Роберт Амстердам Такеру Карлсону про Україну: «Це не Мюнхен, це Потсдам!». Ч.1
Скандальний лобіст УПЦ Роберт Амстердам, здається, переживає свій професійний ренесанс. На тлі повернення в Білий Дім Дональда Трампа, підтримуваного месіаністськими рухами технократів, геополітичне становище України суттєво ускладнилось. І клієнт Амстердама, архідиякон УПЦ Вадим Новинський, вирішив скористатись проблемами нерідної для нього країни і підкинути дрів до вогню контрольованого хаосу, знов активізувавши тему «гонінь на канонічне православ'я» в Україні. Так Амстердам вже вдруге потрапив на ефір до відомого трампіста та русофіла Такера Карлсона, якому наговорив багато цікавого.
Покажи мені твого адвоката – і я скажу тобі, хто ти. Закиди Амстердама вписуються в останні політичні заокеанські тренди, а тому потребують аналізу. Як показала практика, це не мало сенсу робити по свіжих слідах, адже на момент цього ефіру США ще вважались беззаперечним союзником України. З дня сьогоднішнього ця розмова вже виглядає більш опукло і демонструє не тільки подвійні стандарти, але й лицемірство деяких «захисників релігійних прав», чиїми послугами користується провід УПЦ.
Когнітивні спотворення як аргумент
Почнемо з того, що діалог двох антиподів – націонал-консерватора Карлсона та лівака-марксиста Амстердама – нагадував обмін потоками свідомості аматорів на лавочці з пивом, які виглядають абсолютно некомпетентними в предметі обговорення. Релігія, геополітика, права людини – всі міркування подавались у вигляді вирваних з контексту шаблонів, гасел, конспірологічних теорій та пропагандистських звинувачень. Це виглядало як свідомий обмін когнітивними спотвореннями, головне з яких – т.зв. ілюзія глибини розуміння (llusion of explanatory depth), при який некомпетентні люди переоцінюють свої знання по предмету, а тому рано чи пізно потрапляють під дію не менш відомого ефекту Данінга-Крюгера (коли некомпететентні люди нездатні осягнути свою некомпетентність саме в силу цієї некомпетентності). Вивчаючи діяльність та методи роботи пана Амстердама, навряд чи варто було очікувати на інші результати. В цьому плані розвінчувати неправду Амстердама і Карлсона – справа невдячна, оскільки ця парочка апелює не до розуму, а до емоцій, не беручи при цьому відповідальність за свої слова. Тим не менш, оскільки сказане в інтерв'ю відображає типовий підхід до української релігійної ситуації.
Розмова почалась з того, що Карлсон назвав Амстердама «одним із небагатьох», кого він знає, «хто має справжнє уявлення про те, що відбувається в Україні». Це говорить про дуже вузьке та специфічне коло спілкування члена Єпископальної церкви Карлсона, якому очевидно нецікаво проявити хоча б журналістську допитливість і зібрати якомога більше інформації про релігійну ситуацію в Україні. Точніше так: Карлсону абсолютно нецікаві факти, контекст та незаангажований аналіз. Амстердам, який лічені рази бував в Україні, рухаючись там за дуже обмеженим маршрутом, був представлений ледь не як гуру з українського питання. Це т.зв. «упередженість підтвердження» (confirmation bias), коли реальність підганяється під заздалегідь запрограмований результат. Це той тип когнітивного спотворення, який свідчить про системні помилки індуктивного мислення (але, мабуть, для адвокатів інтерпретація фактів для підгонки під бажаний результат вважається скоріше свідченням їхнього професіоналізму).
