Релігія і комерція
За твердженням багатьох фахівців, успішність поступу тих країн Східної Європи, які на початку 90-х років звільнились від комунізму, багато в чому залежала від створення гнучкої і дійової, глибоко вкоріненої мережі організацій та інституцій, що знаходяться між громадянином і державою. Зокрема в Польщі, Чехії, Угорщині ще у 80-х роках було започатковано т.зв. "стратегію соціальної самоорганізації суспільства", яка виходила з того, що вільний ринок та вільні вибори не є достатніми чинниками для побудови стабільного демократичного суспільства. Тобто ринкова економіка може бути ефективною в забезпеченні будь-якими споживчими товарами чи послугами, але вона не спроможна в повному обсязі відповідати людським і соціальним потребам, і тому громадянин не може повністю покладатися на уряд країни, особливо у плані забезпечення власного соціально орієнтованого добробуту. Не тільки громадські, а й церковні організації виступили тут своєрідною балансуючою ланкою між державним і комерційним секторами, формуючи при цьому т.зв. "третій сектор", який і забезпечив цивілізований рух цих держав до сучасної інтегрованої Європи.
В Україні, де не вирішено проблему реституції церковного майна, де вірні внаслідок дуже важкого економічного стану не в змозі належно підтримувати церкву коштами, питання власного економічного виживання для релігійних інституцій часом постає більш гостро, ніж проблема здійснення соціальних проектів.
Природно, що будівництво та відновлення культових споруд, проведення широкомасштабних благодійних акцій з метою залучення до конфесій нових членів, а також пропагування своєї релігійної діяльності потребує значних фінансових ресурсів. Це підштовхує церковні організації створювати під своїм патронажем різноманітні виробничі та комерційні структури. В деяких випадках це відбувається за активної участі та сприяння релігійних місіонерів з-за кордону. Внаслідок цього на сьогодні практично при кожній конфесії за іноземні, як правило, кошти створено відповідні місії, фонди та асоціації, які акумулюють фінансові ресурси. Широкого розповсюдження набуває також передача закордонними релігійними центрами та організаціями майна, оргтехніки, обладнання для підприємств тощо своїм одновірцям.
Почнемо огляд з православних України, чиї ієрархи намагаються знайти додаткові можливості покращання матеріального становища - як особистого, так і своїх релігійних структур. З цією метою вони налагоджують контакти з певними підприємницькими структурами і в нас, і за кордоном. Представники деяких вітчизняних бізнесових кіл, у свою чергу, активно намагаються використати авторитет церкви та міжнародний релігійний обмін для реалізації вигідних комерційних контактів та проектів, налагодження зв'язків з діловими партнерами, діючи часом у вузькокорпоративних інтересах.
За сприяння підприємницьких структур при єпархіальних управліннях та громадах створюються різноманітні фонди, місії, організації, де акумулюються певні кошти та матеріальні цінності. Офіційних відомостей, тобто таких, які були б доступні позацерковній публіці або навіть парафіяльному духовенству й мирянам, про фінансово-господарську діяльність і бюджет українських православних церков практично немає. Щоправда, в одному з інформаційних бюлетенів УАПЦ промайнуло повідомлення про виконання єпархіями бюджету, але
[10]
скільки гривень складає цей бюджет і як формується, встановити з нього неможливо.
Московський дослідник Микола Митрохін стверджує, що головних джерел фінансування, наприклад, Руської православної церкви, є декілька. На нижньому (парафіяльному, монастирському) рівні їх чотири. Перше - це "кварта", тобто пожертви парафіян, які є досить скромними й діляться священиком, церковнослужителями та працівниками відразу після служби. Друге - це продаж церковною лавкою книг, ікон, начиння тощо; третє - треби, прибуток від яких є порівняно чималим, але його більша частина йде безпосередньо священикові. Четверте джерело, яке дає приблизно дві третини бюджету храму, - це прибуток від продажу свічок. Є й більш прибуткові, хоча й менш поширені способи заробляти гроші на парафіяльному або монастирському рівні - видавнича, торгово-закупівельна, інша комерційна діяльність. На єпархіальному рівні М. Митрохін відзначає прибуток від єпархіальних складів та підприємств, від кафедрального собору, єпархіальний податок. До непостійних джерел можна віднести пожертви підприємців, допомогу держави на реставрацію пам'яток, надходження від паломництв.
