Блог о. Юрия Блажиевского_image

Блог о. Юрия Блажиевского

Духовність 2.0 в добу інтернет-революції

06.02.2011, 11:44
Човен християнина знаходиться не в затишному ставочку, а посеред Галілейського озера, поміж різновекторних течій, до того ж, здається, зараз вдарить шторм. Що ж робити? Перед усім — впевнитись, що в моєму човні спить Ісус.

Як відомо, світ не стоїть на місці. В інтернет-середовищі також постійно відбуваються війни, революції та еволюція. Ось, не знати коли, а вже живемо в добу Web 2.0. Навіть блоги — це вже, фактично, вчорашній день. Масовою присутністю тішаться натомість соціальні мережі — нова форма існування в інтернеті, яка дозволяє людині ще глибше ідентифікувати себе з віртуальним світом.

Які проблеми повстають перед християнином в цій ситуації? З однієї сторони, вочевидь присутні різноманітні загрози, здебільшого духовного характеру, з другої — християнин покликаний бути свідком, сіллю землі, тож християнство як таке не має морального права цілковито відмежовуватись від сучасного світу.

Отже, в цій ситуації човен християнина знаходиться не в затишному ставочку, а посеред Галілейського озера, поміж різновекторних течій, до того ж, здається, зараз вдарить шторм. Що ж робити? Перед усім — впевнитись, що в моєму човні спить Ісус.


Духовність — душа щоденності

Помиляється той, хто відносить духовність до сфери “вищого пілотажу”, що його опановують рідкісні містики, вчені богослови, святі ченці... Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть! (1Кор 10:31). Так як нашої душі не можна вмикати і вимикати в залежності від потреби, так і духовність є одним з базових вимірів наших дій, мислення, системи цінностей. Наша поведінка в метро, книжкові смаки, хвилини близькості в подружжі чи на молитві, рутинний перебіг звичайного робочого дня, пиво+футбол, шампанське+свічки — абсолютно все несе на собі відбиток нашої духовності. Тобто кожну хвилину свого життя ми позначаємо тим, чим живе наша душа.

Тому одним з важливих моментів зрілої духовності є свідомість взаємовпливу особистих духовних процесів і світу довкола. Це породжує вміння залишатись собою в оточенні, жити своїми духовними ідеалами, але також свідомо виділяти поживу для свого духа, не годувати його неякісним чи згнилим непотребом.

 

Духовність 2.0

Тож якою має бути духовність християнина в мережі сьогодні? Чи така духовність 2.0 істотно відрізняється від традиційної, чи це нове її відкриття в актуальній ситуації? Щоб дати на ці питання відповідь, треба виокремити характерні риси Мережі, нанести їх на мапу координат християнської духовності і зазначити загрози та користі, що їх можемо віднести. Звичайно, я не претендую на вичерпне представлення теми, але здається, що хоч пару слів сказати варто.

Сьогодні інтернет відзначається новим, глибшим виміром інтерактивності. Це вже не опитування, мейли, зворотній зв'язок з інформаційним каналом чи коментарі в чиємусь блозі. Тепер значна частина життя людини перенесена в соціальні мережі, онлайн спілкування в чаті чи скайпі, образно кажучи — ввімкнено режим Live. Життя в мережі не розповідає про події, які відбулися, воно їх генерує. Тому, якщо ти не включився в цей процес саме тепер, цієї хвилини, то ти це прогавив, і навіть тисяча найдрібніших звітів не змінить факту, що ти не брав в цьому участі. Нічого не нагадує? Ага, саме так плине життя в реальному світі. Отже — межі розпливаються...

 

Світогляд і свідомість

Коли ми підходимо до визначення загроз з точки зору християнської духовності перед входом до мережі, то що ми зазвичай робимо? Швиденько перекрутимо в пам'яті десять заповідей? Завбачливо перехрестимось, щоб перекласти відповідальність за все, що відбудеться, на плечі доброго Бозі? Може ще сплюнемо тричі через ліве плече й по не мальованому стукнемо? Як потім дивуватись закидам про анахронізм що до поєднання слів духовність і інтернет в одному реченні? Сказане, звичайно, не стосується дій свідомих (як от, молитва), а механічних.

