Рама з плугом

Чорна рілля ізорана, гей, гей!
Чорна рілля ізорана
І кулями засіяна,
Білим тілом зволочена, гей, гей!
І кровію сполощена.
(М.Максимович, “Українські народні пісні” 1834. Чорна рілля)

Попри те, що релігійність Індії стійко асоціюється з принципом агімси — ненасильства, вона бачить Бога у цілком мілітарному втіленні. Крішна вбив і скинув з престолу дядька-тирана Камсу, через що змушений був тривалий час вести військові кампанії проти його колишніх союзників. Принц Рама, перебуваючи у вигнанні, мобілізував армію мавп і ведмедів, щоб звільнити викрадену дружину здійснив морське вторгнення на Ланку та спалив колись процвітаючий острів.

Окрім героя Рамаяни, індійський епос оповідає й про інших великих звитяжців зі схожим іменем. Парашурама — Рама з сокирою, шостий аватара Вішну, брагман за народженням взяв до рук зброю аби помститися за смерть батька і винищив до ноги всіх кшатріїв на планеті.

Інший, могутній Баларама, належав до кшатрійського клану Врішни з роду Яду, був старшим братом Крішни та в езотеричному сенсі тотожний Санкаршані — первинній експансії Верховної Особи Бога.

Ймовірно саме цього Раму описує в своїй праці “Індіка” посол Селевка І Меґасфен (3 ст. до РХ), направлений з дипломатичною місією до двору індійського правителя Чандраґупти Маур’ї. Вшанування Баларами та Крішни на теренах королівства Матхури він ототожнює з культом Геракла, зважаючи на схожі риси між грецьким і індійськими героями.

Баларама, як і Геракл, — видатний майстер боротьби з булавою, ця зброя є їхнім характерним іконографічним елементом. На бактрійських та індоскіфських монетах 2-1 ст. до РХ Балараму зображають з булавою в одній руці та плугом в іншій.

Плуг з’являється в скіфському контексті як один зі священних предметів, дарований скіфам Небесами. Геракл також діє на теренах давньої України і, за версією греків, є прабатьком скіфського народу, зачавши Скіфа від злуки з богинею-змією в містичних гаях Гілеї, десь у гирлі Борисфена. Змієнога богиня-праматір, Дніпрова донька, лежить в основі міфічної скіфської генези. Примітно, що Дніпро — ріка хтонічна, бо витікає не з гірських вершин, а з глибин боліт.

Баларама теж пов’язаний зі зміями. Його асоціюють з Аді-Шешею — предвічним змієм, опорою Всесвіту. Бабуся Баларами Маріша — жінка з роду наґів (змій). Що цікаво, співзвучна етруська богиня Маріс вважається донькою Геракла.

Але повернімося до плуга. Його вибір як зброї є доволі нетиповим, адже зазвичай плуг сприймається як “мирний” сільськогосподарський інструмент. Баларама-плужник (за це його також називають Галаюдгою, Галадгарою і Санкаршаною) є сповненим сили образом. В одному епізоді, розгніваний зухвалістю Кауравів, він обводить і підважує плугом їхню столицю Гастінапур і тягне її за собою, щоб втопити в Ганзі (Бгаґавата-пурана 10.68.40-41).

Ця історія є вельми цікавою для індоєвропейських студій, адже Баларама використовує плуг, щоб знищити місто, а Ромул — щоб закласти його. Легендарний засновник Риму прокладає померій, першу межу Вічного міста, плугом, виорючи священну борозну. Всередину окресленого нею простору (Roma Quadrata) ніхто не може входити зі зброєю.

Імператор Комод, імітуючи Ромула, карбує на монетах свою персону за прокладанням первісної борозни (sulcus primigenius) в образі Геракла / Баларами, з плугом в одній руці та з булавою в іншій.

В аграрному, а не захисному сенсі, як початок сівби, ритуал прокладання царем першої борозни згадується в Рамаяні та згодом набуває популярності в країнах Південно-Східної Азії. Японський імператор щороку здійснює ритуал висадки перших паростків рису на території свого палацу.

В іншому епізоді, коли ріка Ямуна відмовляється наблизитися до сп’янілого Баларами, він упокорює її і притягує до себе, розоравши плугом на сотню ручаїв (Бгаґавата-пурана 10.65.24-26). Цей сюжет дещо нагадує історію імператора Прітху, який погрожує знищити зброєю персоніфіковану у формі корови Землю, коли та відмовляється належно плодоносити (Бгаґавата-пурана 4.17-18).

Плуг — сільськогосподарське знаряддя, але також засіб насильства. Щоб земля рясно вродила потрібно скривдити її, розпанахати тіло гострим вістрям. Царський скіф шанує землю та не плюндрує плугом, хоч і вважає його священним. Він перекочується степовим зеленим морем та живе вільно зі скотарства, не займаючи Матір.

Але якщо без священного плуга неможливо панувати над землею і культивувати на ній багатство, то насильство має бути обернене і всередину суспільства, щоб і воно належно зростало та приносило добрі плоди. Немов розкраяне на частини поле, соціум віддавна поділено на стани, цей поділ спостерігаємо серед багатьох древніх спільнот.

