Повна версія статті, розміщеної в скороченому вигляді у випуску журналу Скинія за Великий Піст 2016 р. (9 ІІІ - 30 IV)

Давно тому, в далекій-далекій галактиці...

...вибухнула ідея, яка показала світові процеси змін в світовому суспільстві і спровокувала їх подальший розвиток. Зоряні війни Джорджа Лукаса — це не просто класика жанру, це, без перебільшення, ключ для розуміння перелому між двома епохами. Це молоко, яким кормився сучасний дорослий світ, коли був ще геть малим. І з цим молоком він увібрав багато того, чим живе зараз.

Для розмови про цей культурний феномен треба спочатку зануритися в давно тому. Культура, як дзеркало суспільства, в ХХ сторіччі проходила стрімку еволюцію. Після І світової центр ваги поступово починає зміщуватися з Європи до США. Старий континент значно ослаб від ран, передусім, ментальних, душевних, щоби вести за собою решту світу. Віковічні імперії розсипалися як будиночки з карт. Після ІІ світової паритет остаточно похитнувся, коли Америка почала поступово відмовлятися від класичного європейського розподілу на високе і низьке мистецтво: царину геніїв-одиночок з аристократичним профілем поважної музики, традиційного і новаторського театру, академічної художньої школи з одної сторони та джазу, Бродвею й Голівуду, плакатів та кілька-центових листівок з іншого. Феміністичний рух, конвеєрна продукція, Енді Уорхолл, хіпі, сексуальна революція, кемп і кітч, контркультура, Боб Ділан і рок-н-ролл довершили справу, остаточно віддавши перевагу в очах простих людей популярній культурі. Настала ера панування мейнстріму. Чіткі кордони між високим і низьким мистецтвом почали затиратись. На зміну інтелектуалам з лівиці, закоханим в марксизмі, прийшли консервативні прагматики та анархісти.

Подібний тектонічний зсув відбувався не тільки на полі мистецтва і культури, але і в світі ідей та політики. Ера модернізму, віри в прогрес, науку й хепі-енд хилилася до занепаду, щоби на початку 90-х остаточно поступитися місцем постмодернізму з його ідолами суб'єктивності, відносності всього, крайнього індивідуалізму, еклектики. Від простої невіри в існування в Бога, через відчуття безсенсовності всесвіту, що є плодом випадкового вибуху, та беззмістовності людського життя, що не має жодної мети та закінчується темним проваллям небуття, людство дійшло до логічного в такій системі висновку: та й нехай, наплювати на це. І вже на початку нашого тисячоліття людство почало невпинно дрейфувати від байдужого спостерігання за абсурдом власного існування до дедалі більш суворого песимізму і бажання чим скоріше цей абсурд припинити, навіть ціною добровільного закінчення цього життя, якщо я в ньому більше не буду бачити сенсу. Таким чином, панівною ідеологією поволі знову стає жити сьогоднішнім днем, поки буду мати на це охоту, а єдиними визнаними цінностями — мати особисту свободу робити це і матеріальну змогу реалізувати це гасло.

Цей злам двох світів початку 90-х позначився гучним падінням ідеологій, що були побудовані на беззаперечній вірі в прогрес і світле майбутнє та встигли попити крові за неповні 100 років свого існування. Так закінчилася чергова епоха світового протистояння, позначена різким поділом, залізною куртиною та холодною війною. В свою чергу, це відкрило нові обрії для вестернізації решти світу та остаточно закріпило за Америкою лідерство в експорті власного стилю життя, мислення і смаків за допомогою винайденої переважно нею поп-культури, що спирається на невибагливість основної маси населення землі. Один з каналів мейнстріму, яким вестернізація дісталася крижаної Камчатки та спекотної Сахари, є кінопродукція та її споживання в надмірних кількостях в мультіплексах — цілих селищах або й містах кіно, що містять в собі від 2 до 26 кінозалів з можливістю одночасного перегляду стрічок в кожному з них.

Зсув справді тектонічний. Щоби краще розуміти цей світ, а ще більше — світ завтра, яким керуватиме покоління, що народилося після цього зсуву, а не в тракті, як ми, — треба шукати яскраві події, що стали символами цих перетворень і несуть в своєму генетичному коді всі ті речі, які ми намагаємося зрозуміти. Одним з таких феноменів і є сага Зоряних війн.

