде в цілому регіоні не можна буде знайти відповідного обладнання і спеціалістів… Проте, мені таки вдалося відшукати чоловіка, який все своє життя пропрацював у типографії, за часів радянської влади сам склав велику друкарську машину в себе в хліві (бо ж тоді дуже жорстко контролювався «самвидав»!), а як тільки Союз розвалився, став приватним підприємцем. До речі, саме він і видав нашу першу книжку в 1995 році – додаток до пісенника «Пісня відродження» тиражем в одну тисячу».

Ту тисячу розібрали швидко, і вже наступні тиражі маленька друкарня друкувала самостійно. А вже за п’ять років типографія стала видавництвом і видала свою першу книжку в твердій палітурці – ту ж таки «Пісню відродження». До речі, саме цей пісенник до цього дня є бестселером «Ездри». І цьогоріч знову став призером за кількістю річних продаж, отримавши відзнаку Асоціації християнських видавців України під час Львівського книжкового Форуму.

– А чому обрали саме таку назву? Що вона означає взагалі й що означає особисто для вас?

– Ми назвали видавництво на честь одного біблійного персонажа, який мав чи не найбільший стосунок до книгосправи після Мойсея. Ездру так і називали – «книжником». Більше того, якщо говорити про аналогії, то саме він узяв Закон і почав читати його ізраїльтянам, які повернулися з полону – християни у дев’яностих саме «повернулися з полону» Радянського Союзу й потребували духовного підбадьорення, літератури, яка надихала би їх і давала би їжу для роздумів…

– «Ездра» вважається нішовим видавництвом. На випуску якої саме літератури ви спеціалізуєтеся? Що в ній особливого?

– Будь-яке видавництво – нішове, якщо не брати до уваги величезні компанії, які вже, по суті, не є видавництвами, оскільки перезамовляють іншим фірмам усе те, що входить до видавничого процесу, а самі лишень займаються продажем. Тому зараз прослідковується тенденція: видавництва злилися із книготорговельною мережею. Це, можливо, вигідніше з точки зору оподаткування… А, втім, наше видавництво таки є нішовим. Неможливо друкувати літературу для всіх. Вибравши «свою» лінію, легше виживати. Декілька років тому ми орієнтувалися на прихожан протестантських церков. Коли зустрілися з Рольфом Гарборгом – видавцем із Америки (видавництво «Самерсайд Пресс»), ми зрозуміли, що нам настав час розширяти цю нішу. Тобто, друкувати християнські книжки для широкої аудиторії, а не для окремої групи християн.

– Хто такий Рольф Гарборг і чому саме він так яскраво вплинув на визначення цільової аудиторії «Ездри»?

– У книговидавничому світі є така програма наставництва: людина, яка довгий час працювала в книговиданні й має бажання поділитися своїм багатим досвідом, може взяти собі «учня» – молоде видавництво із країн, що розвиваються. Спочатку Рольф приїхав до нас для знайомства – а тепер ми вже чотири роки співпрацюємо, намагаючись адаптувати описані ним принципи для українського ринку та застосовувати їх. До речі, про його власне життя й ті знання, які він здобув, працюючи книгоношею в Пуерто-Ріко в роки своєї юності, наше видавництво зараз готує книжку. Вона буде називатися «Человек с книгой».

– Звісно, для успішного розвитку необхідні нові знання й нестандартні підходи – і Ви не лише співпрацюєте зі своїм «наставником», але й часто подорожуєте за кордон, зустрічаєтеся з американськими, європейськими видавцями. Упевнена, що вони радо діляться своїм досвідом. Що для вас особливо запам’яталося із цих зустрічей? Які підходи хочете застосувати в своєму видавництві?

– Я чотири рази бував у США. Уперше, у 2007 році, – у Видавничому університеті ECPA (Evangelical Christian Publishers Association), Асоціації Євангельських Християнських Видавців, де проводилися тренінги й лекції. Наступного року відвідав Всесвітню виставку християнських видавництв у Орландо зі своєю старшою донькою. Ми привезли звідти стільки вражень, ідей і книжок, що вирішили розширяти компанію для поїздки, що відбулася згодом: приєдналися моя дружина, менеджер з продажів нашого видавництва, а також виконавчий директор Української асоціації християнських видавців Олена Цертій. У той раз нас жартома називали «українською мафією». (Сміється)

Четвертий раз я відвідав Америку цьогоріч – подія була для мене знаковою, оскільки там була призначена зустріч із президентом видавництва «Томас Нельсон» Майклом Хайятом. У той же час там проходив симпозіум, на який зібралися директори всіх видавництв-членів ECPA, там вибирався голова правління і вирішувалося багато інших важливих питань. Було цікаво спостерігати, як це роблять найкрутіші християнські видавці світу, на які критерії опираються.

