- UK
5 червня 2012 року в Києві завершився перший етап міжнародного теологічного семінару "Релігія і Церква перед викликами сучасності: Україна–Німеччина" за участі українських і німецьких студентів, їхніх викладачів і провідних спеціалістів в галузі богослів'я й культури. Метою семінару є розвиток діалогу між вузами, структурами Церкви й громадськими організаціями України й Німеччини, знайомство молодих людей з іншою релігією, культурою, країною. Друга частина семінару відбудеться вже в Мюнстері, Німеччина, з 28 червня по 5 липня 2012 року.
Организаторами семинару виступили Центр св. Климента "Спілкування і діалог культур", Вестфальський університет імені Вільгельма (Мюнстер, Німеччина), Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві (Україна), Центр європейських гуманітарних досліджень НаУКМА, науково-видавниче об'єднання "Дух и литера".
Групу німецьких учасників - студентів Мюнстерського університету - очолив Томас Бремер, професор екуменічних студій і дослідження світу даного університету.
Пропонуємо Вашій увазі невелике інтерв'ю, яке Войчех Суровка ОР, директор Інституту релігійних наук, взяв у свого німецького колеги, аби краще взнати про те, якою є ситуація з вивченням богослів'я і екуменічним діалогом в Німеччині. Також доступною є версія російською мовою.
В.С. – Войчех Сурувка ОР
Т.Б. – Томас Бремер
В.С.: Що вивчають на вашому факультеті, скільки там студентів? Це екуменічна теологія чи тільки римо-католицька?
Т.Б.: Наша група – студенти університету Мюнстера, міста, де розташовано найбільший за кількістю студентів католицький теологічний університет в Німеччині. В нас приблизно 2,5 тис. студентів, більшість із них бажає стати викладачами шкіл усіх рівнів, бо в нас в Німеччині Закон Божий в школах – обов’язковий предмет, відтак, вони мають непогані можливості працювати. А інші бажають стати священиками, або працювати в Церкві як миряни, або взагалі після завершення університету взятися до будь-якої іншої діяльності. Кандидати на священство мешкають у семінарії в Мюнстері, їх годують тощо, але вони вчаться на факультеті разом із усіма іншими.
У німецькій системі теологічна освіта розрізняється за Церквами, конфесіями, отже, в Мюнстері є і великий протестантський факультет. Це означає, що фактично наші студенти – всі католики, їхні – всі протестанти. У нас гарні стосунки, але адмінистративно це два факультети. Нещодавно відкрилися ще дві кафедри: одна – з православної теології, інша – з ісламської, тому що в нашому лянді (землі) Північний Рейн – Вестфалія православні та мусульманські діти також мають право навчатись у школах, і, щоби підготувати викладачів, наш університет відкрив такі православні й мусульманські кафедри.
Наш факультет має всі теологічні предмети, зокрема й філософію. У межах університету також є екуменічний інститут з двома професурами, двома кафедрами: моя колега викладає екуменічні стосунки Католицької Церкви зі західними Церквами, а я викладаю екуменічну теологію, а також історію східних церков.
В.С.: Те ж саме, що я викладаю тут! Теологія східних церков і екуменізм, екуменічна теологія.
Дякую. Цей проект, в якому ми беремо участь, є першим проектом чи раніше вже були такі зустрічі?
Т.Б.: В нас раніше вже був такий досвід. Що ж стосується Східної Європи, то років десять тому ми були з групою студентів у Мінську, коли там ще діяв Європейський гуманітарний університет, в якому теж був теологічний інститут. Система була така ж: ми з групою їдемо туди, працюємо (тоді з білоруськими, зараз – з українськими студентами) один тиждень, і за тиждень ці студенти приїзджають у Мюнстер, де перебувають і працюють теж один тиждень. В нас гарний досвід. Два роки тому також була зустріч з УКУ, у Львові, зараз от – у Києві. Це сприяє тому, що студенти краще пізнають іншу культуру, країну, інший спосіб вивчення і вчення і, звичайно, іншу Церкву. В цій групі зараз тут, в Києві, є і римо-католицькі, і греко-католицькі, і православні студенти. З наших студентів ще ніхто ніколи не був у Києві, це новий досвід.
А крім того можна додати, що наш факультет має досить багато партнерств із різними інституціями у світі, наприклад у Польщі, в Ополі. Ми – і студенти, і викладачі – регулярно відвідуємо одне одного. Є і в Африці – в Гані (в Тамалі – це невеличке місце в Північній Гані). І кожні два роки одна група їде в Гану, чи група з Гани приїзджає в Мюнстер.
Зараз постає і розвивається партнерство з Берклі, Каліфорнія (США). Отже, є різні проекти.
В.С.: Чи плануєте продовжувати київський досвід? Чи робитимете спроби в інших містах?
Т.Б.: Ми поки що не знаємо, не маємо жодних конкретних планів. Моя мета і мій досвід мені підказують, що це відбудеться, що деякі студенти, які брали участь у таких екскурсіях, далі працюють у цій країні чи підтримують контакти. Бо ми як викладачі, звичайно, не в змозі підтримувати всі контакти з усіма інституціями на такому рівні. У нас є, наприклад, один студент, який упродовж року навчався у Львові. Зараз він добре говорить українською і цікавиться Україною. Є інший, який викладає в Москві, тощо. Маємо певний досвід. І навпаки, у нас на факультеті один із докторантів – українець; був докторант, який з великим успіхом захистився минулого року, – православний студент з Москви. І зараз у нас навчаються, як я вже казав, аспіранти з Африки, з Гани.
