Розп’яття

63 р. до н. є. римський імператор Гней Помпей (106-48 рр. до н. е.), скориставшись негараздами у Сирії, захопив її. Після цього Сирія, а також її складова частина — Іудея стали римською провінцією.

Царем Іудейської держави наприкінці І ст. до н. є. був, як відомо, знаменитий Ірод. У Євангелії від Матвія докладно розповідається про те, як він злякався, почувши від східних мудреців звістку про народження майбутнього «Царя Іудейського». Мудреці бачили «зорю Його» і прийшли вклонитися Йому, бо в пророка сказано: «І ти, Віфлеєме, земле Іудино, не менший нічим між осадами Іудиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський» (Мт., 2:6).

Цареві Іроду було пророцтво про те, що він втратить і престол, і життя через людину, яка має народитися в маленькому містечку Віфлеємі. Ірод послав вояків знищити у Віфлеємі й по всій околиці всіх дітей до двох років.

Титул «Цар Іудейський» ми зустрічаємо в усіх євангеліях, коли йдеться про страту Ісуса Христа. Починаючи з 6 р. н. е. Іудею та Самарею було перетворено на імператорські провінції, керовані намісниками, яких призначав імператор Риму. Члени іудейського синедріону, які судили Ісуса, поставились до слів «Цар Іудейський» набагато серйозніше, ніж римський намісник Понтій Пілат. Після допиту в синедріоні Ісуса повели до намісника; він не знайшов «у Людині Оцій ніякої провини» й навіть спробував відпустити її (Лк., 23:13-17). Але на вимогу народу та синедріону Ісуса було піддано тортурам і страчено на хресті. На прибитій до хреста табличці було зроблено глузливий напис.

Чому ж саме натовп так затято домагався страти безневинної людини, волаючи «Розіпни»?

Загалом у язичницькому суспільстві часів занепаду Римської імперії людське життя важило небагато. Звичайною річчю були масові вбивства заради розваги. Окрім загальновідомих гладіаторських боїв, влаштовувались навіть вистави, де «актор» (як правило, приречений на страту злочинець) грав роль Геракла, якого, згідно з легендою, живцем спалювали на вогнищі, або Ікара — бідолашного підіймали високо над ареною й скидали вниз сторч головою.

Однак найганебнішою за тих часів вважалася страта на хресті. Історик мистецтв початку XX століття П. Гнедич писав: «Смертна кара для рабів практикувалась майже завжди в одному вигляді: їх розпинали на хресті, оскільки хрест мали за найганебніше знаряддя тортур».

У такий спосіб страчували грабіжників і крадіїв, шахраїв і пройдисвітів, — узагалі всіх ворогів держави «нижчого сорту», яких римляни (за висловом Е. Ренана) не удостоювали честі стяти голову мечем. Христос був засуджений до страти на хресті; мордувати його доручили римським воякам як, так би мовити, професійним убивцям. Головний сенс страти на хресті полягав у тому, щоб не вбити приреченого відразу, а, прибивши цвяхами до стовпа, віддати на тяжку мученицьку смерть.

Такий спосіб страти, що побутував у країнах розселення єврейських емігрантів, зумовив пізніше огиду до хреста як до знаряддя тортур, приниження й муки. Історичні свідчення щодо страти рабів на хресті містять відомості про повстання під проводом Спартака (71 р. до н. е.). Тоді вздовж усієї дороги з Рима до Капуї переможець повсталих рабів Ліциній Красс встановив розп’яття. Так само покарав моряків-корсарів Секст Помпей. Імператор Август звелів стратити на хресті близько 6 тисяч рабів, що втекли від своїх господарів. А Нерон розпинав християн, яких підозрювали в підпаленні Рима...

Ми не знаємо достеменно, як виглядав хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа. Після численних хрестових походів та інших подій новітньої історії усі рештки живоносного хреста Господнього, які збереглися до наших часів, мабуть, не є вірогідними. З розповідей церковних письменників IV ст. про віднайдення Ісусового хреста святою царицею Єленою, матір’ю Константина Великого, можна зробити висновок, що цей хрест не відрізнявся від тих, на яких разом із Спасителем було страчено двох розбійників.