Вже час, щоб усвідомити собі — інтернет давно перестав бути звалищем фактів, де можна знайти все: від гарних звісток через стильні цікавинки до токсичних відходів. Інтернет — це система цінностей. А точніше — велика матриця, яка включає в себе різні системи цінностей, що безупинно взаємодіють між собою. Йдеться вже не про факти, йдеться про світогляд, моральну ієрархію в свідомості. Тому і оцінювати явище треба адекватно.

 

Кілька слів про неприємне

Певне світло на приховані труднощі дає Папа Бенедикт XVI в посланні на 45-тий Всесвітній День Суспільних Комунікацій. Наприклад, загроза створення фальсифікованого образу себе в мережі. Тут діє логіка пластичних операцій. Спочатку дівчині здається, що все гаразд — от тільки якби ж той ніс був трохи більш шляхетний... а далі вже під ніж ідуть брови, вуха, губи, сідниці і так далі в темпі та обсягах, що збільшуються в геометричній прогресії. Мені це нагадує фільм “Пила”. Та й результат часто виходить відповідний. Не сотвори собі кумира! Брате і сестро, ти сам вирішуєш, які дані оприлюднити в своєму профілі, в спілкуванні, оцінках — тож навіщо брехати?

З цим пов'язане явище так званих кіл взаємного захоплення, або елітаризм в дрібноміщанському вигляді. Немає нічого легшого, ніж виростити собі цілий квітник самозакоханих адораторів власних краси, розуму, блискотливості, почуття смаку, гумору і т. д. Тут все знову ж впирається в почуття власної низької самооцінки та несповнених амбіцій і пихи. Краще навчитись будувати міцні стосунки з реальними людьми, ніж витрачати час на інтернет-підлабузників і підсісти на голку чергових порцій їх компліментів, які і так не спроможні допровадити до почуття близькості.

А хворі амбіції можуть розігратись, коли нас вразить страшна хвороба — клікоманія. Або інакше — хвороба лічильників. Починається непомітно. Спочатку тиснемо подобається десь раз на тиждень, якщо щось нам ну дуже до серця прийшлося. Потім Аня щось таке цікаве на мою стіну вкинула — ну як тут не натиснути? А ось і Петро погуморив — заслужив, хоч не смішно, але ж старався! А там Наталя, Василь, Зеня, Клаус, Джон Леннон, Йокі Оно... І вже очі жадібно виблискують по екрані — дайте мені щось тицьнути! А як вже доходить до системного “кнопковтискання”, то починає рости наш лічильник популярності. Звичайно, он я який крутий — вже понад 500 друзів в соціальній мережі, до 2 тисяч фоловерів на твіттері доходить, 3 тисячі відвідин денно на блозі, потрапляю в десятку перших в пошуку на яндексі (а там вже й гугл недовго буде непокірним!), десятки, сотні, тисячі, мільйони!.. Дарма, що я їх і не знаю. Дарма, що в них так само спрацьовує рефлекс на кнопки. Але ж росте мій рейтинг, показник, лічильник крутиться! Одним словом — акварель Народження Чахлика Невмирущого з піни мирської”.