На рівні патріархату джерела прибутків набагато істотніші. Для Московської патріархії - це група компаній "Міжнародне економічне співробітництво", виробничий комплекс "Софріно", готельний комплекс "Даниловський", гуманітарна допомога, ввезення з-за кордону товарів, які не обкладаються (з огляду на спеціальний статус патріархії) митом, і продаж їх у Росії.
Часто джерела фінансування стають відомими внаслідок гучних скандалів у пресі. Так було у випадку з курячими окорочками, тютюновими виробами, алкоголем, китайським ширвжитком, який ввозила у країну під виглядом гуманітарної допомоги наближена до патріархії підприємниця Гюльназ Сотнікова.
Природно, не оминають скандали і православних в Україні. Так, свого часу з метою нібито налагодження фінансової підтримки Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ) "палкий прихильник автокефалії" О. Заставський організував у Києві т. зв. "Християнський банк". Скориставшись з некомпетентності керівництва УАПЦ, без відома її предстоятеля в ньому начебто на потреби патріархії було акумульовано кредити в розмірі 1,5 млн. гривень, доля яких єпископату УАПЦ й досі не відома. Крім того, скандал, пов'язаний з фінансовими махінаціями навколо нецільового використання кредитів, став одним з вирішальних чинників загострення внутрішньоцерковного конфлікту між ієрар-
[11]
хами УАПЦ і врешті-решт призвів до її розколу. За участю того ж таки 0.Заставського був заснований "Міжнародний фонд патріарха Мстислава". Можна тільки припускати, які грошові потоки проходили через цей фонд і куди вони спрямовувались.
Публікації у вітчизняних і, особливо, у закордонних ЗМІ дозволяють окреслити деякі елементи схеми надходження та здобування величезних фінансових ресурсів окремими особами, які під прикриттям релігійної діяльності можуть використовувати їх не за призначенням й, уникаючи державного контролю, "прокручувати" з метою особистого збагачення.
Передусім це гуманітарно-фінансова допомога, яка частково розподіляється через численні благодійні організації між віруючими, а здебільшого розпродається з метою одержання "живих грошей"; грошові перекази з-за кордону фізичним особам - якщо навіть це 300-500 у.о. кілька разів на рік, то загалом складається поважна сума; надходження від підприємницької та посередницької діяльності через підставні фірми, банки, різноманітні асоціації та від приватних осіб тощо.
Треба відзначити, що періодичні скандали навколо церковного бізнесу - це не наслідки церковного підходу до підприємництва, а результат того стану, в якому перебуває вся наша економічна сфера. Є досить вагомі підстави твердити, що загалом церковне підприємництво все ж "чистіше", аніж бізнес на пострадянському просторі.
Повертаючись до філантропічних бізнес-проектів і церковних грошей у сучасній Україні, необхідно згадати, звичайно, Римо-Католицьку церкву. Так, минулого року тільки в бюджеті Європейського католицького єпископату на підтримку католиків у колишніх країнах СРСР, у тому числі і в Україні, було виділено 42 млн. франків, у той час як на аналогічні потреби РКЦ у Західній Європі - тільки 5,5 млн. При цьому обов'язок безпосереднього забезпечення фінансовими коштами українських католиків (як західного, так і східного обряду) Ватикан поклав на міжнародні фонди РКЦ "Реновабіс", "Церква в потребі", "Карітас" з центрами в Німеччині. Зокрема, за даними окремих мас-медіа, тільки в 1996 р. на потреби Житомирської дієцезії РКЦ було передано понад 1,5 млн. доларів. На
[12]
адресу приватних осіб з числа віруючих та служителів культу УГКЦ і РКЦ у Львівській та Хмельницькій областях лише протягом липня-листопада 1997 р. було перераховано близько 600 тис. доларів.