Ще двічі бував у Нідерландах на конференції для християнських книговидавців і книготорговців Європи, причому одну подорож ми здійснили на машині, чим дуже шокували європейців і американців. А ось зараз я саме повернувся з поїздки до Англії, де також була конференція для християнських видавців.

Звісно, з таких поїздок отримуєш багато. Я заради цих можливостей вивчив англійську! Але якось коротко описати всі ті скарби, які привозиш звідти – важко. У будь-якому випадку, кожну ідею, отриману там, треба адаптувати, пристосовувати до наших умов. У світі є давні видавництва з глибоким корінням і традиціями, наприклад, той самий «Томас Нельсон», заснований у 1798 році. У них багатий досвід, вони, перш за все, вижили, і це надихає думати, що християнська книжка може бути не лише додатком до церковної служби, але й існувати як окремий продукт! У західних видавництв цікаві підходи. Наприклад, у США приблизно 75 відсотків християнських книжок збуваються через світський ринок, хоча ще 25 років тому це здавалося неможливим.

Три роки тому в Америці я вперше почув про блоґи, твіттер, інші соціальні мережі. Усі про це говорили, розповідали, що саме таким чином можна популяризувати християнську літературу. А я тоді не міг навіть зрозуміти, що це. Пам’ятаю, як один із доповідачів перед виступом розказав історію: Зустрічаються два видавці, а один іншому каже: Слухайте, а що ми з вами обговорювати будемо, як вас навіть у твіттері немає?

Той спікер наголошував на тому, що якщо видавництва немає в соцмережах, то його або взагалі не існує, або його дні вже полічені…

Але для того, щоби я почав сам активно це використовувати, мав пройти ще якийсь час. Уже, правда, в останніх поїздках я навіть вів «пряму трансляцію з місця події». (Сміється)

Узагалі, надзвичайно важливо знати тенденції закордонних видавництв, тому що в Україні важко це прослідкувати. Усі цікаві підходи треба адаптувати й застосовувати, оскільки світ змінюється дуже швидко.

Одна із доленосних зустрічей трапилася зі мною в Амстердамі. Саме там я уперше зустрів Тоні Ентоні – людину, із якою ми потоваришувати, видали дві його книжки («Приборкання тигра», «Крик тигра») й започаткували цікаву співпрацю. Він неодноразово був в Україні з промоційними турами, а зараз ми запланували грудневий тур до США. Скоро також хочемо видати його наступну книжку.

– До речі, про знакових авторів. Я знаю, що книжки Тоні в Україні дуже популярні. Яка ще література найкраще продається? І в чому запорука її успіху?

– Якщо говорити про продажі «Приборкання», то тут його популярність виправдана. Як я вже сказав, автор бере активну участь у всіх заходах по промоції книжки. Та й узагалі, художня література продається найкраще. Особливо наша серія свідоцтв «По его стопам» – відомі вже книжки «Крест и нож», «Миссия возможна» та інші. У цій же серії готуються до друку «Убежище» та «Человек с книгой», про яку я говорив раніше. Ще добре продаються Дитячі Біблії, які ми випустили цієї зими. Теологічна й довідкова література продається гірше, але це теж, в принципі, зрозуміло.

– А чи сильно відрізняється загальне становище українського книговидання від, скажімо, європейського чи американського?

– Складно підвести під загальну лінію успіхи європейських видавництв – у кожній країні різна ситуація. Англія, Німеччина, Франція – їхні видавництва на дуже високому рівні розвитку, а у всіх решта дуже різне становище. Видавництвам у маленьких країнах, де не така вже й велика кількість людей говорить національною мовою, виживати дуже складно. Але є і дуже успішні приклади. Наприклад, чеська Біблія сучасною мовою. За рік там продалося 80 000 примірників! Католицька церква, правда, не визнала нового перекладу й закликала прихожан користуватися старим. Проте, це лише посприяло продажам… Ще один приклад – протестантське видавництво випустило Дитячу Біблію в Польщі. Країна невелика, у ній всього лише 40 000 протестантів, проте за 18 місяців продалися 200 000 екземплярів Дитячих Біблій…

Ну а Американський християнський видавничий ринок «диктує моду» всьому світові, звісно.

– Які бачите перспективи для України?

– Перспективи в нас непогані. Наше населення – одне з найбільших у Європі. Потенційних читачів значно більше, ніж в інших країнах. Тут усе залежить вже від сміливості й мудрості видавців.

– А які основні принципи вашого видавництва?

– Ми принципово друкуємо лише християнські книги. Дуже не хочемо стати видавництвом із вузькокофесійним напрямком. Проте багато-хто вважає, що саме так воно і є – зазвичай це відображає ставлення церковних спільнот чи течій, які не вірять, що бувають міжконфесійні видавництва. Шукають, кому що належить. Доводиться боротися з власною репутацією. (Сміється).

вересень 2010