Чотирикласова модель зафіксована в Ріґведі та Авесті. Кастове розмежування до цього часу існує серед останнього з великих індоєвропейських народів — курдського (серед курдів-єзидів), який не здобув власної державності, а відтак зберіг елементи арахаїчного самоустрою. Це характерно і для іншого великого бездержавного народу, автохтонів Північної Африки, амазигів (берберів). Туареги, що належать до його складу, зберігають чітку станову сегрегацію, найвище положення займає шляхетна військова каста “гордих і вільних”.

Ромул, провівши римську борозну, поділив своїм плугом людей на патриціїв та плебеїв. Спільнота вікінгів ділилася на ярлів, карлів і траллів. Чітка станова єрархія існувала в Японії періоду сьоґунату Токуґави (селяни займали найвищу сходинку після самураїв).

Але найстійкіша кастова система склалася в найбільшій за кількістю населення країні світу — Індії, де вона функціонує донині та вражає ригідністю в питаннях професійних занять, міжкастових шлюбів та навіть спільного прийому їжі. Її характерною рисою є домінування жреців-брагманів над трьома іншими верствами. Певним відголоском боротьби з зазіханням воїнів-кшатріїв на це положення знаходимо в вищезгаданій історії Парашурами.

Грецький посол Мегасфен дивується індійській соціальній структурі і, ймовірно під впливом знань про стратифікацію соціуму в Єгипті, вирізняє в Індії сім верств (каст).

Слово “каста” походить з португальської мови, індуси традиційно послуговуються терміном “варна” (з санскриту — колір, вид, якість, форма). Чотири варни мають священне походження від різних частин тіла Космічної Людини — Пуруші (Пурушасукта Ріґведи). Поділ на брагманів (священників), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (селян, підприємців) та шудр (найманих робітників) сприймається як відображення універсального порядку, втілення усталених рис людської природи. Початково перехід між варнами, хоч і як виняток, був можливий. Доктрина передбачає, що кожна душа отримує тіло в тій варні, яка на той момент відповідає її внутрішнім якостям та устремлінням, окремі флуктуації трапляються лише через химерні переплетіння карми. Кастовий апартеїд не мав на меті штучне розшарування суспільства на привілейовані та пригнічені стани, а прагнув до гармонійної культивації необхідних рис в межах усталених соціальних груп.

Чанак’я — радник царя Чандрагупти, якого відвідував Мегасфен, у своєму монументальному політичному трактаті “Артхашастра” наводить конкретні приписи для кожної з варн (1.3): “Закон для брагмана — учнівство, навчання, жертвоприношення для себе та інших, роздавання дарів та їхнє отримання; закон для кшатрія — учнівство, жертвоприношення, роздача дарів, добування засобів для життя військовою справою та охорона живих істот; обов’язок для вайш’ї — учнівство, жертвоприношення, роздача дарів, землеробство, скотарство і торгівля; закон для шудри — послух і ведення господарства в покорі двічінародженим (трьом вищим варнам), ремесло і акторство”.

Шрі Крішна дає детальніший опис зазначених обов’язків у Бгаґават-ґіті (18.41-48), підкреслюючи, що Він Сам встановив систему чотирьох варн для цивілізованого суспільства. Представники варн вирізняються за діяльністю, яка відповідає їхній внутрішній природі (свабгаві). Крішна застерігає (3.35), що краще погано виконувати власний обов’язок, ніж добре — чужий; слідування чужому шляху є небезпечним (“призначену дгарму сповняй, не шукай досконалу, / умри в ній, як треба: з чужого-бо користі мало” за перекладом М.Ільницького). Кожна робота має хибу (наче вогонь вкритий димом), але сумлінне виконання власного обов’язку веде людину до досконалості (якщо вона не привласнює плоди своєї праці, а щиро пропонує їх Богу).

Послідовники індуїзму за межами Індії, в країнах де немає кастової системи, стикаються з труднощами стосовно того, як розпізнати власну свабгаву. Як визначити притаманну тобі “сродну працю” в сучасному суспільстві, яке стратифіковане передусім за майновим принципом, де домінуючою мотивацією є фінансовий успіх?

Та й в самій Індії кастова система поволі розмивається, конституція республіки забороняє дискримінацію на кастових засадах, забезпечуючи захист представникам маргіналізованих груп. Кастовий устрій загалом сприймається в світі як архаїчний і відсталий. Але хоча він і є певним виродженням динамічнішої системи варн, погляд на нього лише як на піраміду упокорення хибує на однобокість. Кожна каста формує унікальну систему цінностей та надає захист своїм членам, соціальна енергія не розпорошується, а отримує сталий вектор. Зрештою, чіткий розподіл обов’язків спостерігаємо і в гуртосімейних комах, він є природнім для високоорганізованих живих спільнот.

Великий плуг Рами пройшовся й сучасною Україною. Лінія розмежування — наче закривавлена борозна, що перетворилася на велетенський окоп. Він відділяє від чужинецьких зайд наш світ. Від наших захисників, від нас усіх залежить яким він буде.

Питання про місце кожного, про гармонійний устрій, який нестиме артху — користь і людині, і державі є гостроактуальним. Обриси відповіді на нього, як спонтанне постання українського військового класу в 2022 році, виростають з народної психе та лідерства найкращих. Україна надто дорого заплатила за марксистську безкласову утопію. Зміни вже посіяні в нас бурею, але коли і чим вони проростуть?