Нові одкровення від владики Іонафана: українське християнство є загрозою для Руського світу

Програвши  (http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/37694/) дискусію (http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/37710/, архієпископ Іонафан Тульчинський опублікував ще одне цікаве зізнання (http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/37749/. Згідно із владикою Іонафаном єдиною загрозою для ідеї Руського світу є українське християнство.

Зокрема, владика Іонафан нападає на всі спроби розвивати соціальне вчення для України. Наприклад, логіка Чорноморця така: існує держава Україна, в ній існують специфічні соціальні обставини, а отже для України необхідно розвивати соціальне вчення. Відповідно, Чорноморець розмірковує які положення православного і католицького соціального вчень найбільш актуальні для України сьогодні. Згідно із владикою Іонафаном такого роду розмірковування – це боротьба проти Руського світу. Отже, в будь-якій державі християни не мають право застосовувати соціальне вчення. Це право лише росіян – визначати яким може бути соціальне вчення в Україні та інших країнах. Більше того, самостійне існування України, наявність соціального вчення в Українських Церков – це і є найбільша загроза існуванню Руського світу. Владика Іонафан не лише нагадує, що Руський світ – це духовна реальність. Але і ФАКТИЧНО ВИЗНАЄ, ЩО БОРЕТЬСЯ ПРОТИ УКРАЇНИ ЯК ДУХОВНОЇ РЕАЛЬНОСТІ.

І владика Іонафан, і патріарх Кирил не проти того, щоб існували формальні кордони між «державами Руського світу». Не проти щоб існували ці держави та їх уряди. Але вони категорично проти існування України як духовної реальності, окремої цивілізації, окремої культури. Вони проти існування соціального вчення, пристосованого Українськими цервами для потреб України.

Вони проти існування української християнської культури. Весь їхній план – це утвердження в Україні тієї православної культури і цивілізації, які існують в Росії. Вірніше існували, бо Росія вже фактично – пост-християнська країна, чого ще не можна сказати про Україну. Як постмодерністи видумують культури готів чи ему, так і російські релігійні діячі видумують культуру, яка фактично не існує. І посилаються на власні переживання, які мають підтвердити реальність цієї культури. Так само роблять і готи, і ему, і хіпарі всякі. Вони теж посилають на досвід, на власні переживання. А у адептів нових релігійних рухів взагалі переживання – це перше і останнє джерело істини. Чи не перетворює постмодернізм деяких релігійних діячів РПЦ на секту?

Але навіть якщо припустити, що Росія – це православна країна, а не пост-православна, то чому Україна має переймати російську православну культуру, а не мати власну? Всі аргументи російських владик – це те, що в українців та росіян спільні святі. Але цей аргумент нічого не доводить. Святі, якщо вони – святі, спільні для всієї Церкви. Тому за цією логікою мала б існувати єдина християнська цивілізація, в крайньому випадку – єдина православна цивілізація. Винайдення особливих святих Руського світу – це розривання Церкви. Чи, можливо, РПЦ готується до невизнання рішень Всеправославного собору та існування в ізоляції?

Намагання втягнути УПЦ МП в боротьбу проти українського християнства та України як духовної реальності – це заклики до самогубства. Спочатку духовного, а потім і реального. Навіщо українському народу УПЦ МП, якщо вона проповідує необхідність духовної смерті для України? Навіщо українцям змінювати власну вже існуючу століттями ідентичність на фантастичну ідентичність «свято-русичів»? Позиція РПЦ просто смішна. Це все одно, щоб папа римський закликав християн всіх країн Європи знову стати духовними громадянами Священної Римської імперії. Чи щоб в ісламі закликали всіх тюрків стати арабами. Владика Іонафан, до речі, вважає, що Руський світ існує як культурно-цивілазаційне явище так само, як світи Будистський, Арабський, Європейський (Романо-Германський), Китайський, Японський, Індійський. Візьмемо ті із наведених владикою Іонафаном прикладів, де культура не обмежується однією країною. Будистський світ: хіба в різних країнах цього світу – різні будистські культури і не існує однієї релігійної організації. Арабський світ – також культура різниться, але різні країни з повагою ставлять до різноманіття і не намагаються привести все до одного взірця. І спільного духовного управління не існує. Так само і в Європі. Лише в межах Руського світу чомусь має існувати одна культура, одна духовна реальність. Існування є України як духовної культури – це загроза і виклик Руському світу. І лише в цьому руському світі чомусь має існувати єдина церковна організація – в порушення 34-го апостольського правила і багатовікової традиції існування автокефальних церков в країнах із давньою православною традицією. Якщо руський світ – це духовна реальність, яка дійсно існує так само як Європа, світ Арабський і Будистський, то наявність самостійних церков в РФ, Україні, Білорусі та Молдові не мала б становити загрози для єдності цієї культури і цивілізації. Запекла боротьба за збереження єдності РПЦ на території чотирьох країн «ядра руського світу» свідчить виключно про не-існування цього самого світу. І ця боротьба раніше велася під гаслом боротьби за канонічність і проти розкольників, а сьогодні це вже боротьба за Руський світ і проти України, Білорусі та Молдови як ДУХОВНИХ РЕАЛЬНОСТЕЙ, проти цих особливих культур та цивілізацій. Втягування УПЦ МП в цю боротьбу – злочин і проти України, і проти Церкви.