Подякуй джедаєві за голограму і франшизи

По-перше, слід зауважити, що Зоряні війни справді є феноменом. В поп-культурі існує поняття франшизи — це збірна назва для цілого всесвіту супутніх товарів, які з'явилися на хвилі комерційного успіху якогось продукту поп-культури, щоби підтримувати і розширювати зацікавлення та споживання основного товару аудиторією. Переважно, локомотивом найбільш успішних франшиз виступає кінопродукція (фільми чи серіали), блокбастери, що збирають рекордні касові надходження в прем'єрні тижні показу (в мультіплексах чи на платних телеканалах відповідно). Розвиваючи успіх, створюються супутні продукти: видається книга, створюється атрибутика, товари для фанів, навіть колекційні набори іграшок для хепі-міл, тощо. Значно рідше франшизою стають бестселери, тобто фінансово успішні книги, чи, в набагато меншому масштабі, музична чи художня продукція. Причому більшість прибутків надходить від продажу власне супутніх товарів, а не з надходжень основного продукту. Так ось, серед франшиз кіно-саг за всю історію їх існування, Зоряні війни посіли четверте місце, пропустивши вперед лише вселенну Марвелл, Гаррі Поттера та Джеймса Бонда і заробивши майже 6,5 мільярдів долларів.

Успішність франшизи говорить про дві речі: її поширеність серед споживачів, а отже широкий вплив її ідей на велику кількість людей, та здатність захоплювати і утримувати в лавах своїх фанів нові покоління, які народилися вже після виникнення самої франшизи, а отже, це означає стабільну популярність і живучість ідей, які вона несе з собою. Фільм, з якого все почалося, народився в 1977 році. З відступом в три роки було показано дві наступні частини основної трилогії (тобто до 1983 р.). Молодша трилогія побачила світло в проміжку 1999 — 2005 років. А в 2015 р. в кінотеатрах світу показали першу картину третьої трилогії. І завжди люди схвально ставилися до нових стрічок, голосуючи своєю кишенею. Це означає, що принаймні протягом трьох поколінь глядачів зацікавленість до світу, створеного Лукасом, не згасає. Це культурний феномен, який має лише поодинокі аналоги.

Зоряні війни мали безпрецедентний вплив на формування сучасного світогляду переважної більшості людей, що живуть на землі. Сам жанр космічної опери¹ було обрано режисером з приводу завзятого суперництва двох протилежних світових потуг за освоєння космічного простору та, перш за все, орбіти нашої планети. Після Карибської кризи багатьом військовим і політикам можливість завдати неядерний удар по суперникові з орбіти Землі видавалася привабливою альтернативою атомній війні. А новаторські спецефекти фільму настільки вразили уяву глядачів, що космічні програми двох держав стають панівною військовою стратегією. Дійшло навіть до того, що на початку 80-х адміністрація президента Рейгана, голівудського актора, до речі, вживала майже виключно термін зоряні війни для назви своєї системи супутникового стеження і оборони. Джордж Лукас спробував навіть стягнути через суд відшкодування за крадіжку популярного бренду урядом, але суд постановив, що це словосполучення стало ідіомою, сталим словниковим словосполученням, широко вживаним в мові, і режисер програв справу. Так само термін імперія зла, живцем взятий з саги в пік її популярності, вперше вжив по відношенню до Радянського Союзу все той же Рейган в ті самі роки. Щоправда, Лукас, створюючи образ Імперії, думав передусім про нацистський Третій Рейх (що проглядає навіть в формі офіцерів чи самого Вейдера та в образі Імператора, який узурпував владу, коли займав посаду Канцлера). Але, так чи інакше, тоталітаризм як такий вперше було названо злом вселенського масштабу.

Сага мала також вагомий технологічний вплив. Навіть НАСА визнає, що певні розробки і технології черпали натхнення з далекої Галактики. Технологія розмови в прямому ефірі з використанням голографічних проекторів, що надають ілюзію присутності, вперше використала CNN в 2008 р. Фільм в корені перевернув уяву про складові успішного фільму. До нього головним був сюжет, складні характери, діалоги, розвиток подій. Лукас започаткував еру спецефектів, які стали мірилом успішності і видовищності стрічки. Саме він впровадив комп’ютерну графіку в кінематограф — після успіху першої частини саги постало дві студії, що займалися комп’ютерними технологіями на потреби Голівуду.

Також Зоряні війни першими довели, що на супутніх товарах франшизи можна заробити більше, ніж на квитках, започаткували показ найочікуваніших екшен-фільмів року в літній частині сезону та першими комерційно успішно почали змішувати жанри кінематографа (наукова фантастика, вестерн, епічна сага і військовий фільм). Економічний вплив був настільки потужним, що моментально перевів студію ХХ сторіччя Фокс від межі банкрутства до майже недосяжних висот лідерства у галузі та дозволив збудувати власну медіа-імперію.

Ця історія має навіть дедалі більший з плином часу релігійний ефект, який соціологи називають ефектом джедая. В 2000-х роках в англомовних країнах близько 300 тисяч людей при нагоді проведення національного перепису в графі Релігія писали: джедай. Це навіть викликало офіційне обурення атеїстичних організацій, які жалілися, що модний жарт сприяє зменшенню офіційної кількості атеїстів і завищує кількість релігійних людей.

