Блог о. Юрия Блажиевского_image

Блог о. Юрия Блажиевского

Коли пропав голос...

29.10.2012, 15:05
Що робити, коли пропав голос? Стрепсілс не допомагає, я перевірив.

Що робити, коли пропав голос? Стрепсілс не допомагає, я перевірив.

Подорожуючи Укрзалізницею назад до Львова, з усім властивим для неї комфортом, я вже трохи відійшов від емоцій. Тепер я радше вважаю те, що трапилось, чимось на кшталт пригод Гулівера: поплив з конкретною ціллю, але ворожі вітри і незнані води винесли його на узбережжя заселене фантастичними істотами, у яких все навпаки. Доречі, ці пригоди Гулівер назвав повчальними.

Отже, я залишив в неділю (!) свою парафію, відбув подорож довжиною в 1100 км, пробув вдома неповну добу і їду назад тільки для того, щоб констатувати факт: в цій країні неможливо почувати себе до кінця людиною. І про це системно і дбайливо піклуються.

Коли я з'явився недільного ранку на своїй виборчій дільниці, мені люб'язно відповили, що моє ім'я відсутнє в списку. На питання, що я тепер маю робити, чоловік, що видавав бюлетені спокійно відповів: “Нічого”.

Все ж таки, не всі учасники виборчого процесу були так розслаблені. Коли я звернувся з подібним запитанням (адже не знаюся на всіх тонкощах процедури, особливо коли цю саму процедуру змінюють за кожним разом, а часом навіть в день виборів) до голови комісії, вона знервованим тоном запитала, в чому я її звинувачую. Оскільки це зрозуміло, що вона не несе безпосередньої і персональної відповідальності за кінцевий вигляд списку, я не збирався її звинувачувати, лише ще раз попросив надати мені інформацію щодо моїх подальших дій і показав прописку в паспорті.

Жінка була щиро вражена, що я все ж таки хочу довести справу до кінця, і не відразу оговталася від здивування. Цей момент був для мене показовим. Невже люди загалом приходять на виборчу дільницю як до продуктового магазину, а коли чують, що ковбаси сьогодні немає, мило посміхаються продавцеві та чемно виходять думаючи: “Наступним разом”?

Все ж таки я отримав відповідь: внести мене до списку можна лише за наявності відповідної постанови суду. І тут ми знову почали розмовляти іншими мовами. Для мене моє наступне запитання було цілком логічне: я попросив надати мені адресу та контактний телефон властивої судової установи. Жінка з чарівною посмішкою відповіла, що вона не має про це жодної уяви! Так само як і не знає, чи взагалі суд сьогодні працює.

Тут я чомусь подумав, що дивуватись не варто. Звичайно, вона прийшла на роботу. А як у нас люди ходять на роботу? Головне — прийти, відбути своє і отримати заробітну платню. А професіоналізм — це вже зайве. Звісно, кому спаде на думку, наприклад, знати перелік своїх обов'язків?

Конструктив в цій дивній розмові почав вимальовуватись, коли я попросив показати мені спостерігачів. Тоді голова комісії ствердила, що вона все ж таки спробує здобути адресу і телефон і в тісній співпраці з певним чоловіком, ймовірно добре їй знайомим (на що вказував їх фамільярний і неофіційний спосіб спілкування), вони почали десь видзвонювати. До речі, власне цей чоловік і був мені представлений як... спостерігач!

Можливо, це тільки мене, що недавно повернувся в Україну, дивує, коли вузьке коло знайомих забезпечує як виконавчу, так і наглядову функції? Та часу дивуватись в мене не було — мені простягнули папірець з бажаною інформацією. Коли я попросив спостерігача занотувати той факт, що незважаючи на штамп із пропискою в паспорті, моє ім'я не було внесене до списку, він тільки лагідно подивився на мене і знітив плечима.

Думаю, це зайве, казати, що поданий телефон залишив питання про існування життя з другої сторони кабеля відкритим. Так само важко йшли пошуки за поданою адресою. Може тому, що це спальний район мегаполісу, може тому, що я багато часу витратив, щоб доїхати до свого парафіального храму на Літургію (а він знаходиться в центрі), а може і тому, що треба було ще повернутись до дому по речі і встигнути на шосту годину ввечері на потяг...

Всі мої друзі, з якими я радився по телефону щодо моїх подальших дій були згідні у двох речах (деякі — на власному попередньому досвіді): судове рішення я і так би не здобув, а мій голос не буде змарновано...

На кінець хочу поділитися історією дволітньої давнини одного з моїх друзів. На останніх президентських виборах він так само не знайшов своє ім'я у списку. Йому вдалося ще перед обідом дістатись до суду і там він попросив допомогти йому добре написати відповідне прохання, щоб воно часом не було відкинуте через якусь дрібну помилку в формулюванні. Він навіть отримав таку допомогу і його запевнили, що задзвонять, коли рішення буде винесене. Отже ввечері до нього задзвонили із суду. Люб'язним голосом його повідомили, що прохання було відкинуте, бо в тексті кома стояла не на властивому місці. До закриття виборчої дільниці залишалось недостатньо часу, щоб ще раз повторити цю процедуру...

Последние новости

Вчера
03 ноября
02 ноября
01 ноября
31 октября
28 октября