Існує ще два різновиди бездумного, навіть неконтрольованого включення в мережевий стрім - словотік (блоготік, твітт-тік, фейстік, тощо) і ненажерлива інформаційна консумпція. Якщо з першим все ясно — хтось не в силах стримуватись і розміщає в середньому 1 пост на пів години (1 твітт чи 1 запис на стіні на хвилину) — то з другим не все так просто. Це мутований штам ще телевізійної доби. Є люди, які практично весь вільний час присвячують новинам. Уявіть: коли він їсть, спілкується з домашніми, перевіряє щоденник дитини, приймає гостів — весь цей час більше 50% його уваги сконцентровано на потоку інформації з новин, як тільки цей випуск на ТБ завершується, він з хижою грацією перемикає на інший канал, чи відкриває веб-сторінку із стрічкою новин. Є і такі, що споживають соціальну інформацію — тобто живляться твіттами, блогами, новими посиланнями в соціальній мережі (а оскільки там більшість нових подій про те, хто кого приєднав до друзів, то існує і такий варіант хворобливого відстеження “дружньої” активності знайомих і незнайомих людей). Я особисто чув від свого знайомого цілком поважно сказані слова: “Свої вісім(!) годин в соціальній мережі я мушу відсидіти”. Звичайно, є й такі, що займаються ланцюжковою інфо-консумпцією: шукають хоч одне посилання на якусь “свіжину” - нову статтю, пост, сайт, фотографію, тощо — і з неї кидаються на міріади наступних посилань за ланцюговою реакцією. Мій професор з психології окреслював це назвою потреба fresh, тобто таку людину задовольняє тільки те, чого вона ще не бачила. Підсумувати це можна за допомогою фахових термінів: ексгібіціонізм, залежність, вуаєризм (все це, звичайно, ментального або духовного спектру).

 

Веб-залежність

Можна наводити ще багато прикладів, один страшніший за інший, але закінчу найбільш болючим. Незалежно від того, яка ступінь токсичності в даної веб-залежності, вона стає залежністю. Це треба мати на увазі, бо якщо потяг до життя онлайн переросте в залежність, то “відкрутити” цей процес буде надзвичайно важко.

Чи може веб-залежність бути нешкідливою, от, така собі фішка? Ні. З двох причин. Перша: залежність тлумить волю і заглушує свідомість. На якій підставі ми відрізняємо чин людської особи від дії, скажімо, тварини? Бо тільки людина діє згідно з особистим вибором волі (добровільно) і розумовим обґрунтуванням (свідомо). Це і є образ і подоба Творця в нас, людях. Тому добровільне зречення з повноти буття на образ і подобу Божу — блюзнірство. Як би ми це не хотіли назвати інакше.

Друга: залежність висмоктує з нас все, що є дороге для людини — час, здібності, активність, здоров'я. Ви бачили прикладного сім'янина, який був би одночасно активним наркоманом? Хто страждає окрім нас в подібній ситуації? Ті, що знаходяться найближче. Ті, які нам найрідніші і дорогі. Це вже інша тема, але якщо хтось хоче почути до кінчиків волосся всю руйнівну силу, яку залежність впроваджує в відносини, нехай подивиться “Реквієм для сну”.

 

Люстро внутрішнього світу

В підсумку важливо сказати, що найбільшою загрозою в інтернеті нової генерації, як і будь де ще, продовжуємо залишатись ми самі. Це тільки люстро, середовище, яке відбиває наш внутрішній світ. А оскільки навіть найсвятіший з нас має з чого сповідатись щоденно — нерозважливість має всі шанси спотворити нас непомітно і невблаганно. Треба вистерігатись, щоб життя, справжнє, не віртуальне, не пройшло десь повз нас.

 

Не тільки про ареопаги

Користі зазвичай краще розрекламовані, отже немає потреби вкотре писати про технічні можливості, що відкриває Web 2.0. Замість того дозволю собі кілька конструктивних зауважень.

Важко встановити навіть приблизну кількість активних користувачів соціальних мереж, адже там багато “мертвих душ”, рекламних і корпоративних аккаунтів, тощо. Але думаю, що не помилюся, якщо рахунок йде на кілька сотень мільйонів реальних користувачів. Це — певною мірою автономна аудиторія, окрема держава, зі своєю логікою, фізикою, ментальністю, законами, правилами поведінки. І, пробачте за заїжджене порівняння, зі своїми ареопагами. Покликання християнина — свідчення про Христа своїм життям. Не конче проповідь. Свідомий вибір в своєму оточенні. Нічого більш адекватного в користанні з мережі для християнина ніж визнання своєї віри я не можу придумати. Часто в соціалках є поле профілю — релігія/погляди/світогляд. Чому його просто не виповнити? Це не хизування. Це не прозелітизм. Це — правда про тебе. Ти не мусиш про неї кричати кожному. Але чи мусиш її приховувати?