Сам фільм протягом десятиліття за рішенням Конгресу було визнано національним культурним надбанням за його широкий вплив на культуру і повсякденне життя американців. Фактично, сучасна культура англомовних країн, особливо США, перенасичена знаками присутності саги, яка стала еталоном в багатьох ділянках культури. Наприклад, музичні теми фільму є найбільш впізнаваними мелодіями сучасності, а композитор Джон Уільямс тріумфально повернув в кіно забутий прийом лейтмотиву, який найбільш асоціюється з операми Вагнера та дозволяє створювати і викликати у глядача музичні й емоційні асоціації щодо місць, подій чи героїв. Композиція саги започаткувала використання кіно-трилогій. А найвідоміше в світі привітання: Нехай Сила буде з тобою, призвело навіть до впровадження фанатами Всесвітнього дня Сили 4 травня, завдяки популярному жарту британських парламентаріїв, котрий народився з нагоди виборів в цей день². Але, мабуть, найвідчутнішим творчим осягненням стало привернення масової уваги до наукової фантастики. До цього фантастикою не зачитувалися всі і всюди, це був другорядний сегмент літератури з вузьким колом прихильників. Зоряні війни відкрили наукову фантастику широкій аудиторії та зробили, по суті, те, що для жанру фентезі тридцять років по тому зроблять трилогія Володар перснів та серіал Гра престолів.

Еволюція Галактики

Все ж таки, найвагоміший вплив космічної саги ми знайдемо в сфері світогляду і філософії життя. Як вже було сказано раніше, основна трилогія саги (пізніша, згідно внутрішній хронології) постала в добу піку модернізму. Її характеризує прогрес, впевненість, раціоналізм, віра в науку. Ця Галактика — моральний всесвіт, з чітким розподілом на добро і зло, побудований на об'єктивній системі координат — Силі. В ньому наука є ключем до розв'язання соціологічних проблем. Це гімн прогресу, об'єктивності, розуму, впевненості. В ньому видно майже релігійну віру в технології, машини, роботів, захоплення ними іноді навіть переважає над вартістю людського життя. Це майже класичний прояв філософського романтизму.

Але друга трилогія (перші три епізоди) створена вже в постмодерному середовищі. Її вирізняє скептицизм до ідей прогресу, об'єктивності, розуму, впевненості, науки. Відгукується підірвана віра в те, що прогрес може привести людину до щастя — машини і роботи уособлюють зло, сіють смерть і знищення, поступово позбавляють Анакіна його людської доброти в міру того, як фізично доповнюють втрати частин його тіла. Ставиться наголос на індивідуалізмі і прославляється суб’єктивізм, особисте Я. Затираються межі між добром і злом, тепер моральність залежить від особистих бажань і обставин — я вирішую, що добре для мене, навіть якщо це зле для тебе.

Якою буде третя трилогія, ще рано говорити. Поки що кидається у вічі, що це зовсім інша історія. Річ у тім, що Лукас з фінансових причин кілька років тому був змушений продати свою студію Lucasfilms разом з правами на франшизу Зоряних війн студії Уолта Діснея. Творець саги неодноразово заявляв, що, хоча трилогії народжувалися поступово, розширюючи первісний задум, то все ж таки він вважає історію закінченою, а тему вичерпаною, і не бажає братися за продовження. Нові власники прав, вочевидь, вважали інакше, оскільки відразу ж приступили до праці над новою трилогією, що продовжить сюжетну лінію канону саги, та заповіли формування антології необмеженої кількості окремих фільмів, які будуть розповідати нові історії цієї Галактики, не пов’язані безпосередньо з сюжетною лінією саги. Це цілком вписується в сучасну логіку економічного розвитку популярної франшизи. Цим шляхом пішла, наприклад, студія Марвелл і осягнула на ньому небачений фінансовий успіх. Проте, сам Лукас майже не приховує свого несприйняття такої спрощеної експлуатації своєї ідеї. Він лише трохи встиг побути консультантом в процесі створення VІІ Епізоду, зрештою зробивши заяву, що від припинення співпраці буде краще всім. Поки що, після перегляду нового фільму, залишається враження широкого використання кітчу. Ось тільки невідомо, чи це був свідомий вибір та натуральна культурна еволюція саги, чи тема справді вичерпала себе і не здатна вирватися з кліше і банальності.