І гуру не підвів – одразу почав нагнітати пристрасті, наскільки все жахливо в країні, що воює з найбільшою в світі ядерною державою, підтримуваною іншими ядерними диктатурами: «Жахлива ситуація! Зеленський надзвичайно непопулярний. Є групи тиску, щоб вивезти людей на фронт. Люди без надії, жертви величезні, корупція величезна. І уявіть, що ви відправляєте свою дитину на фронт, знаючи все це!». Так, воююча, розтерзана агресором країна завжди виглядає непривабливо. Але все, що стосується війни, вимагає для порівняння підтягувати ситуацію у противника. Адже в нашому випадку за законом збереження маси чим менше десь України – тим більше там Росії. Різниця з Росією в тому, що попри описані аналогічні жахи (корупція, втрати, репресії, розчарування) російський диктатор принаймні в опитуваннях користується стабільною підтримкою. А от в демократичних країнах (до яких, скажімо так, на генетичному рівні відноситься Україна) популярність політиків навіть в мирний час – скоріше рідкість, аніж норма. До речі, за наслідками тиску Трампа рейтинг Зеленського дуже підскочив, аж до 64%. Так що не все так однозначно.
Очевидно, що лобіст взяв на озброєння претензії Трампа щодо низького рейтингу Володимира Зеленського: «І ви знаєте, що я завжди говорив людям, які захищають Зеленського, що всі його цифри – це повна вигадка. Якби він був популярний, якби йому довіряли, він би не нищив пресу. Він би не саджав у в'язницю і не ставив ярлики звинуваченнями в державній зраді політичних опонентів. Це поліцейська держава. Це СБУ, таємна поліція».
Наскільки релевантний такий висновок з точки зору формальної логіки? Подивимось, що відбувається в країні-агресорі, яка «захищає інтереси УПЦ»: за опитуваннями довіра до Путіна та його політики зашкалює, при цьому незалежна преса винищена, політичні опоненти в тюрмі (одного вбито рік тому), за державну зраду і дискредитацію армії РФ затримують тисячами. В Україні наразі налічується близько 150 незалежних інтернет-ЗМІ. Станом на кінець 2024 року російське вторгнення спричинило закриття 105 каналів, 95 газет, 52 сайти новин та 77 радіостанцій. Це означає, що причинно-наслідковий зв'язок для пана Амстердама не має жодного значення. Але вирішальну роль в розгромі українських ЗМІ зіграло рішення керівництва США припинити програми підтримки медіа через USAID. Сьогодні ж в самих США в рамках кампанії по підвищенню ефективності уряду закрито такі відомі ЗМІ як «Радіо Свобода» та «Голос Америки». В християнській традиції є правило – перш ніж критикувати скалки в чужому оці, спочатку необхідно вийняти колоду з власного ока.
ПЦУ – «нова релігія, заснована ЦРУ»
Тепер переходимо безпосередньо до «релігійної» частини. Тезово звинувачення людини, яка вважає себе юристом, дослівно такі:
- ПЦУ тільки 5 років;
- ПЦУ – державна церква;
- високопосадовці уряду США підтвердили, що це була операція ЦРУ по створенню церкви, вільної від впливу Путіна;
- створенням ПЦУ займались адміністрація Порошенка та Держдепартамент США на чолі з Майком Помпео;
- створення «фальшивої церкви» почалось з 2014 року, за сприяння Вікторії Нуланд, яка працювала тоді з послом США в Україні, який потім якось дивним чином став послом в Греції;
- ПЦУ фінансував USAID або подібні організації (дословно: «I believe either USAID or some other organizations have funded this state church called the OCU»);
- Держдепартамент порушив Конституцію США та взяв участь у знищенні свободи віросповідання в чужій країні;
- релігійна свобода є основою всіх свобод;
- уряд США створив фальшиву державну церкву в чужій країні, яка, очевидно, є неконституційною, але також радянською («the US government established a fake state church in a foreign country, which is obviously unconstitutional, but also Soviet»);
- руйнуванням УПЦ займається голова ДЕСС Віктор Єленський, який керує СБУ;
- СБУ носить маски смерті з нацистськими знаками розрізнення, а в Україні діє потужний правий нацистський рух.
- долари американських платників податків йдуть на катування священиків.
Пройдемося коротко по деяких з цих тез.
Почнемо з того, що два джентльмени, які на перше місце серед всіх свобод ставлять свободу релігії, сходу називають ПЦУ «fake church» («фальшива церква»), яка була створена начебто з нуля не аби ким, а ЦРУ США в 2019 році на гроші USAID.