В.С.: Ви казали, що Ваші студенти живуть у Вашій країні, в лянді, де є багато різних конфесій. Якою є ситуація з екуменізмом – не на рівні високого міжнародного діалогу, а на рівні студентів? У чому вони зустрічаються і які проблеми у них виникають?
Т.Б.: Так, населення Німеччини складає приблизно 80 млн, з них 1/3 (26–27 млн) – католики, 1/3 – протестанти и 1/3 – невіруючі (особливо у Східній частині) або щось інше (понад 1 млн православних, 3-4 млн мусульмани).
150 років тому стосунки між католиками і протестантами були дуже погані або взагалі ніякі. Наприклад, шлюб між протестанткою й католиком або навпаки дуже часто був великою проблемою. Мій покійний батько розповідав мені, що коли він був юний, то в місті, де він жив, мешкали і протестанти, і католики. І був, якщо можна так сказати, «звичай», традиція, що під час найбільшого протестантського свята – Великої п’ятниці – католицькі домогосподарки навмисно виносили килими і витрушували їх, коли протестанти в своєму святковому одягу ішли до церкви – щоб розсердити їх. І навпаки, коли у нас на свято Тіла Христова йшла процесія, то килими трусили протестанти. Такого вже немає, і це, звичайно, завжди залежить від конкретних людей. Сьогодні багато католицьких парафій мають добрі стосунки з протестантськими, відбулося багато міжрелігійних шлюбів, церковні лідери й перші ієрархи прекрасно співпрацюють.
Це діє і на щоденному рівні. У нас постійно відбуваються спільні семінари з протестантськими викладачами, на які приходять і протестантські, й католицькі студенти, і навчаються разом. Звичайно, кожен потім у свого викладача пише семінарську роботу чи складає іспит, але співпраця і щоденний досвід дуже добрі.
І саме досвід показує, що такі зустрічі не послаблюють конфесіїної ідентичності, а навпаки, навіть укріплюють, бо для мене як католика, коли зустрічаюся з протестантом, стає більш зрозумілим, так би мовити, що я – католик, і буду докладніше розмірковувати, що це означає і які має наслідки.
Ще одне слово про православних. У нас їх відносно небагато; в усіх великих містах зараз існують православні притвори, але майже всі вони поки що організовані за національною ознакою. Це головно греки, росіяни, російськомовні серби (багато сербів), румуни, болгари та інші. Коли 30-40 років тому вони (особливо тодішні югослави і греки) приїхали як заробітчани, православна Церква швидко організувала для них парафії, надіслала священиків. Але для них це дуже часто має й міцний соціальний вимір. Таким чином, після літургії вони зустрічаються, можуть спілкуватися зі своїми земляками рідною мовою тощо. Вони теж є відкриті екуменічній співпраці й екуменічному щоденному життю, але, звичайно, це інша ситуація, бо територіально вони не такою мірою організовані, часто в парафію їм доводиться їздити за 40–60 км, адже їх менше, ніж протестантів і католиків.
В.С.: Якщо дозволите, особисте питання. Що Вас привабило у східній традиції настільки, що Ви обрали цю спеціалізацію?
Т.Б.: Можна сказати, що це просто випадковість. Жодних сімейних коренів таких я не маю. Але, коли я навчався в школі, між Мюнхеном, де я жив, і Бєлградом в Сербії (тоді – Югославії, це було давно) був обмін школярів. Я потрапив 1975 року, якщо не помиляюся, в Бєлград, і десять днів мешкав у бєлградській родині. Це був дуже цікавий новий досвід, і вперше я був у середовищі, де я нічого не розумію. Отже, я цікавився, вивчав паралельно католицьку теологію та слов’янські мови, закінчив слов’янський інститут. І ось тоді, звичайно, з інтересу до слов’янських мов і культур природно з’явилася зацікавленість східними церквами.
В.С.: Сербською мовою Ви теж розмовляєте?
Т.Б.: Так.
В.С.: Якщо поїдете в Бєлград, зможете вільно спілкуватися?
Т.Б.: Так.
В.С.: І останнє запитання. Як теолог, що Ви могли б сказати нашим студентам, які вивчають теологію тут?
Т.Б.: Гадаю, що нічого особливого сказати не можу, крім того, що їм кажуть також і їхні викладачі. Можливо, скажу те, що я кажу нашим. У мене є плани в наступному семестрі читати курс лекцій під назвою „Теологія з газети”. Що я хочу цим сказати: в щоденному житті – і не тільки в церковному й релігійному, а й у політичному, суспільному – відбувається багато дуже цікавих і важливих подій. І я вважаю, що для теолога дуже важливо цікавитися не тільки теологічними питаннями. Я кажу своїм студентам: краще читайте на одну теологічну книгу в місяць менше, але кожного дня – гарну газету, щоби бути в курсі подій. Читаючи газету, можна кожного дня дізнаватися про щось важливе і для віри, і для теологічних поглядів. Відтак я вважаю, що завдання Церкви й теології на сучасному етапі – це цікавитись і опікуватися навколишнім світом.
Професор Бремер на сайті Мюнстерського університету
Джерело: Інститут релігійних наук