Релігійне попурі

Повертаючись до класичних трилогій Лукаса, можемо побачити, що, несподівано для нас, Зоряні війни — це біографічна історія Дарта Вейдера / Анакіна Скайуокера, від дитинства, через період розвитку, кризи, переміни світогляду і аж до самої смерті, що носить характер відкуплення. Іншими словами, Анакін-Вейдер — це неправильний, сучасний Месія, який заплутався у власному житті, мов заспана дитина в ковдрі. І, мабуть, саме ця історія здебільшого становила успіх, викликаючи співчуття і незвично сильний емоційний зв’язок між цим головним героєм і глядачем. Що ж, культура — це люстро сьогодення, в ній можна побачити лише нас самих.

Багато критиків підкреслює широке використання Лукасом християнської символіки. Анакін не має батька, він раб, живе в пустелі, хоче визволити подібних собі від гніту, як Мойсей. Анакін в натуральний спосіб відчуває Силу. Це чергова паралель до особи Христа, котрий перебуває в досконалій єдності із Святим Духом. В ролі Предтечі виступає Квай-Гон, який вказує на Анакіна як на Месію і бере його під свою опіку. Згадаймо і месіанське пророцтво, що це він поверне баланс Сили. Скайуокер стає перед радою джедаїв, мов перед Синедріоном, щоб почути питання в дусі фарисеїв та народу Ізраїля: чи ти — той, хто має прийти?

Є ще інші, епізодичні паралелі. Одяг Люка в VІ Епізоді виглядає майже як одяг священика. Його останній бій з імператором нагадує спокуси Ісуса в пустелі — ми чуємо заохоту скористатися з власної сили, щоби осягнути бажане. Ще є зауваження Йоди на Дагоба про цінність страждання, його вимір відкуплення, тощо.

Я бачив в англомовному християнському середовищі багато спроб адаптації космічної саги під євангелізаційні потреби, включно з книгою, яка пропонує 40-денні реколекції на основі подібних фрагментів з фільмів. І, визнаю це щиро, я не вірю в можливість такого використання саги. Забагато додаткових аналогій викликає в уяві використання присутніх в історії християнських елементів. Справа в тому, що Зоряні війни стали одним із потужніших поштовхів до синкретичного квазі-релігійного явища сучасності — ідеології Нью Ейдж (Нової Епохи). Вона полягає на змішанні елементів різних релігій в одне ціле, в буремний вир, який може приймати багато різних форм і поєднувати в собі непоєднуване: григоріанський хорал і східні мантри (ви ж чули проект Enigma?), елементи язичницьких міфологій і основи даосізму, езотеричні практики з християнськими традиціями. Джордж Лукас — романтик і натураліст, модерніст, який став переконаним постмодерністом, митець, візіонер, але не філософ, та ще й посередній оповідач історій. Передбачуваність, ненатуральність, зайвий пафос і численні кліше, за винятком, хіба що, перших двох частин основної трилогії, займають майже повністю місце сюжету в інших частинах саги, залишаючи великий простір для спецефектів та екшену. До речі, Клайв Льюіс казав, що християни мають історію, яку можна оповідати на тисячі різних способів, і вона завжди “переоповідає” все інше. Але всі філософські концепції, які становлять запаморочливий калейдоскоп, Лукас додає безсистемно, залежно від потреби розвитку подій. Він навіть не сподіватиметься, який вплив на світогляд осягне ця хаотична мішанина ідей.

Аромат квітів зла

Історія Анакіна показує нам сучасну людину, марно намагаючись прикрасити її дещо викривлені риси. Найпотужнішим сюжетним ходом, який в певному сенсі “витягує” всю сагу, є сцена, в який Люк, переможений і роздавлений, дізнається що Дарт Вейдер є його батьком. Цей майстерний хід прийшов до Джорджа Лукаса лише в третьому чорновому варіанті стрічки Імперія завдає удар у відповідь, тоді як попередня серія була, по суті, новаторським космічним вестерном, збагаченим фантастичними батальними сценами, і не була розрахована на продовження. Саме від цього моменту Дарт Вейдер стає культовою особистістю, героєм набагато більш популярним, ніж навіть Люк Скайуокер чи Йода, або Хан Соло. Ми починаємо йому співчувати. Ми розуміємо, що співчуваємо поганому хлопцю, але нашу симпатію нестримно притягує якийсь невидимий, ірраціональний магніт, що ховається за чорними обладунками. Ми відчуваємо трагічну таємницю, яка ховається під цією маскою, що штучно підтримує життя ще донедавна однозначно негативного персонажа. Важко вигадати щось більш романтичне. Це аромат квітів зла, майже за Бодлером. В цьому моменті чітке чорно-біле панно добра і зла, вперше в епопеї, дає тріщину.