Можна тільки здогадуватись, як Амстердам рахував, що ПЦУ лише 5 років, а от УПЦ натомість вся 1000 років. Створенням «церкви, вільної від Путіна» займався ще тодішній патріарх Філарет, який не взявся нізвідки, до ПЦУ влився автокефальний рух УАПЦ, у якої теж давня історія. Нарешті, доєднання до ПЦУ єпископів та кліриків УПЦ дає право говорити про симетричну спадкоємність. Взагалі, очевидно, що обидва американця не розуміють, що таке інституційна спадкоємність в православ'ї, де церкви отримували автокефалії, втрачали їх та через століття повертали знову. Он РПЦ взагалі себе виводить від Риму, і на підставі цього претендує на інституційну гегемонію у вселенському православ'ї. Але ж пан Амстердам не задається питанням, де Рим, а де РПЦ.
Скоріш за все, маніпулятивні тези про те, що ПЦУ – це «нова націоналістична релігія», а УПЦ – «історична церква», походять безпосередньо зсередини керівництва УПЦ або Вадима Новинського і є продовженням російської пропаганди. Вже надто вони виглядають неприродньо в устах людини, яка не вариться в українських церковних реаліях. Тобто, те, що каже про українську ситуацію Амстердам, свідчить не стільки про Амстердама, скільки про його клієнтів, які і вкладають в його сиву голову таку маячню.
А от історія про роль Держдепу та ЦРУ в «створенні ПЦУ» більш екстравагантна. Почнемо з того, що Амстердам банально плутається у показах, то покладаючи всю відповідальність за «фальшиву церкву» то на Майка Помпео, то на Вікторію Нуланд, то на ЦРУ. Зрозуміло, що Амстердам тут хотів похизуватись своїми інсайдами від американських високопосадовців, але через деякий час після цього у нього з’явився конкурент – такий собі американський письменник, журналіст та колишній офіцер розвідки Джон Кріс Кіріаку, який в одному з подкастів розповів, що насправді це все зробила Гілларі Клінтон, коли була держсекретаркою. Сама вона начебто в 2010 році (???) запропонувала патріарху Варфоломію 20 млн доларів за томос УПЦ (не ПЦУ!), які мали перерахувати через український банк: «Держдепартамент перевів 20 мільйонів через USAID до якогось українського банку». Через короткий час за наполяганням архонтів Вселенського патріархату цей обізнаний пан, який працює на російські ЗМІ, спростував свої заяви: «Я почув цю історію (в 2010 році – прим. авт.) від чиновника Державного департаменту, який стверджував, що безпосередньо знає ситуацію. Однак я дізнався, що ця історія неправдива. «Такої транзакції не було».
Ось вам і ціна всіх «інсайдерів», які навіть не врахували, що Клінтон була держсекретаркою в 2010-2013 роках, під час режиму Віктора Януковича. Вселенський патріархат, приймаючи рішення про такі серйозні речі, як автокефалія, не в останню чергу орієнтується на настрої в державній владі. Перед наданням томосу ПЦУ були звернення до патріарха Варфоломія від Верховної Ради та президента. Як американські зливні бачки уявляють собі Януковича, який би організовував кампанію за отримання автокефалії для УПЦ, важко пояснити. Очевидно, що і Кіріаку, і Амстердам стали жертвами «розводу» з боку американських чиновників, які зараз підтримують один актуальний тренд – всі фейли, пов’язані з Україною, валити на Демократичну партію. Крім того, можна припустити, що є певний запит в США на дискредитацію американських спецслужб (звідси і наказ Трампа про розсекречування архівів, пов’язаних з вбивством Джона Кеннеді). Але що стосується «хабаря» за томос – всі постріли в молоко. Про те, що Помпео був в курсі процесу підготовки надання томосу, він сам визнав у розмові з пранкерами Лексусом і Вованом. Тоді США вважали, що це вписується в ідею підтримки релігійних прав віруючих неканонічних церков України. І правильно вважали. Більше в цій історії ловити нема чого.
