Блог о. Юрия Блажиевского_image

Блог о. Юрия Блажиевского

Коли пропав голос...

29.10.2012, 15:05
Що робити, коли пропав голос? Стрепсілс не допомагає, я перевірив.

Що робити, коли пропав голос? Стрепсілс не допомагає, я перевірив.

Подорожуючи Укрзалізницею назад до Львова, з усім властивим для неї комфортом, я вже трохи відійшов від емоцій. Тепер я радше вважаю те, що трапилось, чимось на кшталт пригод Гулівера: поплив з конкретною ціллю, але ворожі вітри і незнані води винесли його на узбережжя заселене фантастичними істотами, у яких все навпаки. Доречі, ці пригоди Гулівер назвав повчальними.

Отже, я залишив в неділю (!) свою парафію, відбув подорож довжиною в 1100 км, пробув вдома неповну добу і їду назад тільки для того, щоб констатувати факт: в цій країні неможливо почувати себе до кінця людиною. І про це системно і дбайливо піклуються.

Коли я з'явився недільного ранку на своїй виборчій дільниці, мені люб'язно відповили, що моє ім'я відсутнє в списку. На питання, що я тепер маю робити, чоловік, що видавав бюлетені спокійно відповів: “Нічого”.

Все ж таки, не всі учасники виборчого процесу були так розслаблені. Коли я звернувся з подібним запитанням (адже не знаюся на всіх тонкощах процедури, особливо коли цю саму процедуру змінюють за кожним разом, а часом навіть в день виборів) до голови комісії, вона знервованим тоном запитала, в чому я її звинувачую. Оскільки це зрозуміло, що вона не несе безпосередньої і персональної відповідальності за кінцевий вигляд списку, я не збирався її звинувачувати, лише ще раз попросив надати мені інформацію щодо моїх подальших дій і показав прописку в паспорті.

Жінка була щиро вражена, що я все ж таки хочу довести справу до кінця, і не відразу оговталася від здивування. Цей момент був для мене показовим. Невже люди загалом приходять на виборчу дільницю як до продуктового магазину, а коли чують, що ковбаси сьогодні немає, мило посміхаються продавцеві та чемно виходять думаючи: “Наступним разом”?

Все ж таки я отримав відповідь: внести мене до списку можна лише за наявності відповідної постанови суду. І тут ми знову почали розмовляти іншими мовами. Для мене моє наступне запитання було цілком логічне: я попросив надати мені адресу та контактний телефон властивої судової установи. Жінка з чарівною посмішкою відповіла, що вона не має про це жодної уяви! Так само як і не знає, чи взагалі суд сьогодні працює.

Тут я чомусь подумав, що дивуватись не варто. Звичайно, вона прийшла на роботу. А як у нас люди ходять на роботу? Головне — прийти, відбути своє і отримати заробітну платню. А професіоналізм — це вже зайве. Звісно, кому спаде на думку, наприклад, знати перелік своїх обов'язків?

Конструктив в цій дивній розмові почав вимальовуватись, коли я попросив показати мені спостерігачів. Тоді голова комісії ствердила, що вона все ж таки спробує здобути адресу і телефон і в тісній співпраці з певним чоловіком, ймовірно добре їй знайомим (на що вказував їх фамільярний і неофіційний спосіб спілкування), вони почали десь видзвонювати. До речі, власне цей чоловік і був мені представлений як... спостерігач!

Можливо, це тільки мене, що недавно повернувся в Україну, дивує, коли вузьке коло знайомих забезпечує як виконавчу, так і наглядову функції? Та часу дивуватись в мене не було — мені простягнули папірець з бажаною інформацією. Коли я попросив спостерігача занотувати той факт, що незважаючи на штамп із пропискою в паспорті, моє ім'я не було внесене до списку, він тільки лагідно подивився на мене і знітив плечима.

Думаю, це зайве, казати, що поданий телефон залишив питання про існування життя з другої сторони кабеля відкритим. Так само важко йшли пошуки за поданою адресою. Може тому, що це спальний район мегаполісу, може тому, що я багато часу витратив, щоб доїхати до свого парафіального храму на Літургію (а він знаходиться в центрі), а може і тому, що треба було ще повернутись до дому по речі і встигнути на шосту годину ввечері на потяг...

Всі мої друзі, з якими я радився по телефону щодо моїх подальших дій були згідні у двох речах (деякі — на власному попередньому досвіді): судове рішення я і так би не здобув, а мій голос не буде змарновано...

На кінець хочу поділитися історією дволітньої давнини одного з моїх друзів. На останніх президентських виборах він так само не знайшов своє ім'я у списку. Йому вдалося ще перед обідом дістатись до суду і там він попросив допомогти йому добре написати відповідне прохання, щоб воно часом не було відкинуте через якусь дрібну помилку в формулюванні. Він навіть отримав таку допомогу і його запевнили, що задзвонять, коли рішення буде винесене. Отже ввечері до нього задзвонили із суду. Люб'язним голосом його повідомили, що прохання було відкинуте, бо в тексті кома стояла не на властивому місці. До закриття виборчої дільниці залишалось недостатньо часу, щоб ще раз повторити цю процедуру...

Последние новости

Вчера
22 января
21 января