Тріщина поступово поширюватиметься, аж поки не перетвориться в погибельне полум’я вулкану фінальної сцени останнього знятого епізоду, де ми побачимо завершення трансформації внутрішньо розбитої людини Анакіна в культову безжальну машину Дарта Вейдера. Історія молодого джедая, який мав стати Месією, доводить, що сучасна людина не може і не хоче розібратися в собі, тому що це, в значній мірі, означає опанувати мистецтво відпустити, відмовитися від контролю. Над собою, іншими, над світом довкола. Це те, з чого так натурально народжується довіра. Але не в тій Галактиці. Як і не в серцях багатьох сучасних віддзеркалень молодого Скайуокера. Так стається, коли привчиш себе думати, що єдиною реальною альтернативою жорсткого контролю є втрата всього. Цей страх спопелить тебе і розвіє рештки по вітру.

Неправильний Месія

Внутрішня філософія всіх героїв Зоряних війн наближена до стоїцизму. Це не стільки світогляд, про який Імператор і принцеса Лея можуть поговорити на світському рауті за бокалом інопланетного шампанського, як життєвий шлях, що його кожен визначає для себе і віднаходить в ньому сенс і стимул свого існування. Завданням мешканців цього всесвіту є пізнати істинну суть речей і світу, особливо природу чесноти, і намагатися жити в гармонії з цим знанням. Момент, коли хтось з них осягає (або вважає, що осягнув) це пізнання, змінює життя. Так діє багато героїв, вони не оглядаються, коли обрали свій шлях. Не рахуються з можливістю помилки. Така впевненість, спадок модерних епізодів основної трилогії, стає джерелом внутрішньої сили героїв. Підкреслено комічний і слабкий Йода є наймогутнішим джедаєм, досконало володіє Силою і не поступається нею навіть злому Імператору. І навпаки, Вейдер, втілення незламної міці, всередині сповнений сумнівів і протиріч, бо так і не пізнав природу всесвіту, не осягнув гармонії. Автор за допомогою цих протиставлень запрошує нас дивитися на особистість, а не на її ознаки.

Переходячи ж до постмодерної передісторії, він піддає суворій критиці саму можливість осягнути якесь єдино правильне знання, заперечує існування об’єктивної реальності. Головним мірилом моралі стає сама особа і обставини, в яких вона знаходиться. Все відносно, все тече і змінюється. Як людина може в такому світі відповідати за свої вчинки? Ми відчуваємо, що наша симпатія до Анакіна збільшується в міру того, як він деградує, адже його показано жертвою обставин, а ми не можемо не співчувати жертві. Це образ сучасної людини. Вона дедалі більше заплутується в собі, втрачає останні орієнтири і деградує, виправдовуючи своє падіння обставинами та мінливістю світу. Ось тільки остаточні прояви цього можуть різнитися: Анакін стає серійним вбивцею і безжальною машиною, а хтось інший втрачає совість, хтось втрачає сором, ще хтось — банально п’є... І думає: ну як же мене не жаліти, я ж жертва! Мабуть, образ Вейдера, як неправильного Месії, принаймні у власному світосприйнятті, є найточнішим образом людства сьогодні, як, почасти, і нас самих. Князь Мишкін говорив про такий стан: Ви перетворили покаяння на професію, ремесло для заробітку.

Криза, емоції та ефективність

Отже, ключовий світоглядний пласт Зоряних війн — це етика. Цей пласт формувався під впливом суспільства, що переживало тектонічний розлам, і виразно причинився до формування подібного пласту в наступних поколіннях. Як ми вже помітили, справжню чесноту мешканці далекої Галактики вбачають в рівновазі. Рівновага потрібна їм для контролю над собою та світом. В процесі підготовки, учню джедая треба виявити свої страхи і перемогти їх. Бо логіку темної сторони Сили можна виразити в кількох реченнях: Страх провадить до злості, злість веде до гніву, гнів веде до агресії. Справжньою владою є підкорення інших, в чому може допомогти агресія. А бажанню влади, абсолютної сили, неможливо опертися. Дивлячись на недавні події в нашій країні і позицію тих, хто цю владу мав, можемо ще раз спробувати хоч трохи зрозуміти, як працює механізм таємниці зла вже в нашому світі.

Отже, для утримання рівноваги джедаєві треба уникати крайніх емоцій — не тільки гніву. Це вже навіть не стоїцизм, а дегуманізація, позбавлення людини людського — здатності відчувати живі, справжні емоції, в тому числі й співчувати. Але джедай хоче навчитись самоконтролю не з пустої цікавості, а щоби бути ефективним. І це також — люстро для сучасної людини. Що для нас стоїть на першому місці: особа дитини чи її ефективне виховання? Реально виконана праця чи методи її ефективного виконання? Ефективність та самоконтроль заради її досягнення — ось сучасний жертовник постмодерної людини.