Наш стиль поведінки в мережі також не позбавлений свідоцтва. Якщо хтось знає, що ти — християнин, то в кожній ситуації він буде звертати особливу увагу на твої дії і реакції. Це нормально. Не для того запалюють світильник, щоб його сховати. Світло світу. Сіль землі. Може тому часто виникає враження відсутності смаку в мережі — бо не чути солі?

Треба також бути стійким до критики. Сьогодні фактично будь-хто може більш чи менш анонімно написати будь-що будь-кому. Часом сіль потрапляє, як то кажуть, не в брову, а в око. Треба пам'ятати, що надмір “дискусійної пари” в опонентів християнам здебільшого пов'язаний з ускладненнями в їх діалозі з Богом, а не з вами. А реакція свідчить, що цей діалог ще не закінчено.

 

Між особами мають бути відносини, а не стрім

Фундаментом християнської духовності є особистий зв'язок з Богом. Лише крізь таку призму можна будувати на скелі всі інші міжособові зв'язки. Духовність вказує на необхідність спочатку добре порозкладувати речі по полицях в собі. Соціальні мережі ігнорують явище авторефлексії, погляду в себе. Вони ставлять на швидкісну зміну подій і максимальну концентрацію уваги на зовнішніх явищах.

Все добре, коли є певна межа. Безконтрольне пірнання в бурхливий потік мережі, у стрім, веде до поважних пошкоджень духовної сфери і навіть самознищення. Треба вміти казати собі стоп — всього не побачиш, не прочитаєш і про все не дізнаєшся. Людина не може віддавати себе на поталу течії — треба задбати про певні мильові камені (чи верстові стовпи), сталі пункти дня, моменти рефлексії, сталий час зустрічі з Богом. Як не гірко це усвідомлювати, але нас дуже легко може “понести”. Не може бути дня з інтернетом, але без Бога. В такому “контакті” ми не можемо собі відпустити.

Що до акценту на зовнішньому. Зацікавленість усіма, окрім мене самого — щось тут не по порядку, згідні? Звернімо увагу на свій профіль. Чи все має бути доступне для всіх? Мої повідомлення, лінки, записи на стіні? Треба визначити собі здорову межу: це для всіх — я суспільне, це для моїх близьких — я приватне. А ще не забути, що є щось для мене. Не мушу усім ділитись. Якщо я все відразу вкидаю в мережу, то що ж залишається для мене? Для мого розвитку, моєї задуми, мого захоплення, мого пережиття? Якщо я не наповнююсь, то як я можу наповнювати?


Субрелігія проти релігії

Колись я почув думку, що інтернет — це новітня і найбільш масова, а також найбільш різноманітна субкультура. Можливо так було, коли інтернет був головно місцем для того, щоб виразити себе. Мушу констатувати, що сьогодні відбувається зміщення акцентів. Інтернет може стати місцем, де я себе запишу у сіру масу: фоловерів, друзів, контактів, однокласників... Це вже більш схоже на субрелігію. Такий собі напівфабрикат, в кращому випадку.

Уявіть собі країну, де мешкає кілька сотень мільйонів людей і де панує субрелігія. Уявіть, що ви опинились в цій країні. Не знаю, чи надовго, але схоже, що так. Що ви будете сповідувати по часі? А може, ви захочете сказати усім, що ви — відрізняєтесь. Я думаю, що чиєсь життя може відмінитись, якщо ви одного дня скажете в цій країні на весь голос, хто ваш Бог.

Последние новости