У 1995 р. у Вінниці за підтримки ряду іноземних релігійних та підприємницьких структур (німецька фірма "Брос", австрійський осередок релігійного центру "Церква в потребі", польське відділення чернечого згромадження "Брати християнських шкіл") було створено товариство з обмеженою відповідальністю "Місія милосердя найс-вятішого серця Ісуса", яке має право самостійно вести зовнішньоекономічну діяльність. Його представники підписали п'ятирічний контракт з німецькою фірмою "Імпорт-експорт" про постачання за кордон лому міді, придбаного в Донецьку та Азербайджані, на загальну суму 1 млн. німецьких марок.
Завдяки матеріальній підтримці закордонних католицьких центрів УГКЦ також прагне до створення власних комерційних структур, серед них і спільних підприємств, співзасновниками яких виступають іноземні громадяни. Так, у Львові при канцелярії УГКЦ засновано т. зв. "Християнський фонд відродження" (ХФВ), сформований в основному за рахунок фінансових надходжень з Ватикану та єпархій РКЦ у Німеччині.
Представники курії польського католицького єпископату спільно з підприємницькими структурами Польщі ("Енергопол" та ін.) вкладають кошти у придбання та реставрацію будівель, оренду земельних ділянок, інше нерухоме майно, а також планують взяти участь в інвестуванні ряду перспективних проектів та у приватизаційних процесах.
Досить бурхливо розвиваються процеси комерціалізації у мусульманському середовищі нашої країни. Наскільки серйозною може стати ця проблема, показали нещодавні події у Сімферополі, коли у відповідь на виконання рішення суду про виселення комерційного банку "Крим-юрт" з орендованого ним приміщення активісти мусульманських громад організували масові акції протесту із залученням членів т. зв. "Мусульманської общини" та інших радикальних угруповань.
Викликає стурбованість і певна зацікавленість ісламським середовищем нашої країни з боку турецької ісламської організації "Нурджу", керівник якої Фетуллах Гюлен є лідером релігійно-просвітницького руху "Нур", що пропагує пантюркську ідеологію й має на меті утворення в Туреччині ісламської держави. Для розповсюдження цих ідей Ф. Гюлен створив потужний фінансово-економічний механізм - 90 різноманітних фондів, 211 фірм, 103 приватні школи тощо. Крім того, він є власником 14 газет та журналів, 2 радіостанцій та комерційного телеканалу 8атапо?Іи ТУ. На думку експертів, джерелами фінансування цієї могутньої фінансової імперії є турецькі страхові асоціації "Ішик" та "Азія фінанс", а також численні комерційні компанії, різноманітні фонди та приватні особи, які не афішують свою допомогу Ф. Гюлену. Його послідовники є практично в кожній країні світу; найбільше їх серед політичного істеблішменту азіатських країн колишнього СРСР. Зокрема, діти деяких керівників Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Татарстану, а також республік Північного Кавказу є учнями гюленівських релігійно-просвітницьких шкіл.
На території нашої держави в інтересах турецької релігійної організації "Ну-рджу" діє турецька фірма "Чаг", а створене за сприяння керівництва цієї комерційної організації АТ "Суспільство української освіти "Чаг" фінансує турецький освітній заклад (коледж) у Криму та курси турецької мови при Одеському державному університеті. Крім того, зусиллями "Чаг" створюються релігійно-просвітницькі центри в ряді регіонів нашої країни та здійснюється матеріальна підтримка окремих релігійних громад, які перебувають під юрисдикцією Духовного управління мусульман Криму (ДУМК).
Природно, що доволі помітним явищем на конфесійній сцені України є протестантське підприємництво. Представники закордонних протестантських організацій активно сприяють залученню українських віруючих до підприємницької діяльності. Широкого розповсюдження набуває практика заснування мініпекарень, мініцехів з переробки сільськогосподарської продукції, обладнання для яких іноземці дають безкоштовно. Така діяльність загалом сприяє залученню певної категорії віруючих до процесу створення в нашій державі т.зв. "третього сектору", а в певному сенсі - цивілізованому розвиткові українського суспільства та інвестиціям, хай поки що й невеликим, в українську економіку.