Логічною хибою автора саги є переконання, що той, хто втрачає рівновагу (читай: чесноту) — не грішить, він просто жертва обставин, він не відповідає за це, ані за супутні наслідки. Відсутнє поняття гріха, без якого неможливо ані вибудувати поняття відповідальності, ані доступити відкуплення, примирення, прощення. Тим самим усувається альтернатива для почуття провини, забороняється скинути із своїх плечей мішок з камінням, якого з роками лише прибуває — тягар вини.

Анакін — це образ постмодерної людини, яка постійно проходить кризу ідентичності. Його любов не є безумовною (хоча він так каже), вона базована на оцінці вартості себе самого та інших осіб, яку він постійно дозволяє собі (або обставинам) змінювати. Тому він з легкістю вбиває друзів і готовий навіть власноруч відібрати життя тої людини, задля щастя якої дозволив обставинам докорінно змінити себе. Але справжня любов є об’єктивною величиною і не залежить від стану чи вартості особи. Поки ми цього не зрозуміємо, нашим кризам ідентичності не буде кінця.

В цьому місці нам кланяються привиди соцреалізму. За Гегелем, улюбленим філософом Маркса, правда і реальність народжуються в діалектичній боротьбі, від зіткнення двох недосконалих попередніх станів. Пригадуєте тезу про класову боротьбу, виключно завдяки якій і може народитись справжній комунізм із людським обличчям? Герої Лукаса постійно намагаються народити свою ідентичність через внутрішню боротьбу двох начал в собі та зовнішню боротьбу із космосом, призначенням, перешкодами... По суті, це класичний квест, кінцевою метою якого є віднайдення себе. Шукають всі: Люк, Хан, Анакін, навіть Лея. Але знаходять, як справжні діалектики, не те, що шукали, і не те, що втратили, а щось третє, що не може їх задовольнити. І сизифова праця починається знову.

Результатом такої етики є те, що джедай бреше, сітх шукає правду, а глядач всіх їх любить. Настільки, що вводить до пантеону героїв, за прикладом яких будує своє власне життя.

В чому Сила, брате?

Таким чином ми доходимо до проблематики зла у всесвіті Зоряних війн. Або, перефразовуючи іншу кіноцитату: в чому Сила, брате?

Сила, яка керує далекою Галактикою, є одночасно універсальним законом природи і втіленням долі всесвіту і всіх його мешканців. Вона сліпа, але розумна. Керує долями людей і галактик, але не має особистості. По суті, це щось середнє між нірваною і колективним розумом. Сила складається з двох сторін, як інь і янь. Темна сторона — це зло. Добром називають саму Силу, але це не зовсім точне окреслення, бо насправді Сила, згідно задуму Лукаса, це обидві сторони разом, Світла і Темна, які ведуть постійну боротьбу між собою. Тому одним з центральних філософських мотивів є баланс Сили. Можливо, сам автор дійсно приймав такий світогляд, адже перший фільм народився у розпал холодної війни між двома політичними полюсами нашої планети.

Непомітна на перший погляд, але фундаментальна проблема такого світогляду — те, що баланс не може існувати, коли одна із сторін сильніша. А отже, щастя у світі Зоряних війн полягає не в перемозі добра над злом, а в досконалій рівновазі. Це напроваджує на простий, але жахливий висновок — щастя без існування зла неможливе. Зло необхідне для цього всесвіту. Це докорінно інший від християнського світогляд. Адже Бог — не дволикий Янус. Він не буде лівою рукою нищити те, що створила права. Можливо, найбільша релігійна проблема людства зараз полягає саме в цьому — воно не спроможне пояснити існування зла в категоріях християнства. Набагато простішим видається рішення, яке пропонує Лукас, хоча воно і тягне за собою логічні наслідки.

Є дві відповіді на цю дилему. Перша підповідає, що в системі рівноваги закладена логічна помилка. Справа в тому, що добро — є, а зла — нема. Тобто добро — це існування, присутність, одиниця. А зло — пусте місце, вакуум, ніщо, відсутність добра, нуль. Скільки важить нуль кілограм? Або як може нуль дорівнювати (врівноважувати) одиниці? Це нонсенс. Багато хто думає, що зло існує, замість розуміти, що зло — це просто технічна назва для пустки, для тих ситуацій, де забракло добра.

Друга відповідь звертає увагу на природу релігійного досвіду. Релігійним ми можемо назвати лиш той досвід, який допускає трансцендентність, тобто допускає існування ще чогось, що не може охопити силами власного пізнання, що виходить поза межі матеріального і передбачувального, чого не можна навчитись і навіть доторкнутись тут, на землі. Інакше цей досвід буде суто прагматичним, натуральним, в якому для духовного відведено лише можливість симуляції, а езотерика і маніпуляції таємничим і незнаним становитимуть максимум духовного розвитку.