Ну і вже справа окрема плутаного стилю мислення владики Іонафана – це сприйняття ним похвали на адресу католиків чи греко-католиків (за їх досягнення в сфері соціального вчення) за проповідь уніатства. Якщо я почну проповідувати уніатство, то про це спеціально повідомлю, публічно і відкрито. Чи може на думку архієпископа Іонафана переговори у Відні із католиками – це зрада патріархом Кирилом святого православ’я і шлях до унії? Там теж у дечому із католиками знаходять спільні позиції.

 Спроба нав’язати православним неотомізм

На сайті «Релігія в Україні» чільний український неотоміст Андрій Баумейстер розмірковує про необхідність сучасним православним теологам повчитися в Томи Аквіната (http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/5577-toma-akvinskij-yak-vchitel-pravoslavnoyi-teologiyi.html; продовження статті: http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/5578-toma-pravoslavna-tradiciya-dogmatichnij-rozvitok-ch-ii.html ). (До речі, в іншому контексті – не сучасної теології, а історії догматів на цю тему минулого року розмірковував один із найкращих православних теологів сьогодення о. Павло Гаврилюк http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/2002-nasledie-sv-fomy-akvinskogo-osvoboditsya-ot.html ). На думку А. Баумейстера, православна теологія двадцятого століття – ірраціональна плутанина, сповнена суперечностей. До того ж, вона не сформувала соціального вчення тому що зверталася до спадщини Отців та трансформувалась в неопатристику. Православним богословам взагалі-то є що відповісти. І не настільки православна теологія двадцятого століття була поганою. І не настільки томізм відповідає вимогам сьогодення. І соціальне вчення православ’я розвивалося в межах неопатристики. До речі, щодо останнього: чомусь всі православні вірять на слово П. Вальєру, який запустив «качку» про те, що у «софіологів» було соціальне вчення, яка годиться для доби постмодерну (хоча ця метафізика соціальна давно застаріла), а у межах неопатристики розвивати соціальне вчення неможливо (хоча воно давно розвинуте, а П. Вальєр просто не вміє читати ні грецькою, ні румунською). Отже, якщо ніхто із православних не відповість Андрію, доведеться відповідати самому.

Українські богослови вже критикують Янараса

Один із моїх учнів – Геннадій Христокін – написав непогану статтю із критикою теорії богопізнання Янараса (http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/5682-vchennya-pro-piznannya-boga-xristosa-yanarasa.html ). Вірніше, лише однієї із його теорій. Справа в тому, що в своїй найпершій великій праці «Гайдеггер та Ареопагіт» Янарас приписує святим отцям ту теорію пізнання Буття, яку вичитав із книги Гайдеггера 1930 року «Кант і проблема метафізики». Тому пізнання Бога (у Гайдеггера – Буття) повинно бути екзистенційні-фантазійним. Що це таке і як ця теорія приписується Ареопагіту (приблизно як українцям – російська ідентичність – за допомогою насильства і над текстами, і над духом отців) – можна прочитати в статті Г. Христокіна. Відразу зазначу, що в своїй головній книзі Янарас приписує отцям вже іншу теорію богопізнання – ту яку він вичитав в книзі Гайдеггера 1927 року «Буття і час». Це так звана теорія екзистенційних відчуттів. А в більш пізніх працях Янарас вже відмовляється від обох теорій. Взагалі, православна теологія різноманітна як ніяка інша, але чомусь самі православні над цим цікавим фактом не задумуються. Тому деякі католики і православні навіть думають, що православна теологія незмінна. Між тим, Чорноморець і Христокін лише в теорії богопізнання 1920-2000 років накопали шість різних моделей. Отже, читайте уважно православні книжки – дуже багато цікавого і неочікуваного. Тим більше – читайте дослідження про православну теологію, в яких ці повороти думки, прослідковано. Набагато цікавіше за детективи.