Хрест як знаряддя страти у різних краях Римської імперії мав чотири модифікації:

— звичайний вертикальний брус або колода, закопана в землю;

— два бруси, прибиті один до одного хрест-навхрест у вигляді літери X. Його згодом стали називати бургундським (crux decussata), а також Андрієвим хрестом, бо на такому розіп’яли апостола Андрія;

— хрест у вигляді літери Т (crux comissa vel patibulata) — так званий розбійницький, або Антоніїв хрест;

— чотирикінцевий хрест, коли горизонтальний брус прибивали не зверху вертикального, а трохи нижче: (crux immissa vel capitata).

Іноді хрест доповнювався сидінням (sedile) — дощечкою, яку вставляли спереду посередині хреста, щоб розіп’ятого можна було посадити верхи або щоб він міг спиратися на неї. Робили також підніжок для того, щоб спиратися ногами (suppedaneum). Усе це робилося для того, щоб розіп’ятий не зірвався з хреста. Адже навіть людина невеликої ваги не може довго висіти на хресті, якщо її прибити тільки за руки.

Над головою розіп’ятого прибивали дошку, на якій зазначали його провину. Звідси всі подальші різновиди хрестів (див. мал.)

Досить цікавим є питання про висоту та ймовірні матеріали, з яких виготовляли хрести. У Старому Заповіті згадується хрест Амана завдовжки 50 ліктів (Естер, 7:9-10). Є також свідчення історика Светонія про те, що імператор Гальба розпинав засуджених на високих хрестах. Проте слушно було б припустити, що такий хрест був не вищий від двох людських зростів. На користь цього припущення можна навести принаймні два аргументи: по-перше, на такому хресті можна було без зусиль прочитати напис про провину засудженого, а по-друге, згідно з євангеліями такий хрест могла нести одна людина (спочатку Ісус Христос, а потім Симон Киринеянин).

Щодо питання про те, з якого дерева було зроблено хреста, на котрому стратили Ісуса, наведемо тільки одну апокрифічну версію, відому вже в IV ст.; авторство її приписують Григорію Богослову. Вона пов’язує події Старого і Нового Заповітів в одне ціле. В апокрифі розповідається, що дерево життя, з якого з’їли плоди Адам і Єва, складалося з трьох частин: одна частина належала Адамові, друга — Єві, а третя — Богові. Після гріхопадіння частини Адама та Єви попадали додолу. Адамова частка впала до ріки Тигру в землі Медіамській, і Адамів нащадок Сіф на згадку про батька запалив з цього дерева вічний вогонь. Авраам послав до цього вогню Лота, який, спокутуючи власні гріхи, посадив у землю три недопалка з того дерева й виростив з них нове дерево. На хресті саме з того дерева було розіп’ято одного з розбійників (праведного) під час страти Ісуса Христа.

Євину частину дерева теж було винесено з раю, Коли Мойсей привів народ під час блукання пустелею до річки Мерри, то вода в ній була гіркою. Янгол указав Мойсеєві на Євине дерево, і Мойсей, склавши його частки хрест-навхрест, опустив їх у воду — і вода стала солодкою. Дерево, що виросло у воді, прислужилося для хреста другого (неправедного) розбійника.

Від Господньої частини, що залишилась у раю, архангел дав гілки для вінця Христового.

Походження райського дерева пояснюється так: коли Господь садив райський сад, Сатана крав у нього зернятка й висипав їх посеред саду. Бог сказав, що дерево, яке виросте з тих зернят, прислужиться для довічного вигнання диявола.

В Єрусалимі всі три дерева зібрав Соломон, який одержав від Бога владу над демонами. Два перших дерева було знайдено майже випадково; їх не було використано для будівництва храму. Третє дерево (Господнє) Соломон наказав демонам принести йому від воріт раю. Серед його коріння заплутався череп Адама, який впав і залишився лежати в полі.

Цікавою є історія знахідки Адамового черепа. Соломонів слуга, який супроводжував господаря на полюванні, під час бурі сховався в печері й з подивом побачив, що стіни її не кам’яні, а кістяні. Слуга розповів про це Соломонові — і цар зрозумів, що то і є голова праотця Адама. Голову перенесли до Єрусалима. Соломон вклонився їй як першому Божому витвору, а відтак звелів закидати камінням як голову першого відступника. Отак і утворилася гора Голгофа (Череповище), або Літостратон, на якій розіп’яли Христа. Христова кров упала на вершечок цієї гори й охрестила Адамове чоло, чим і було змито первородний гріх. Цей сюжет відбито в численних художніх творах, що зображають біля підніжжя Ісусового хреста череп зі схрещеними кістками.