[13]
Так, у 1991-1992 pp. представники ділових кіл США - члени релігійної організації "Церква Ісуса Христа святих останніх днів" (мормонів) створили на базі хімічного концерну "Стірол" (м. Донецьк) спільне підприємство "Хартман-Стірол", в яке увійшло 2 з ЗО виробничих цехів. Значно менше ентузіазму нашої громадськості викликала зацікавленість Україною засновника "Церкви Об'єднання" (ЦО) мільйонера Сен Мен Муна. Мун, який за свідченням журналу "Le Monde Diplomatique" (лютий 1985 p.) є однією з найбагатших осіб світу, володіє такими всесвітньовідомими друкованими виданнями, як американські "New York Tribune", "Washington Times", "Noticias del Mundo", уругвайською "Ultimas Noticias", японською "Sekai Nippo", тримає в деяких країнах монополію на риболовлю, банківську справу, готельний бізнес, а також на торгівлю тонізуючим коренем "ginseng". Функціонери ЦО не раз під час відвідання регіонів нашої країни вивчали можливість створення в Україні своїх комерційних структур, придбання акцій провідних українських підприємств, інвестування перспективних виробничих проектів та програм.
У листопаді 1995 p., зокрема, під час перебування Сен Мен Муна в Україні його прихильники з метою створення позитивної громадської думки про діяльність ЦО запропонували інвестувати кошти в 2-3 тисячі українських підприємств протягом 10 років. Крім цього, перебуваючи в 1996 р. на території Луганської області, один з високопоставлених емісарів ЦО, Кім К'єнг, наполегливо цікавився можливістю вкладення му-нівських коштів у промислове об'єднання "Азот".
Мунівці навіть зробили спробу створити власне політичне лобі в українському парламенті, використовуючи при цьому міжнародну організацію "Федерація сімей за мир в усьому світі", створену Муном для пропагування своїх ідей на світовій арені. За її рахунок протягом кількох років деякі депутати виїжджали за кордон нібито для участі в роботі різноманітних міжнародних конференцій.
Спостерігаються і спроби розгорнути активну діяльність на території України з боку прибічників т.зв. "Церкви саєнтології" (інші назви: "Гуманітарний центр Хаббарда", "Центр діанетики", "Саєн-толоджі-концерн"). Вони роблять ставку передусім на представників бізнесу, науково-технічну інтелігенцію, проголошуючи стратегію світового панування своєї ідеології у XXI столітті.
"Церква саєнтології" є однією з найбагатших міжнародних корпорацій, що пропонує різноманітні курси психологічної реабілітації, т. зв. "мостів до повної свободи", які коштують досить дорого - за курс близько 500 американських доларів. У нашій країні це, однак, по кишені дуже небагатьом, тож активність саєнтологів зараз не є високою.
Цей стислий огляд, видається, доводить, що державі варто було б поцікавитися проблемами фінансово-господарського життя релігійних інституцій. Не завадило б і встановити надійний контроль за виконанням чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, зокрема тих його основоположних принципів, які відокремлюють церкву від держави, проголошують рівність релігій перед Законом, невтручання релігійних організацій у вибори тощо. З іншого боку, необхідно мінімізувати вплив політики та відкрито кримінальних елементів на релігію, щоб унеможливити перетворення конфесій на філії будь-яких не пов'язаних з релігією організацій. Потребують законодавчого врегулювання і взаємовідносини релігійних організацій з їхніми закордонними центрами, в тому числі в питаннях фінансової, гуманітарної та іншої матеріальної допомоги, їх комерційної і підприємницької діяльності.
За умов складної соціально-економічної обстановки в Україні позитивну роль відіграла б державна підтримка й заохочення реалізації релігійними структурами у взаємодії з органами соціального захисту населення програм доброчинного та милосердницького характеру, розподілу гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну по лінії релігійних організацій для матеріально-побутового й медичного обслуговування інвалідів, дітей-сиріт та непрацездатних громадян, духовної опіки та догляду за особами, що перебувають у закладах соціального захисту, а також відродження діяльності сестер-жалібниць, розвитку волонтерського руху для допомоги людям похилого віку тощо.
Створення державою широких можливостей для реалізації церквою місії соціального служіння сприяло б виходу релігійних організацій із зон політичної напруги.
[14]
Людина і світ. — 1999. — №10. — С. 10-14. (посторінкова номерація)
Сергій ТКАЧ