Обидва співрозмовника запевняють довірливу аудиторію, що в 2019 році ЦРУ «заснувало» нову «релігію» («like establishing religion»), яка тепер намагається знищити християнство в Україні. За якими ж ознаками ці новітні релігієзнавці приписують ПЦУ до «нової релігії»? За ознакою пошани жертв Революції Гідності.
Амстердам: «Це просто божевільний психоз, тому що в Україні є ці ультраправі люди. Фактично зараз частина церков зайняла Майдан, місце подій 2014 року, і поставила святині в храмах ПЦУ до Майдану. Тому вони навіть змінили саму релігію, щоб відповідати українському націоналізму».
Зрозуміло, обидва американця, не будучи людьми православними, не в курсі, як в православних помісних церквах ставляться до жертв серед свого народу – в Румунії, Греції, Болгарії, Сербії. Наприклад, кафедральний собор Румунського патріархату називається «Собором спасіння нації».
Карлсон: «Отже, вони в основному поклоняються заколоту ЦРУ».
Тобто, Карлсон вірить, що внаслідок Революції Гідності ЦРУ встановило в Україні маріонетковий режим, але про це пізніше.
Філософський відступ. За великим рахунком, дарма Карлсон та Амстердам підняли цю історію про «переворот ЦРУ» та «фальшиву церкву, створену Держдепом». Абстрагуючись від (не)справедливості таких звинувачень, в цій ситуації доведеться глобально поставити питання відповідальності американських політиків за свої проєкти, які їхні наступники можуть чомусь раптом визнати «невдалими». На жаль, як показують дослідження, американська політика – це не завжди про відповідальність за власні політичні експерименти на чужій території. Тобто, фактично Україні пропонується в одиночку «фіксувати збитки» і всі негативні наслідки брати на себе, тоді як США може дозволити собі просто «вийти з проєкту», одночасно караючи Україну за власні «помилки». Але в житті так не працює.
Статус УПЦ
Кинулось в очі, що Роберт Амстердам, будучи нерелігійним євреєм, себе асоціює з УПЦ: «наша церква, наші парафіяни». «Наші парафіяни йдуть на фронт, в той час як їхні храми розкрадають вдома. В той час як б'ють парафіян, прихожан похилого віку та священиків». Виглядає так, що з точки зору Амстердама віряни УПЦ – це якась партикулярна релігійна група або секта, для якої релігійна ідентичність стоїть вище громадянського обов'язку. Крім того, по ту сторону добра і зла залишились знищені росіянами віруючі УПЦ, розтрощені російськими ракетами храми УПЦ, анексовані РПЦ єпархії, розбудовані архієреями, духовенством і віруючими УПЦ, а також вбитих окупантами священників, за яких УПЦ чомусь забула заступитись.
До відома Роберта Амстердама, в українському праві немає аналога американського Білля про права та першої поправки до Констутиції, відповідно до яких свобода релігії може стояти іноді вище федеральних законів. Згадаймо лише історію з Церквою корінних індіанців, якій всупереч антинаркотичному законодавству було дозволено з релігійно-ритуальною метою вживати пейотль – психоделічну речовину з кактусів, що містять галюцинногенний мескалін. Тобто, з точки зору українського (та й європейського) законодавства, на відміну від американського, держава не може автоматично надавати особливі привілеї якійсь релігійній групі (наприклад, право на бронь від мобілізації), або «обмінювати» їхні обов'язки перед державою на якісь гуманітарні права.
Про те, що УПЦ є частиною РПЦ, знає навіть Такер Карлсон, який раптово проговорився, спитавши Амстердама: «Як Ви стали представляти РПЦ в Україні?». Амстердам швидко почав виправляти ситуацію: «Це Українська православна церква. Ми не є частиною РПЦ. Ми поділяємо лише канонічний зв'язок» («we share only a canonical link»). Амстердам наполягає: «Наша церква адміністративно відокремилася 30 років тому, і кожен українець, який є православним, був хрещений у нашій церкві». Тобто, канонічний зв'язок для Амстердама – це не доказ входження в церковну структуру? Якесь нове слово в православній еклезіології. І ще питання: чому лобіст згадує тут про 30 років, а не 3, коли було проведено собор у Феофанії? Мабуть, тому, що в самій РПЦ той вимучений собор 2022 року не вважають канонічним, який змінив статус УПЦ?