Дуалізм рівної боротьби добра і зла — це компроміс між відсутністю трансцендентності і бажанням мати хоч якийсь духовний досвід. А це, повторюсь, приводить до висновку, що для рівноваги необхідно погодитись на існування зла. Пам’ятаєте, йшла мова про пророцтво, що Анакін поверне рівновагу Силі? Він і повернув — дозволив злу зрівнятися в силі з добром. Його “покликанням” було принести зло в світ. Ось чому світогляд, який має таку дзеркальну версію Месії, не зовсім підходить для використання в євангелізації.

Так в чому полягає притягальність Сили для нас, людей земної реальності? Власне в її пропозиції переглянути відносини між людським розумом з його світом ідей та довколишнім світом матерії, якій, грубо кажучи, начхати на всі ідеї нашої голови. Можливість нарешті мати контроль над фізикою довкола лише завдяки зусиллю думки — це той напрямок, яким цілеспрямовано почала просуватися наука з кінця 70-х, а його найяскравішим прикладом став бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій. Сила пропонує можливість переглянути базові метафізичні питання лінійності зв’язку між причиною і наслідком, тобто, самі закони природи. Заманлива спокуса для постмодерної людини, смаки і капризи якої змінюються як в калейдоскопі, а одноманітний і незмінний устрій світу швидко набридає.

Сума технології

Більш цілісними особистостями, на відміну від багатьох героїв саги, виглядають... роботи. Захоплення технологією — це одна з ключових рис модернізму, і прорив фантастики до масової культури на хвилі успіху основної трилогії Лукаса тільки підтверджує це. Взагалі, його роботи часто бувають більш людськими від людей: вони відповідальні, співчутливі, вірні. Тут можна провести багато паралелей з своєрідною Сумою технології модернізму, за Лемом. Згадаймо хоча б твори Роберта Шеклі (Я робот; Вічна людина). Але погляд на технології в Зоряних війнах еволюціонує від однозначно позитивного і дружнього сприйняття до майже негативного, уособлення чи не всього зла в житті людей. Постмодерна трилогія робить ставку вже на людей, а не на роботів. Але це невпевнені в собі люди, неспроможні жити повнотою життя, дещо неповноцінні з власного вибору — поява клонів гарно ілюструє це невміння людини бути вповні людиною. В другій трилогії Лукас переходить від галактичних і глобальних, зовнішніх обріїв до внутрішніх горизонтів людини, губиться там і тоне. І тоді роботи, машини стають вдалим приводом знайти причину зла в собі, перекласти відповідальність, вкотре виставити себе жертвою обставин і оточення. Цей процес самовиправдання дозволяє Анакіну одночасно вважати себе надалі доброю людиною і чинити дедалі жахливіші вчинки, в міру того, як механіка заступає втрачені ним органи.

Тоталітарні букашки

Взагалі, для саги притаманний сильний дискурс середовищної етики у вигляді інвайронменталізму або середовищного холізму. Середовище, природнє оточення, розглядається як найвища цінність, а весь всесвіт — як система, де всі складові мають однакову вартість. При чому сама система має найвищу вартість, щось набагато більше, ніж просто суму складових. Це гарно працює в математичних системах і фізиці, але коли елементами системи стають живі люди, їх вартість ставиться на друге (з великим розривом) місце після вартості всієї системи — Галактики, планети, держави, тощо. Щось подібне ми вже бачили в нашій історії. Воно й не дивно, оскільки холізм розвинувся на основі тез вже згаданого Гегеля завдяки творам двох людей: Яна Смутса — Холізм і еволюція (1926) та Джона Скотта Холдейна — Філосовські основи біології (1931).

Постмодерний світ засуджує політичний тоталітаризм, але з захопленням сприймає тезу про рівну вартість найменшої букашки і людини. Я хочу, щоби ви зрозуміли мене вірно, я не проти мікроорганізмів і люблю природу. Але лише людина є вінцем творіння, і то не завдяки своїм “заслугам”, а тому що Творцеві сподобалося передати свій образ і подобу виключно їй. Це велика честь і велика відповідальність, в тому числі і за інші форми життя та весь всесвіт загалом.

Побіжна поява альтернативних людині форм розумного життя в стрічках саги дала поштовх для цікавих думок з приводу можливості інопланетних форм життя, їх розумності та подібності або відмінності до людини в інших творах жанру. Від дешевих фантастичних коміксів до витончених образів Соляріса Лема.

В чому українці перевершили американців?