Зберігся й апокриф про праведного розбійника, який, на відміну від того, що зневажив Ісуса, кажучи: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!» (Лк., 23:39), не докоряв йому й попросив згадати його в Царстві Своїм, за що Ісус обіцяв йому перебування в раю.

Апокриф, що теж приписується Григорію Богослову, наводить оповідь про дитинство «доброго» розбійника. Рятуючись від Ірода, Марія з малим Ісусом пішла до Єгипту, але на шляху їм начебто трапились розбійники, і Марія з немовлям якийсь час жила в них. Одного з новонароджених у розбійників немовлят вона врятувала від смерті й годувала шість днів своїм молоком, поки не одужала його матір. Саме з цього немовляти й виріс той праведний розбійник, якого Пілат звелів стратити разом з Христом.

Перші століття по Різдві Христовім християни ніколи не зображали Спасителя на хресті, пам’ятаючи про ганебність такої страти, — Ісус і хрест завжди зображувались окремо один від одного. Першим зображенням розп’яття вважається те, що було знайдене на воротах базиліки св. Сабіни в Римі на Авентінському пагорбі (середина V ст. н. е.)

Символом хреста в таємних писаннях християн за багато років до офіційного визнання християнства як державної релігії Візантійської імперії у першій половині IV ст. н. е. були якір та знак X. Десь з другої половини II ст. н. є. до цього знака стали додавати другу літеру ймення Христа — Р. Загалом вийшов знак , який зустрічається у християнських пам’ятках III ст. н. е.

Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній історії» докладно описав видіння Константина Великого напередодні переможної битви з Ліцинієм. Перед битвою імператор молився Богу, і йому явилося в небі чудодійне божественне знамення: золотий хрест, що висів над сонцем, і напис «Цим переможеш». На верхньому кінці хреста була корона, прикрашена коштовним камінням з викарбуваними двома першими літерами ймення Ісуса Христа; літера Р перехрещувала X.

По смерті Константина християнській церкві випало боротися з єрессю Арія. Після остаточної перемоги над аріанством до згаданого символу стали додавати літери ? (альфа) і ? (омега), що символізували єдину сутність Ісуса Христа з Богом Отцем.

З 350 р. символ набув такого вигляду:

? ?

А з 355 р. в зображеннях іноді починають випускати знак X:

 

? ?

Зрештою почали просто зображати хрест т. зв. грецької форми.

Пізніше, коли християнство прийняли слов’яни, такий хрест дістав назву «корсунського», за назвою міста Корсунь, звідки його вивіз князь Володимир Святославич після вінчання з візантійською принцесою Анною. Нині цей хрест зберігається в Московському Успенському соборі.

У мистецьких творах зображення розп’яття стає популярним з V ст. Страсті Господні митці супроводжували малюнками з євангельських оповідань. Найчастіше сюжет розп’яття поєднувався з такими зображеннями:

— Божа Матір та Іван Богослов; Марія Магдалина; Соломія; Марія, мати Якова; Никодим; Йосиф Аримафейський, який випросив у Понтія Пілата тіло померлого Христа й поховав у печері, загорнувши у плащаницю;

— розіп’яті розбійники — той, що покаявся (у V та VI ст. його зображали у вигляді вродливого юнака), — ліворуч від глядача, і той, що не розкаявся (бородатий, з жорстоким виразом обличчя), — праворуч;

— вояки — той, хто подав Христу оцет, і той, хто списом прохромив Христу груди (пізніше стали зображати криваву рану на грудях Христа); сотник; вояки, що кидають жереб, — кому володіти одягом Христа;

— згаслі небесні світила у вигляді або астрономічних зображень, або алегоричних фігур, наприклад, юнака з факелом;

— християнська церква й синагога у вигляді двох жінок з атрибутами, що вказують на перемогу першої і падіння другої;

— Життя і Смерть у вигляді двох жінок з відповідними атрибутами.

Людина і світ. — 1997. — №4. — С. 10—13.

Ірина ПРЕЛОВСЬКА