Пасаж про те, що всі православні українці хрещені в УПЦ, немає сенсу навіть коментувати, але по таким сентенціям можна зробити висновок про компетентність та «незаангажованість» заокеанського лобіста. «І наш уряд не може контролювати канонічне право, яке, безсумнівно, виходить за межі його сфери». За такою логікою лобісти чи адвокати не вправі робити висновок, чи є та чи інша церква «фальшивою» відповідно до канонів.
А далі починається просто феєрична історія: «І саме Патріарх Константинопольської Церкви стає тим, хто, по суті, проектує знищення нашої Церкви, забираючи канонічний контроль у Москви і перебираючи його на себе, порушуючи договір з XVII-го століття». Очевидно, що цей історичний екскурс наспівали йому клієнти з УПЦ. Що це означає? Що в УПЦ неохоче, але визнають чинність скасування Вселенським патріархом Акту про підпорядкування Київської митрополії 1686 року. Через це УПЦ вслід за РПЦ розірвала стосунки зі Вселенським патріархатом, «неканонічності» такого діяння було присвячено десятки конференцій та книг... і тут Амстердам проговорився: Фанар таки забрав у Москви канонічний контроль над Київською митрополією. Парадоксально, але саме на цьому факті базується рішення собору УПЦ в Феофанії викреслити згадку про РПЦ зі свого статуту – там самі не впевнені, що Україна досі залишається канонічною територією РПЦ. І вже якщо говорити про захист статусу УПЦ у мирній угоді з Росією, то це необхідно обговорювати навіть не стільки з українською владою, скільки з Константинополем, адже канонічна територія – це термін церковний, а не світський. Нагадаю, що навіть спікери УПЦ не можуть точно сказати, яка Церква для УПЦ – Церква-Мати: «Хто Церква-Мати їй (УПЦ – авт.), хто буде надавати їй автокефальний статус – це буде визначатися тими помісними соборами, які будуть врешті-решт вирішувати ту колізію, яка сьогодні створилася».
Але Карлсона на м’якині було важко провести. Він все одно в курсі, що УПЦ – проросійська церква: «Ну та церква проросійська. Гаразд, ви кажете, що це не проросійська. Мені байдуже, чи це так». А от українцям не байдуже, що на території країни діє релігійна структура, яку Росія інструменталізувала для знищення країни, її незалежності, ідентичності, самобутності. Більш того: свого часу керівництво УПЦ доклало неймовірних зусиль, щоб виховати в своїй пастві печерний антиамериканізм. Ті, хто вірить в сакральний простір «триєдиної Святої Русі», його антипод – США – вважають «Содомом і Гоморою».
«Уряд США міг фінансувати знищення УПЦ», - стверджує Амстердам. Повертаємось до питання відповідальності американського політикуму. Якщо сьогоднішня адміністрація президента США відчуває свою вину за «фінансування знищення УПЦ», то вона має це якось зафіксувати на підставі чітких доказів. Але в першу чергу необхідно зафіксувати факт знищення УПЦ.
В цьому контексті дивує сміливість пана Амстердама, який скаржиться, що «американські ЗМІ постійно висвітлюють Україну, але жодного разу не згадали, що влада заборонила християнську конфесію». По-перше, УПЦ не дорівнює всій православній конфесії: в Україні кілька церков може бути православними (на відміну від тієї ж Болгарії). По-друге, УПЦ ще не заборонено. По-третє, підозрюю, навіть у випадку фрагментарного застосування Закону про афіліацію УПЦ нікуди не зникне. Типова девальвація слів, за яку не передбачено нести відповідальність (див.вище).
Що ми бачимо в цій частині інтерв’ю? Що фактично УПЦ віддала релігійне питання під «зовнішнє управління». Максимально уникаючи контакту з суспільством і владою, її керівництво віддало на закордонний аутсорс право критикувати власну країну. Але вибрало для цього не тільки упереджених, але й некомпетентних виконавців.