Політична етика Зоряних війн становить зачароване коло, по якому приречене блукати людство. Незважаючи на яскраві образи боротьби за свободу і демократію в фільмах, навіть побіжний аналіз показує, що описане суспільство, виборовши демократію, знову приведе себе в кабалу тоталітаризму за допомогою вільних виборів і маніпуляцій нечесних політиків. Особливо чітко це видно в постмодерній трилогії, яка нав'язує думку, що криза галактичного масштабу сталася тому, що добро стало надзвичайно сильним, майже повністю перемігши зло. Це порушило рівновагу Сили, а рівновага вимагає існування зла, яке було б однаково сильне з добром. Такий світогляд завжди буде домагатися по Месії на кожну сторону Сили. Це фаталістичний погляд, який домагатиметься, щоби демократія пожирала себе, висуваючи тоталітарного диктатора, з яким потім можна і треба було би боротися. На жаль, іноді складається враження, що більшість українців ще більше перейнялася політичною етикою Зоряних війн, ніж самі американці.

До речі, є ще одна сумна подібність з реальністю за вікном. Це етика війни. Лукас стверджує, що війна виправдана, коли веде до миру, бо добрі сили не можуть просто вмовити зло навернутися. Тоді, згідно світогляду рівноваги Сили, це було б ще більшим злом, ніж дозволити злу існувати та провадити з ним нескінченну війну. Майже класичне: Мир — це війна, за Оруеллом. Це унауочнює сильний крен постмодерної політичної етики в ліву сторону спектру.

В нашому світі такий погляд проявляється в двох варіантах. Більш цинічною формою є етика примусу до миру та гибридної війни, які залюбки застосовує влада сусідньої країни. Менш цинічною — етика примусу до демократії, яка з подивугідним завзяттям майже півстоліття застосовується Заходом до близькосхідних країн, зокрема Сирії, Ірану, Афганістану, Іраку. Мовляв, зараз вони того не розуміють, але потім оцінять і подякують. Зрештою, це ключові політичні і світоглядні моделі постмодерного світу, які, в широкому сенсі, можна умовно назвати істернізацією та вестернізацією.

Християнство ж, на відміну від постмодерну, вважає спроби навернення із зла до добра бажаними і можливими, хоча й не гарантованими. Євангеліє закликає принаймні намагатися це робити.

Симпатичний Вейдер

Закінчити розмову про всесвіт далекої Галактики можемо темою призначення або долі. Це одна з ключових тем саги і цілого руху Нью Ейдж. Образ вищої Сили, всезнаючої, розумної, але безособової, доповнено умовою постійної боротьби її двох проявів та постійного відновлення рівноваги між ними. Це означає, що Сила все визначає наперед, інших переможців, крім неї, немає і бути в принципі не може. Такий фаталізм виправдовує будь яке зло, створене героями, адже вони просто жертви, гвинтики в системі, які не мають впливу на те, щоби щось змінити. Це становить ідеологічну підбудову існування Симпатичного Вейдера. Він просто вірний своїй стороні, така його доля, з якою він примирився. Падіння і деградація Анакіна була результатом того, що він не погоджується з визначеною долею, але Вейдер каже сину, що для нього вже пізно спастися, він приймає своє призначення.

Ми, християни, віримо, що вибір є завжди, хоча ти маєш бути готовим за нього заплатити. Бог нікого не призначає згори на прокляття і програш в ім'я примарної рівноваги. Ти завжди можеш вибрати спасіння і отримати його, тому що тобі вболіває не безлика Сила, а особовий Бог, Ім'я Котрого ти знаєш. Він особисто дуже заангажований в історію твого життя і прагне, щоби це була історія успіху, бо любить тебе. Але Господь залишає тобі свободу, не визначає твоєї долі, Він просто вірить в тебе. Він вміє те, чого не вмів бунтівний Анакін — відпустити, погодитися із втратою. Іноді це єдиний шанс, щоби повернути втрачене назад. До речі, в фіналі саги Дарт Вейдер, здається, також починає це розуміти, і це знання робить його спроможним на одну-єдину жертву, яка принесе йому відкуплення.

Отже, ще залишається промінчик надії, що сучасна земна людина, образом котрої і є цей герой далекої Галактики, таки спроможеться відкрити ключем смирення і жертви дорогу до відкуплення й спасіння.

1 — Назва жанру походить від тзв. кінних опер — стандартних вестернів, що широко використовували штампи й мелодраматичні сюжети, як мильні опери. До Лукаса майже всі фантастичні стрічки, дія яких проходила у відкритому космосі, були, по суті, тими ж ковбойськими історіями, тільки в футуристичному майбутньому.

2 — May the Force be with you (Нехай Сила буде з тобою) співзвучне до May the forth be with you ([Нехай] 4 травня буде з тобою).

***

Тут ви можете зазнайомитися із оглядом великопісного номера Скинії: